|
Нещодавно світ побачив україномовний варіант книги Джоан Ролінг «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Це остання книжка з серії пригод хлопчика-чарівника. Пропонуємо читачам газети «Репортер» ексклюзивне інтерв’ю з поетом і видавцем Іваном Малковичем. Саме завдяки його зусиллям Гаррі Поттер з’явився на українському книжковому ринку. – Пане Іване, Ви створили досить популярне видавництво дитячої літератури. А що Ви пам’ятаєте про своє дитинство? – Про своє дитинство я пам’ятаю дуже багато. Про це можна написати цілий том. Можу багато розповідати про свої дитячі читацькі враження. Для мене мало важливе значення мала польська газета «Наше слово», в якій був додаток для дітей «Світанок». Мені її передплачували і там друкувалися ті тексти, які в Україні того часу не друкувалися. Взагалі я виростав на добрій літературі і цим завдячую і батькам, і своєму дядькові, який купував мені гарні книжки. До нас додому, в Карпати, приїжджали і жили багато дисидентів. В мене було надзвичайно яскраве дитинство, справжнє дитинство, казкове, найкраще. – З усіх книжок, які видавали в «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Зі», що Ви вважаєте найбільш вдалим проектом? – Ой, я навіть не знаю. Завжди найвдалішими видаються останні видані книги. Але найулюбленіші – це наша найперша «Абетка», «Улюблені вірші», «Снігова королева» і так далі, за списком. – Що Ви можете сказати про останню книгу про Гаррі Поттера? – Це чи не найперша публікація перекладу в світі. І я дуже радий, що так трапилося і ми випередили сусідів. Це багато дасть читачу, який вперше прочитає саме українську книжку. – А Ви не шкодуєте, що це остання книга і пригоди хлопчика-чарівника закінчилися? – Дуже шкодую і якби можна було звернутися до Джоан Ролінг, то усі видавці благали б про те, щоб вона написала ще хоч одну, але вона твердо вирішила закінчити цю книгу і надалі буде писати про щось інше. До речі, в одному інтерв’ю показували її кабінет, там вона розповідала про свої майбутні твори і всі книжки про Гаррі Поттера були складені на купку, а наша – розгорнена. Тобто вона любить наші книжки, любить наші обкладинки. – Ви замислювалися над тим, щоб перевидати, наприклад, усього Всеволода Нестайка, або Ларису Письменну? – В нас щойно вийшла найновіша книжка Всеволода Нестайка про пригоди їжачка Кольки Колючки та зайчика Вуханя. І колись, я думаю, ми обов’язково видамо всі твори. – Чи стало легше працювати видавництву? Ви сподіваєтеся на прийняття законопроекту, який би полегшив вашу роботу? – Ми ні на що не сподіваємося. Я сподіваюся лише на власні сили і на талановитих людей, які є в Україні – авторів і художників. – Які Ваші особисті критерії оцінювання книжки? Як визначаєте, сподобається вона читачам, чи ні? – Я про це довго думаю, перевіряю книжку на різних читачах, великих і маленьких. За це моя родина мене вже ненавидить, тому що я постійно змушую їх щось читати. Як правило, про більшість книжок вони вважають, що це дурня, а я мушу половину свого життя витрачати на пошуки золота у великих залежах руди і каміння. Любов Загоровська Газета «Репортер»
|