25.05.2006
12:00

Остання чверть циклу

Лідер китайських комуністів Мао Цзедун, виступаючи у 1936 році з доповіддю “Про затягування війни”, сказав: “Життєвий досвід – це питання освіченості, а здоровий глузд в поводженні з людьми базується на махінаціях”. Сім десятків років, що пройшли з того часу, тільки підтвердили цю політичну істину. Цитату з Мао можна вважати гаслом останніх місяців політичного життя України. Місяців, яким вже можно (і треба) підвести підсумок. Адже в більшості аналітиків, що професійно відслідковують зміни і тенденції вітчизняної політики, в останні тижні з’явилося “колективне відчуття” певної завершеності, вичерпаності. Можливо, політичне життя відбувається нелінійно, а циклами. Можливо, літо 2006 року стане кінцем того циклу політичного розвитку України, що розпочався Помаранчевою революцією і мав свій екватор (півоберт) в подіях вересня 2005 року, коли відставка Тимошенко спровокувала повноцінну політичну кризу, а Віктор Андрійович зберіг впевненість лише завдяки твердій вдачі Гербста. Перший підсумок циклу – все повернулося на свої кола. Старий проект “Кучма-3” повноцінно втілився в по¬літичне життя країни під робочою назвою “Бджоляр і любі друзі”. Щоправда, це пречудове “втілення” коштувало Україні системних втрат. На межу стагнації присіла економіка, яка в попередньому циклі (1999-2004) розігналася до неймовірних 12% річного прирісту. Газ і решта енергоносіїв подорожчали вдвічі-втричі. Тотальне розчарування в майбутньому нації стало переважаючим настроєм бізнесових кіл і молоді. Збагатилося й знахабніло чиновництво, піднявши свої зарплати до європейських 2—4 тисяч євро. Вітчизняні товаровиробники втратили навіть хиткий захист від конкурентного імпорту часів “Кучми-2” і почали фронтальний відступ під тиском дешевого непотребу, який борзо й впевнено завойовує полиці українських магазинів. Зате можемо втішитися – ми не менш борзо й не менш впевнено крокуємо до почесного місця на глобалістичному смітнику. Там нам дадуть велику шуфлю для розгрібання планетарних відходів і орден “За відмову від самобутності ім. Міхо Саакашвілі”. Другий підсумок є втішним для політтехнологів. Впродовж поточного циклу вони здобували небачені перемоги і заробили небачені гроші. Виявилося, що тутешніми піплами можна маніпулювати не менш ефективно, ніж гіпнотиками на сеансах Кашпіровського. На що тільки не велися наші виборці у цьому циклі! Велися вони на мовні питання і мальовані “сердечка”, велися на хутірські модифікації соціаліз¬му і заклики не зрадити “рідні цвинтарики” й тамтешніх політичних трупів, велися навіть на биті морди і “чисті руки”. Як не любити такий нарід? Таку просту і довірливу людність!? Політичні гасла були вичищені від усякого глузду, доведені до рефлексивного примітиву “так — не так” і все одно спрацювали. Здається, що наші політологи та “гуманітарні технологи” тепер вже детальніше вивчають не психологію колективів, а ті класичні праці академіка Павлова, де пояснюється причинний зв’язок між лампочкою і слиновиділенням песиків. Підсумок третій – “кадри вирішують все”. Найгучнішими провалами стали провали команд і штабів. Штаби в цьому циклі так вправно руйнували харизми своїх лідерів, що здавалося – всі вони напхані “засланими казачками”. А може? Як би там не було, а відсутність високо¬професійних кадрів визначила чи не 99% всіх подій того політичного циклу, в останій чверті котрого ми тепер живемо. Замість освічених “прорабів реформ” повсюдно, ніби мухомори, повилазили “люди здорового глузду” і почали свої махінації. Від великих “газонафтових”, до маленьких, на рівні спекуляцій земельними фондами. Хтось ще на початку 2005 року назвав Помаранчеву революцію “революцією трієшників”. Як у воду дивився! Цикл завершується. А “трієшники”? Трієшники, шановне пансьтво, залишаються при владі. На майбутні цикли нашого з вами розвитку. Якими то вони будуть ті цикли? Мамед Потурхан