|
Ще з дитинства Арсеній Яценюк ніби готувався до високої посади: у хлопчика завжди був чіткий розпорядок дня. За недавніми перипетіями із обранням голови Верховної Ради спостерігала уся країна. Та чи не найбільше хвилювалися на Прикарпатті у Коломийському районі. Адже саме тут, у селі Княждвір, батьківщині матері, та столиці Покуття – Коломиї, провів частину дитинства наймолодший спікер в історії незалежної України. На цій землі, що дала країні та світові чимало відомих людей, й досі живуть родичі, вчителі, однокласники та друзі пана Яценюка, якого тут люблять і поважають не за посади і чини, а за те, що він „добра дитина” і „щирий друзяка”. Покутськими стежками Арсенія Яценюка ходила й кореспондент „Експресу”. Маєш, Маріє, „професора” ...Спочатку прямуємо до села Княждвір, де народилася й виросла мати спікера. В автобусі тільки й мови, що Арсенко Марії Бакаєвої став головою Верховної Ради. Люди сподіваються на покращення життя у селі, ремонт доріг та створення робочих місць. Деякі спритники вже топчуть стежину через княждвірське болото до старенької хати тітки спікера Мирослави. Перед нашим приїздом вона якраз поралася біля давньої печі, яких навіть по селах уже мало залишилося. У хаті пані Мирослави нічого зайвого, тільки ваблять око вишиті подушки та рушники на портретах. Під ногами крутиться великий чорний кіт, зазираючи чи не кине господиня шматочок сиру чи ковбаски. „Я так радію за Арсенка, наче за свою дитину, – усміхається крізь набіглі сльози жінка, – щодня молюся, аби Бог дав йому сили і здоров’я вистояти та зробити щось для нашої України, адже наш рід завжди був чесний та газдівський”. Тітка спікера розповідає про свою родину. В Анни та Григорія Бакаїв. було четверо дітей. Марія, мати спікера – друга. Окрім неї, у княждвірських газдів були старша дочка Ірина та молодші Мирослава й Григорій. Родина мешкала на кутку, що називався Баня. Особливо заможними вони не були, тримали корів, овець, з того й жили. У 1950-их роках Бакаї перебралися до Коломиї. Анна працювала прибиральницею у фотоательє. Григорій – на різних роботах. Їхні діти вчилися добре, але поступати у вуз вирішила тільки Марія. „Вона у нас така весела, гарно співає, танцює, але найбільше сестрі подобалися іноземні мови, все про подорожі по світу мріяла, – розповідає пані Мирослава. – Ось і вирішила поступати в Чернівецький університет на французьку філологію. Там і свого буковинського красеня Петра із Кострижівки зустріла. Він поважний такий, акуратний, мовчазний та стриманий, все в костюмі та в краватці ходив. Мати аж сміялася, казала, що Марія собі „професора” вибрала. А воно й так сталося. Згодом обоє викладачами стали”. Бабусин мазунчик У 1967 році в Марії та Петра Яценюків народилася донька Аліна. Дівчинка росла жвавою красунею. З дитинства виявляла лідерські риси. Батьки були заклопотані наукою та щоденними турботами, але звістку, що в них народиться друга дитина сприйняли з радістю. 22 травня 1974 року в Чернівцях на світ з’явився Арсен Яценюк. „Наша мати Анна одразу після народження Арсенка поїхала до Марії допомагати внука глядіти, – мовить пана Мирослава, – хоча хлопчик був на диво спокійним і ніби відчував, що батьки зайняті, а старенькій бабусі клопоту завдавати не варто, тому й не вередував”. Ще в дошкільному віці Арсен навчився читати. З того часу з книгами не розлучався. Сідав у куточок брав книжку, і так цілий день його ані видно, ані чути не було. Проте сестричка була бешкетницею. Коли дітей привозили з Чернівців у Княждвір на свіже повітря і парне молоко, то буковинське дівчисько першим вилазило на найвищі вишні, що росли понад Прутом та видиралося на самий вершечок. У тітки Мирослави серце завмирало, аби бува чогось не трапилося. Арсен у той час сидів спокійно в хаті або гуляв по подвір’ю. „Я навіть дивувалася як він таким спокійним може бути, – веде далі родичка голови Верховної Ради. – Дивлюся сусідські хлопці і м’яча ганяють, і наввипередки бігають, і коту бляшанки до хвоста прив’язують, а наш Арсен сидить і книжки читає. Напевно, як батько, професором буде”. Діти викладачів нічим не виділялися серед своїх сільських ровесників. Можливо, трохи краще були одягнуті. Проте мати з батьком, які самі були вихідцями з села, не хотіли, аби княждвірські та коломийські діти почували себе незручно поруч із міськими гостями. Тому вони завжди наказували Арсену та Аліні ставитися до всіх з повагою, хоча й такої потреби не було, адже діти були чемні та виховані. Сірий кардинал 8-В У 1988 році, коли у Чернівцях розпочалися проблеми із облисінням дітей, родина Яценюків, аби уникнути лиха, забрали Арсена до родичів у Коломию. Мешкав хлопчик із рідними на вулиці Пекарській 6, у центрі міста, ходив у школу №1 з поглибленим вивченням англійської мови. Колись там навчалася його мати, яка й обрала для сина цей навчальний заклад. „Ми з Марією разом навчалися у Чернівцях, мешкали в одному гуртожитку, я знала її чоловіка, раділа їхнім успіхам, проте ніколи не думала, що буду вчити їхнього сина, – розповідає Ксенія Юріївна Фудаля, колишній класний керівник Арсена Яценюка крокуючи довгим коридором до класу, де навчався майбутній спікер. – Хлопчика випадково віддали у мій 8-В клас, який, до речі, не вважався елітним”. Дві університетські подруги були раді зустрічі через роки, отож Марія Яценюк була спокійна: син під надійною опікою. Юні коломияни анітрохи не здивувалися, коли осіннього дня поріг класу переступив високий худий підліток у сірому костюмі. „До нас із Чернівців прибув Арсен Яценюк, тепер він навчатиметься разом із вами, – повідомила восьмикласників Ксенія Юріївна. Хлопчик усміхнувся та спокійно пішов до передостанньої парти біля вікна. Оскільки майбутній голова Верховної ради був чималенького зросту на почесні парти біля вчителів його не посадили. Хлопець поставив шкільну сумку, оглянув клас, відкрив книжку і увесь урок майже не повертався. „Не було такого предмету, якого би він не знав, – говорить ще один педагог Яценюка Віра Томівна Гуцуляк. – Щоразу учень був підготовлений, відповідав на уроках тихо, коротко і чітко та вів себе зовсім по-дорослому: не бігав, не бешкетував. Здавалося, що він ніби живе у своєму світі, літає поза хмарами, але це було оманливе враження. Адже коли Арсена щось питали, він миттєво відповідав”. На новенького одразу ж звернули увагу. Хлопчаки мимоволі пройнялися до нього повагою Із неабияким захопленням на юного чернівчанина зиркали й коломийські красуні. Проте Арсен у той час навіть не думав про прогулянки в парку, кіно та довге очікування своєї обраниці у пишних бантах біля під’їзду з надією, що та дозволить йому понести свій портфель. „Складалося враження, що кожен день у хлопчика розписаний по хвилинах, – мовить Ксенія Юріївна. – Адже, окрім навчання Арсен щодня займався у якійсь спортивній секції. Одного разу я попросила його допомогти нам у шкільному святі квітів. Хлопчик відповів, що з радістю би це зробив, проте не хоче пропускати спортивні заняття”. Сьогодні за спікерською партою сидить 13-річний Роман Никорович із Нижнього Вербіжа. Він староста класу та відмінник. Щодня хлопчак долає кілька кілометрів, аби навчатися у школі №1. Роман мріє, що колись теж може потрапить у Верховну Раду, бо ж недаремно сидить за історичною партою. Через два місяці навчання у школі №1 Арсена Яценюка знову забрали у Чернівці. Вчителі та однокласники сумували за новачком, якого вже встигли полюбити. „Я буду вам писати та приїжджати в Коломию, адже тут мої родичі, – знічено стояв у дверях підліток. Де на світі я не буду, рідні гори не забуду Своє слово сьогоднішній керівник найвищого державного органу дотримав. Будучи студентом, працюючи в банку та на міністерській посаді, Арсен Яценюк не забуває своїх рідних та товаришів. Із багатьма своїми колишніми однокласниками він навчався у чернівецькому університеті, разом відпочивав у Карпатах. Їхня дружба продовжується й донині. Чимало друзів Арсена також займають поважні посади. Але, мовлять, що це аж ніяк не заслуга Яценюка. „Він просто навчив нас вперто та сміливо йти до поставленої мети, – розповідає один із колишніх однокласників спікера. – Я радий, звісно, за Арсена, але моє ставлення до нього не зміниться чи буде він головою Верховної Ради, чи повернеться у Чернівці, чи й навіть до Коломиї. Він чоловік мудрий усюди собі місце знайде”. ...За останні кілька років у коломийській родині Яценюка один за одним відходили з цього світу найрідніші люди. Незважаючи на зайнятість, Арсен завжди був присутній на усіх похоронах. Цим він викликав неабияку хвилю захоплень односельців матері. Не оминає знаменитий племінник й тітку Мирославу, вітає з усіма святами. Вони довго сидять у старенькій хаті, смакуючи княждвірською печеною та голубцями на вишневих гілочках. У голові в Арсена крутяться майбутні проекти та важливі державні справи, а тітка з Покуття тішиться та переживає за газдівську дитину, якій судилася доля бути однією із перших осіб держави. Галина ПЛУГАТОР Газета «Експрес»
|