02.11.2006
12:00

Дарвін би плакав

Один з моїх знайомих — назвемо його «П» — сам того не підозрюючи, висловив здогадку, достойну зайняти почесне місце у вітчизняних підручниках політології. Він припустив, що процес утворення теперішньої зграї українських політиків є вельми подібним на процес виникнення первісного людського стада, що відбувся (згідно з відомим з шкільних підручників вченням дарвініста Гекеля) в епоху виділення гомо сапієнсів з мавп’ячої популяції. Так само могло бути з політиками. Себто, де схему посієш, там з неї й виросте. Що, питаєте, виросте? Мали б вже знати: шлях у світле майбутнє. Я уявляю початок цього шляху. Дев’яносто перший рік. Світанок веселої зграї. Ось вони — перші політики незалежної України. Найперші. Ще вкриті рудою шерстю ідеологій, з довгими хвостами пролетарсько селянського походження, з кілограмами історичного матеріалізму у масивних надбрівних валиках. Вони боязко виходять зі спаленого радянського лісу, тримаючи у тремтячих лапах банани партійних коштів та дисидентські жуйки. Вони ще не вміють говорити політичною мовою, тільки роблять знаки. З трьох і п’яти пальців. Сам¬ців політиків від самиць-політиків відрізнити ще майже неможливо. В радянському заповідному лісі, як відомо, сексу не було. Вони ще дуже-дуже бояться профспілкових шакалів, мітингових щурів правдолюбців і страшного північного ведмедя. Пройде кілька років і вони зрозуміють: шакалів можна (й треба) лупити патиком по сраці, щурів посилати на х… третіми радниками у далекі посольства, а ведмідь не дуже великий, повільно бігає і має конкретні розборки з хижими гірськими вовками. В найперших укрполітиків також проблеми з ходінням на задніх лапах. Час від часу вони знову стають на всі чотири і гарчать по заповідному: «Ніз-з-зя!» Але то швидко минає. Зміна кадру. Дев’яносто шостий рік. Ідеологічної шерсті вже майже не видно. А там, де є, вона модно підстрижена під соціал демократію й помальована у рожеве. Члени зграї погладшали. В них з’явилися міцні пазурі. Хвости підрубані закордонними ветеринарами. Майже всі впевнено стоять на задніх, лише мала група підстаркуватих гоміноїдів з викликом спирається на всі чотири. Але це вже не біологічне, лише по приколу. Самиці виділяються дорогими прикидами та імпортною косметикою, намазаною на валики, вилиці та (шоби знали й на всяк випадок) на дупи. Профспілкові шакали перетворилися на дресированих дворових псів і труться між ногами колишніх політмавп. Замість банальних бананів в лапах політиків стиглі ананаси іноземних кредитів і зелененькі ківі валютних рахунків у власних банках. Дехто споживає консервоване, але це вже моветон — навколо повно свіжатини. Дехто тримає в руках біти. Вони верещать, кусають одне одного й майже одностайно підіймають біти та ананаси догори. «Нащо?» — питаю я себе. Потім здогадуюся: це ж вони голосують! Чомусь уночі й чомусь нетверезі. Зміна кадру. Дві тисячі шостий. Дехто не пройшов дарвінівського відбору, здрібнів й пішов у болота керувати благодійними фондами. Решта ще більш погладшала й злютувалася у зграю. Вони вже майже подібні на євроробний істеблішмент. Один-двоє, щоправда, імітують ходіння на чотирьох кінцівках і червоно-акриловий колір приклеєної шерсті, але бездарно. З дрібними рейтингами. Крізь псевдомавп’ячі кривляння в них проглядає уповні людська буржуазність. Хоча костюми в більшості членів зграї стали кращими, але видно, що вони перефарбовані. З-під оранжевого виглядає коричневе, рожеве і голубеньке, з-під синьо-білого щось смугасте, з-під біло сердешного — чи то біло-хрестате чи то фіолетове. Замість біт — важкі платинові смартфони з гострими діамантами на ударних частинах. В руках вже не фрукти, а великі келихи з нафтою. Сліди пластичних операцій вже майже непомітні й тільки товсті нашорошені вуха свідчать про важку політичну юність на галявинах радянського лісу. Деяки члени зграї мають свої харизми, причеплені до нашийних ланцюжків. Ланцюжками бігають комахи-політтехнологи з ганчірками і чистять-полірують харизми до нестерпного блиску. Той блиск збиває мене з хвантазії. Останнє, що бачу я у своєму видінні: здоровенного й злючого північного ведмедя, що таки дістався мавп’ячого поля і перелякану ним зграю… Потім видіння згасає. Я тисну руку товаришеві П. і дякую йому за геніальну здогадку. Одне лише мучить мене. Невже тільки на пострадянському просторі політики виникли отак, за Дарвіном? А в правильних країнах їх що, Господь сотворив? Це було б, принаймні, несправедливо… Володимир Єшкілєв