Газової кризи в Україні ще немає...

Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД

RU. 13-й рік видання, № 33/505, 12 жовтня 2007 року  

На фоні нещодавнього, вже вирішеного питання української заборгованості за російський газ, Україну, на перший погляд, постійно переслідують енергетичні проблеми - попередні газові конфлікти з Росією в 2005 і 2006 роках, підвищення цін на природний газ, невикористання нафтопроводу Одеса - Броди в запланованому напрямку. Але це ще не проблеми. Дійсні енергетичні проблеми України можуть початися через 3 роки.  Так, саме через три роки, в 2010-2011 роках.

Чому? А тому, що ці роки визначені як строки введення в дію нових газопроводів до Європи. І всі вони проходять в обхід території України, так само як і Білорусі, яка в цьому плані є нашою сестрою по нещастю. Але про це трохи нижче.  

Газотранспортний обхід території України 

Ще в травні цього року на міжнародній конференції "Через політику сусідства до нових транзитних можливостей в Каспійсько-Чорноморсько-Балтійському просторі" в Києві Хільмар Енке, представник в Україні німецької компанії "Рургаз" заявив, що до 2012 року все додаткове споживання газу в ЄС піде в обхід території України. Основними перспективними шляхами транспортування природного газу в обхід України є проекти Набукко, "Блакитний потік", "Південний потік" і "Північний потік".  

Газопровід Набукко (Nabucco), початок будівництва якого передбачається в 2008 році і введення в дію в 2011 році з потужністю до 13 млрд. м³ газу щорічно, має з’єднати Туреччину з Австрією через Болгарію, Румунію і Угорщину. По газопроводу планується перекачувати каспійський і, в перспективі, близькосхідний та туркменський природній газ до країн ЄС. Він включений до Транс-європейської енергетичної мережі ЄС. Максимальної потужності в 30 млрд. м³ газу за рік газопровід має досягти в 2020 році.  

Російський "Газпром" запропонував варіант поставок російського газу через газопровід "Блакитний потік" (Blue Stream) по дну Чорного моря до Туреччини з метою їх подальшого транспортування через Болгарію, Сербію і Хорватію до західної Угорщини. Газопровід "Блакитний потік" був завершений в 2005 році і має вступити в повну експлуатацію з 2010 року з можливістю перекачувати щорічно до 16 млрд. м³ газу. Він став альтернативою транспортування російського газу через Україну, Молдову, Румунію і Болгарію.  

23 червня цього року в Римі між російським "Газпромом" і італійською компанією Eni Paolo Scaroni був підписаний меморандум на будівництво нового газопроводу по дну Чорного моря "Південний потік" (South Stream).

Газопровід пройде від російського чорноморського узбережжя до болгарської Варни, а потім через Грецію і Адріатичне море до Італії. Запланована потужність "Південного потоку" 30 млрд. м³ газу за рік.    

Газопровід "Північний потік" (Nord Stream), який згідно з договором з 2010 року повинен перекачувати до Німеччини по дну Балтійського моря 9 млрд. м³ російського природного газу щорічно, є ще одним альтернативним для Росії шляхом транспортування газу до Західної Європи в обхід України. В перспективі пропускна здатність "Північного потоку" має зрости до 55 млрд. м³ газу щорічно.  

Якщо підсумувати об’єми перспективного транспортування російського газу в обхід України (до 180 млрд. м³ щорічно, з врахуванням газопроводу Ямал-Європа через Білорусь) та порівняти їх з можливостями газотранспортної системи України (179 млрд. м³ газу щорічно на виході), то отримаємо несприятливу ситуацію, за якої Росія зможе після 2011 року повністю нехтувати українські газотранспортні можливості і повністю диктувати свої умови.

Такий розвиток подій може привести до варіанту, який вже неодноразово звучав - придбання російським "Газпромом" Української газотранспортної системи одночасно із виведенням цін на природній газ до європейського рівня - 230 доларів США за тисячу кубічних метрів.  

Обхід території України здійснюється не тільки в стратегічному, але й в тактичному вимірі. На початку цього місяця "Газпром" ввів в дію газопровід - відведення Суджа-Коренєво-Глушково в обхід України для поставки газу із Ужгородського коридору в райони Курської області. Минулого року аналогічний газопровід в обхід території України КС Сохранівка - КС Октябрська був введений в дію в Ростовській області.  

Слід відзначити, що всі вище згадані газопроводи обходять територію не тільки України, а й інших традиційних транзитерів: Білорусі, Польщі і країн Балтії. Не дивно, що ці країни вже активно займаються проблемами енерготранзиту, що підтверджується Краківським енергетичним самітом і нещодавно проведеним Вільнюським енергетичним самітом.  

Вільнюський енергетичний саміт 

Вільнюська конференція з безпеки у сфері енергетики 2007: "Відповідальна енергетика - для відповідальних партнерів" була проведена 10-11 жовтня цього року в продовження досягнутих угод Краківського енергетичного саміту. Цього разу енергетичний форум, в основі якого стоять Україна, Польща, Литва, Грузія, Азербайджан і Казахстан, привернув додаткову увагу, і коло учасників було поширене за рахунок представників Європейської Комісії, країн-членів ЄС, США, Канади, Норвегії, Туреччини, Туркменістану, НАТО і Міжнародного енергетичного агентства. 

 Основними результатом конференції стали: створення нового міжнародного консорціуму "Sarmatia" по розвитку спільних енергетичних проектів, який повинен підготувати дослідження можливостей створення транспортної системи від Каспійського моря через Азербайджан, Грузію, Україну і Польщу на європейські і міжнародні ринки; підписання відповідальними міністрами Азербайджану, Грузії, Литви, Польщі і України угоди для подальшого співробітництва в енергетичній сфері і створення нового транспортного коридору для сирої нафти і природного газу (детально див.: Спільне комюніке президентів, Вільнюська конференція з енергетичної безпеки, 10 жовтня 2007 року).

Натомість, не було жодних конкретних проектів в газовій сфері. Але ж останнім часом Україна має переважно проблеми із поставками газу. Звідси виникає питання: А які є альтернативні джерела і шляхи поставки природного газу для України? Відповіді поки що почути не вдається.  Враховуючи формат зустрічі і залучення країн до спільних транспортних проектів, можна зробити висновок, що саміти в такому форматі лише частина справи.

Країни-основоположники Краківського діалогу можуть розраховувати тільки на транзит азербайджанської нафти, запаси якої оцінюються в 4 млрд. тон (60 млн. тон щорічно). На енергоносії із країн Центральної Азії зберігає монополію Росія. А Казахстан і Туркменістан, до того ж, розглядають можливості транспортування власних енергоносіїв до азіатських країн, в першу чергу до Китаю. 

 На Вільнюському саміті стало відомо про проблеми в реалізації проекту Одеса-Броди: невирішені питання з відведенням в Польщі землі під будівництво нафтопроводу до Полоцька. Великі споживачі російських енергоресурсів в ЄС також поки що не висловили своєї практичної зацікавленості в даному форматі і в проекті Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ та приділяють більшу увагу реалізації інших проектів.

Тобто, азербайджанська нафта гіпотетично може транспортуватися через країни, які є основоположниками краківського енергетичного діалогу, лише для потреб цих самих країн. В цій ситуації найгірше положення в України, оскільки Польща і Литва знаходиться під захистом ЄС, Грузія безпосередньо межує з енергетично багатим Каспійським регіоном, а Азербайджан і Казахстан проблем з енергоносіями, зрозуміло, не мають.  

Ще в Кракові Президент України Віктор Ющенко заявляв, що найбільш перспективним напрямком співробітництва є електроенергетика. Україна є важливим експортером електроенергії в регіоні. Віктор Ющенко у Вільнюсі відмітив, що Україна готова запропонувати експорт власної електроенергії в країни Балтії. В той же час, для будівництва нової АЕС Литва відмовилась від послуг України, залучивши Польщу, Латвію і Естонію. 

 Україна-Білорусь: однакові нафтогазові проблеми 

Те, що Україна і Білорусь є сестрами по нещастю в розрізі проблем із російськими енергоносіями, видно не тільки з ряду газових конфліктів, які то з Білоруссю, то з Україною слідують один за одним, але й з карти нових газопроводів, які обходять обидві країни.

 В ході міжнародної конференції в Києві 11 вересня цього року "До нового бачення Білорусі" керівник білоруського Центру Мізеса Ярослав Романчик відмітив, що Білорусь залишається безальтернативною для Росії в нафтогазовій сфері в короткотерміновий період. І з ним не можливо не погодитись, але знову ж цей період завершиться через 3-4 роки, як і для України.  

Тут слід повернутися до розрахунків сумарних можливостей обхідних газопроводів. В розрахунках ми враховували газопровід Ямал-Європа через Білорусь. Після 2010 року Росії буде недостатньо можливостей тільки нових газопроводів, вона буде продовжувати використовувати транзитні можливості України і Білорусі.

І ось на цьому етапі важливо, щоб наші дві країни працювали в унісон, узгоджено і не діяли на шкоду одна одній. Інакше, Росія може зіграти на балансуванні між Білоруссю і Україною, надаючи переваги одній із сторін і створюючи тиск на іншу. Одночасно тиснути на обидві країни Росія не зможе в умовах розробки нових родовищ і планів збільшення експорту енергоносіїв до Європи.  

В енергетичній сфері Україна потрібна Білорусі також для стабільного експорту української електроенергії (в 2006 році Білорусь отримала 2,5 млрд. кВт/год української електроенергії). Білорусь же є необхідною для України в перспективі транзиту української електроенергії в країни Балтії.

Взаємовигідним проектом є поставки азербайджанської нафти через нафтопровід Одеса - Броди на білоруські нафтопереробні заводи, про що постійно говорять в білоруських урядових колах. Ще одним перспективним проектом для України могла б стати участь в будівництві в Білорусі атомної електростанції, намір про що нещодавно оголосив білоруський президент Олександр Лукашенко. За наявності політичної волі українсько-білоруське співробітництво могло б послужити на користь енергетичної безпеки не тільки обох країн, але й Європи.  

Українське керівництво чудово розуміє всю складність ситуації та перспектив її розвитку і вживає конструктивні кроки для диверсифікації джерел енергоносіїв на регіональному рівні. Сергій Корсунський, директор департаменту економічного співробітництва МЗС України на саміті у Вільнюсі 10 жовтня цього року, маючи на увазі проекти Nord Stream і Набукко, висловив думку: "Намір імпортувати російський газ, оминаючи Україну, - ясний сигнал українському народу [від ЄС]: ми вас залишаємо наодинці, викручуйтесь як хочете".

В його словах стовідсоткова правда, але чи не пізно про це заявляти зараз? Ні не пізно. До 2010 року часу обмаль, але краще зараз, ніж через три роки, коли Україна опиниться в положенні повної енергетичної залежності від одної країни - поставщика (Росії) і без жодної рятувальної соломинки в руках, без жодного козиря в російсько-українській енергетичній грі.