Степан Балабаник: Галицьке селянство гідне кращої долі

Напередодні професійного свята працівників сільського господарства на запитання «Галичини» відповідає начальник головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Степан БАЛАБАНИК.

– Пане Степане, сільськогосподарський рік – на завершенні. Яким він був для аграріїв?

– Попри негаразди в агросекторі держави, наші хлібороби спрацювали назагал з позитивними показниками. Скажімо, за десять місяців темпи зростання виробництва валової сільгосппродукції порівняно з відповідним періодом 2006-го становили 102,2 відсотка. Майже на шість тисяч тонн більше зібрано зерна та на 33,4 тис. т – «другого хліба». На п’ять тисяч тонн зросло виробництво м’яса, на 74 млн. штук – яєць. Також на 13,5 відсотка розширено клин озимих. Сподіваємось, отже, у 2008-му зібрати на 25 тисяч тонн зерна більше ніж цього року. Це немало, надто ж з огляду на те, що області бракує власного збіжжя, тож доводиться щороку завозити з інших регіонів до 250 тис. т зерна.

– А що все-таки зостається проблемним?

– Непокоїть тривожна ситуація у тваринництві. Там триває тенденція до скорочення поголів’я ВРХ, викликана збитковістю вирощування живності на м’ясо та молочного скотарства через невідповідність закупівельних цін на цю продукцію затратам на її виробництво. Проблема потребує вирішення на державному рівні шляхом збільшення відповідних дотаційних доплат тваринникам. Іншого не дано.

– Які сільгосппідприємства принагідно до завтрашньої дати можна відзначити за результатами праці?

– Одні з найкращих – ТзОВ «Прут-Генетик» – на його ланах урожайність зернових сягнула майже 49 ц/га, фермерське господарство (ФГ) «Прометей» (44,5 ц/га) Коломийського району, державне підприємство «Обрій» (48 ц/га) на Городенківщині, виробничий кооператив імені Грушевського (40,5 ц/га) Рогатинського району. Серед лідерів – ФГ «Поточище» Городенківського району, де зібрали найвищий в області урожай цукрових буряків – по 642 ц/га, дочірнє підприємство «Ямниця» ВАТ «Івано-Франківськцемент», на полях якого кожен гектар ріпаку вродив по 30,1 центнера насіння. Подяки за добру роботу заслуговують і такі ФГ, як «Світанок» Богородчанського, «Прометей» Снятинського, «Світанок» та «Фортуна» Калуського, «Тиблевич» Рогатинського, «Заріччя» Косівського, «Земля» Надвірнянського районів...

– А як виживають особисті селянські господарства? Вирощуючи більше 85 відсотків сільгосппродукції в області, вони працюють узагалі без державної підтримки...

– Внаслідок перерозподілу колгоспних угідь селяни розширили свої підсобні господарства і дійсно стали основними агровиробниками. ОСГ – це сфера зайнятості переважної частини сільських жителів, найпоширеніший тип сільгосппідприємств. Однак обсяги виробництва в них поступово скорочуються. Зумовлює це низка об’єктивних і суб’єктивних чинників. Передусім – зменшення числа працездатних людей на селі. На жаль, індивідуальний сектор одержує підтримку лиш у вигляді доплат за зданий на забій і переробку молодняк худоби та свиней підвищених вагових кондицій.

– Тоді як у полі, виходить, кожен працює на свій страх і ризик?

– Виживають як кому вдається. А урядові програми сприяння аграріям передбачають доплати й компенсації лише великим сільгосппідприємствам, на поступ яких до рівня основних товаровиробників держава й робить ставку. І мушу сказати, що структура обсягів виробництва останнім часом поступово змінюється. Якщо в 2003-му вага агроформувань у ньому становила 7,7 відсотка, то торік вона зросла майже вдвоє. Із передбачених у Держбюджеті на розвиток прикарпатського АПК 76 млн. грн. виділено більше двох третин.

– Але чи виправдовує себе розпаювання колишніх колгоспних земель, що здебільшого призвело до занепаду тодішніх господарств? Адже йдеться вже про потребу консолідації паїв, утворення колективно-виробничих структур на основі приватної власності на землю.

– Бачите, надії на те, що новітні агроформування гідно замінять як на Прикарпатті, так і в усій Україні колишні колгоспи, наразі не справдилися. У зв’язку з цим можна робити неоднозначні висновки щодо й самої моделі реформування сільського господарства на рівні держави, і принципів паювання землі та майна. Але маємо те, що є. Землю у власність отримали понад двісті тисяч прикарпатських селян. Близько половини з них передали свої паї в оренду, решту ж земельних ділянок або обробляють їхні власники, або ж вони пустують.

Та в підсумку це все призвело до розбалансування системи цілісного використання продуктивних сільгоспугідь. От і виходить, що попри успішну діяльність і названих вище й багатьох не згаданих великих сільгосппідприємств найгострішими проблемами на селі й далі залишаються безробіття, бідність, трудова міграція, занепад соціальної структури, поглиблення демографічної кризи. Насамперед маємо це через ту саму дрібноземельність господарств, неефективне ведення рільництва, вже згадувану диспропорцію цін на продукцію сільського господарства і промисловості.

Звичайно, ці й інші умови, які склалися, зобов’язують нас шукати нові підходи для розв’язання проблем. Зокрема я особисто намагаюся зробити все можливе, щоби привернути до села увагу інвесторів з тим, аби й надалі розвивати на Прикарпатті великотоварне виробництво, з чим пов’язані і додаткові робочі місця для незайнятих селян, особливо молоді, і піднесення соціальної сфери.

Якщо цього року за рахунок зовнішніх інвестицій обробляли дев’ять тисяч гектарів перелогових земель, то наступного року ця цифра, сподіваємося, сягне майже 60 тис. (окремий матеріал на таку тему вже готовий до друку в «Галичині». – В. М.).

Звичайно, не відкидатимемо при цьому й ефективне дрібнотоварне господарювання.

– В яких ще напрямах розгортаєте роботу управління?

– Вбачаю такі пріоритети агропромислового розвитку області. На основі чимраз ефективнішого ведення землеробства забезпечити безперебійний розвиток господарств, які виробляють м’ясо, молоко, яйця, й подбати саме про поступ колективних форм організації праці, що полегшить адаптацію товаровиробників до умов СОТ. Вважаю за необхідне пожвавити створення кооперативних об’єднань, що стимулюватимуть підприємництво на селі. Працюємо над удосконаленням кадрової політики, щоби ліквідувати дефіцит механізаторів, агрономів, зоотехніків.

– А взагалі, як Вам працюється в кабінеті?

– Для мене як людини, котра все життя провела в селі, знає болі того чи іншого способу агровиробництва, нині зовсім інакше все виглядає, ніж тоді коли мав на голові лише власне господарство. Звідси видніше, як поєднати потреби села з можливостями держави. Тож намагаємося під усі проблеми підвести відповідну допомогу.

Діють різні урядові програми, хоча чимало в них такого, без чого можна обійтися. Тому доводиться по-всякому. Багато мені дало навчання за кордоном, зокрема в Канаді. Я побував, набираючись досвіду, і в Німеччині, Англії, Італії, Австрії, Китаї, Бразилії, Аргентині. Всюди вивчав життя тамтешнього селянства. і можу сказати, що скрізь воно непросте. Всюди є свої складнощі, які потрібно долати.

– Хто зостався на господарстві в Підгайчиках?

– Приватну агрофірму «Вільна Україна» очолює син Василь, котрий здобув вищу економічну освіту, пройшов раздівський вишкіл і як мій заступник, і як керуючий відділенням банку.

– Ви й далі очолюєте Раду сільгосптоваровиробників?

– Доти я керував нею не один рік. Думав, що з моїм призначенням на нинішню посаду оберуть іншого. Та керівники Всеукраїнського союзу сільгосптоваровиробників попросили тодішнього голову ОДА Романа Ткача, щоб погодивсь, аби я й далі керував Радою, оскільки це не суперечить законові, бо то громадська робота, за яку ніхто грошей не платить.

– Що принагідно побажаєте аграріям?

– Передусім здоровлю працівників полів і ферм зі святом. Воно непросте, бо підсумовує, що зібрали і з чим зимуватимемо. Щиро вітаю, бо селянська праця – то недоспані ночі, робота без вихідних, прив’язаність до землі та свійської живності, що й ніколи поїхати куди-небудь на відпочинок. Хотів би побажати селянам насамперед кращої долі, ніж та, яку мають нині, бо вони варті найкращого. Зичу також міцного здоров’я, щоб могли працювати.

 Нехай завтрашній день у кожному селянському дворі рясніє веселощами й лише приємними зустрічами.

Щоби наступного року всі були задоволені своєю життєдіяльністю в селі, бо наразі це проблематично. Добробуту і щастя. Нехай Бог допомагає вам у всьому, дорогі хлібороби Прикарпаття.

Мороз Василь

Газета "Галичина"