02.11.2006
12:00
|
GАLIСIА I ГАЛИЧАНИ |
В історії багатьох народів, зокрема в їх генезі, є ще багато невивченого і загадкового. Декотрі таємниці так ніколи і не будуть вiдкритi. Але часом випадковi дослідження висувають неймовірні i правдоподібні версії, які можуть суттєво привідкрити завісу сторіч.
В контекстi цього поговоримо про рідну нашу Галичину, чи то Галіцію, як власне називали наш край і продовжують далi називати на всіх мовах за винятком української.
Першою ознакою кожного етносу та народу є його мова чи діалект (говірка), яка вирізняє його з-поміж тисяч народів та націй. Є така говірка і в Галичині. Її потроху забуваємо і вже мабуть скоро мало хто з наших дiтей та внукiв розумітиме мову наших бабусь та дiдусiв. Проте, саме вона, галицька говірка, може відкрити нам чимало таємниць минулого.
Який-небудь східняк чи київський пихатий невіглас взагалі скаже, що така дурниця, як галицький діалект — це сумiш польських, мадярських та румунських слiв. Трохи мудрiшi з них пояснюватимуть, що галицький дiалект — це наслiдок багаторiчної полонiзацiї. Останні при цьому також помиляться, бо, вивчаючи етимологію (себто походження) галицьких діалектичних слів, обов’язково приходиш до висновку, що хоч вони і подібні до польських, але тільки за рахунок спільної історії та спiльного проживання наших народів. А справжнє коріння галицького діалекту глибше. Є в ньому ряд слiв, запозиченех з німецької мови, і це легко пояснюється близькістю кордонів, ймовiрними торговими стосунками і також спільністю проживання в Галичині.
Однак величезна група слiв і навіть граматичних форм галицького дiалекту напряму походять з… іспанської мови. Так, не з латинської чи сусiдньої румунської, яка також входить до романської групи мов, а саме з іспанської мови. Не буду зупинятися на подiбних граматичних подiбностях — це фундаментальна робота для наших численних філологів, але наведу цiлий ряд відомих нам всiм дiалектичних слiв, якi власне прямо походять з кастильської (себто правдивої iспанської мови).
«фоса» [fosa — яма, рів]
«капа» [capa — плащ, покривало]
«бальон» [balon — м’яч]
«вельон» [velo — фата]
«фіґа» [higa — дуля]
«камiзелька» [саmisа — сорочка]
«паля» [palo — палка]
«цимбали» [timbales — литаври, тамбуририн ]
«ляда» [lada- прилавок]
«фурія» [furia — шалена]
«гонор», «гоноровий» [honor — гордий ]
«канапа» [canape — диван]
«пипка» [pера — люлька]
«фляки» [flaco — худий]
«фузія» [fusil — рушниця]
«помпа» [pompa — насос]
«гальоповий» [galop — бистрий]
«мiзер» [miseriа — бідність]
«морва» [mora — шовковиця].
Бiльш нiж ймовiрно, що тимчасова палатка на весiллi, що по-галицькому називають «буда» походить зовсiм не вiд «будки» (собачої), а таки вiд iспанського слова boda (весілля). А от слово «тета» вiд teta, що по iспанськи означає «жiноча грудь».
Зустрiчаємо також улюблене слово наших депутатів «дерибан» (derriban — розруха)
Ряд слiв теж дуже ймовiрно походять вiд iспанських вiдповiдникiв, так дiалектизм «церата» (накриття на стіл) походить від cerrar (накривати) чи cerrado (накритий), наші «образи» (тобто iкони) беззаперечно — від obras (творіння).
А такi лайливi слова, як «холера та хороба» мають iспанськi вiдповiдники за походженням Colera (злість), Joroba (горб, горбатий).
Як же так могло статися, що стiльки слiв запозичено з кастильсих нарiчь? Зрозумiло, що наші сучасні заробітчани, які цілими селами подалися на заробiтки до Iспанiї, до цього жодного вiдношення не мають. Mоже пiсля того, як помаранчево оранжеві українські власті колись i виконають свої обіцянки повернути українських заробiтчан в щасливi українськi села, то може тоді ті i збагатять нашу мову iспанськими словами i виразами. Але ж як наші предки сторiччями вживали iспанськi слова, навiть не вiдаючи, де Апеннiни приблизно знаходяться?
Завдячувати ми, мабуть, маємо таки iспанському диктатору Торквемадi, який правив у часи пiзнього середньовiччя та вiдомий своїм жорстоким переслiдуванням євреїв. Єврейське населення тоді масово покидало iспанськi землi i спочатку переселялося на пiвнiч в Голландiю, а вiдтак прибуло на запрошення польських королiв на терени Речi Посполитої, до складу якої i входила Галичина-Галiцiя. До речi, слово «Галiцiя» перегукується з назвою iспанської пiвнiчно-заxiдної провiнцiї Галiсiя.
Причому, в латинськiй транскрипцiї обидва слова пишуться однаково «Gаlicia».
Отже євреї, якi суттєво прискорили розвиток ремесел i торгiвлi на галицьких землях, залишили водночас багато слiв, запозичених ними в iспанцiв (а може й навпаки).
Звичайно, це версiя на перший погляд неймовiрна, але вона ще більше підтверджується, коли починаємо вивчати етимологію наших рiдних галицьких прізвищ.
Як вiдомо, нiчого так довго не зберiгається в мовi, як прізвища. Їх походження сягають сивої давнини. Прізвища передаються вiд дiда-прадiда i, як правило, нiколи суттєво не змінюються. Так звiдки ж тодi нашi щирi галичани мають щирі кастильськi прізвища, наприклад:
Бода (boda — весiлля)
Брага (braga — штани-шаровари)
Бандера (bandera — прапор)
Дуда (duda — сумнiвний)
Драгоман (dragoman — перекладач)
Галан (galan — любовник)
Куба (cuba — чан, бочка)
Тетеря (teteria — чайник)
Пікар (picar — мошенніца)
Харий (jarro — горня, глек)
Філяк (fila — рило, харя).
А от цiлий ряд прізвищ, що починаються на «х»:
Худи, Худяки безпосередньо вказують на тих, хто i принiс нам цi слова. Тут тiльки одне уточнення — в iспанськiй транскрипцiї [j] читається i вимовляється як наше [х]. Отже, Худа (juda — юда чи юдей), а Хорда (Jordan — Йордан).
Єврейських мігрантів у Галичині було дуже багато. Особливо в містечках, де їх популяція була більш ніж суттєвою (в Заболотові та Болехові кількість єврейського населення становила понад 90 %). Отже, вище наведена версія має стійкі докази. Крім того, можна було б привести ще багато прізвищ, якi також мають таке ж «iспанське» походження, проте походять вiд досить нецензурних слiв. Не будемо їх тут наводити, бо така поважна газета, як «Репортер», i так не надрукує. Та й нашим щирим галичанам не доведеться кремпуватися і ще чого доброго — міняти свої «щирі» галицькі прізвища.
А взагалі, з огляду на те, що іспаномовних у світі близько 800 мільйонів, варто було б кожному галичанину перевірити своє прізвище за «великим іспансько-українським словником» i вияснити його значення. Звичайно, якщо прізвище не походить вiд iмен «Iван-Cтепан-Роман». В останнiх випадках тлумачення треба шукати в словниках івриту.
Андрій Микитин
|
|