|
Автор: Юлія Кисельова, аналітик УНЦПД Протягом 2007 року українці не залишали вітчизняну політику поза увагою. Так, згідно з даними досліджень Фонду "Демократичні ініціативи", громадяни України виказують великий інтерес до політики: "здебільшого цікавляться політикою" 48% і ще 11% "цікавляться дуже". Майже дві третини громадян (60%) іноді у дружньому колі обговорюють політичні проблеми, ще 23% роблять це часто і лише 15% не обговорюють їх з друзями ніколи. Ці показники інтересу до політики з боку громадян України є більшими порівняно з подібними характеристиками у інших країнах, де словосполучення "якщо ви не займаєтесь політикою, вона займеться вами" – риторичне. Адже в усталених демократіях для громадян немає суттєвого значення, яка політична партія стане у керма державної машини, - загальний курс країни від цього не зміниться. В Україні ж політичні лідери та й суспільні верстви, мешканці окремих регіонів не віднайшли загального консенсусу щодо визначення стратегічних пріоритетів розвитку держави у майбутньому (наприклад, щодо НАТО, статусу мови). Тому особистісний фактор, персоналії, їх риторика й цінності, якими вони керуються мають потужне значення. Згідно з даними опитувань, проведених Інститутом соціології, в цілому 73% українців впевнені, що життя в країні залежить від тих, хто сьогодні перебуває у владі. Отже, чим особливим, порівняно з попередніми роками, вирізнявся 2007 рік для України та її громадян у політичному значенні? Якщо проводити ранжування політичних подій та їхніх наслідків, у 2007 році першість посідатимуть проблеми розвитку кризи політичної системи в цілому та ті можливості й засоби за допомогою яких вона була вгамована, - шляхом проведення дострокових виборів. Криза проявлялася не тільки через унаочнення проявів розбалансування повноважень та впливів інститутів влади в країні у площині реалізації політичних рішень, але й у бракові, якщо не у відсутності, з боку керманичів вітчизняної політики стратегічного бачення розвитку країни, її економіки, культури, гарантування безпеки громадян. Однією з похідних від цього є тенденції, які в цілому не оригінальні у вітчизняному політичному контексті – ідеологічна та політична всеядність окремих персонажів української влади, коли провідну риторику та дії визначають миттєві переваги, намагання отримати потрібне місце у потрібній владі. При цьому, окрім нюансів ставлення до такої поведінки у громадській думці, вони в цілому майже не підпадали під остракізм колег. Загальний політичний клімат в країні сприяв сюжетам розвитку політичної корупції. Відповідно до цього політичні партії як складові політичної системи дискредитовували себе в очах громадської думки. Згідно з даними Українського інституту соціальних досліджень ім. О.О.Яременка та Центру "Соціальний моніторинг" у липні 2007 р. політичним партіям не довіряли 70% респондентів, і лише 22% заявили про таку довіру. Проте, незважаючи на таку політичну нетерпимість до партійної всеїдності, одним із специфічних плюсів дострокових виборів було те, що "герої вчорашніх днів", які наприклад вийшли з БЮТ та "НУ" у ВР 5-го скликання та приєдналися до "Антикризової коаліції", частково не потрапили до ВР 6-го скликання. Цьому можна завдячувати як волі громадян, яка проявилась у голосуванні, а частково й через не включення таких осіб до виборчих списків політичних партій. Отже, незважаючи на темну сторону української політики та політичних партій, ймовірно, система таки може бути здатна на хоча б часткове самоочищення. Однією з подій 2007 року стали навіть не стільки результати дострокових виборів, скільки унаочнена можливість створення нової парламентської коаліції БЮТ і НУ-НС, нехай і з перевагою у один голос. Можливо партійні сторони попри найрізноманітніші впливи і всередині країни й ззовні таки змогли зробити висновки з подій травня-липня 2006 року, коли логіка посад і зовнішні течії визначили політичний клімат року. Інше питання – стійкість коаліційних процесів, але це будуть вже наступні сюжети. Українська політика у значенні взаємин між політичними акторами вже традиційно нагадує своєрідний серіал своїми стабільно нестабільними сюжетами та багатоходовими розв’язками. У сенсі функціонування політичної системи в державі, рік що минає може насамперед запам’ятатися й тим, що фактично 8 місяців країна жила без парламенту, процес легітимного законотворення фактично завмер. Результативні та чинні голосування у ВР стосувалися виключно питань дострокових виборів та деяких економічних законів необхідних для вступу до СОТ. Куди, Україна до речі, не потрапила й у 2007 році. До речі, цей рік був важливим з точки зору формування порядку денного для нової угоди України та Євросоюзу про сусідство. Рік політичної нестабільності, ймовірно не сприяв загальному позитивному сприйняттю України в світі. Процеси у завмерлому парламенті й сама ситуація, що склалася, свідчать не тільки про кризу політичної системи та парламентаризму в країні. Відповідна ситуація може сприяти формуванню у громадян України специфічного ставлення до вищого законотворчого органу держави на кшталт того, а чого власне за гроші платників податків утримувати цілий законотворчий інститут, коли депутатів можна збирати лише кілька днів на місяць в якості тих, хто просто натискує потрібні для всіх кнопки, як це не примітивно звучить. До речі, тотожні тенденції проявляються у можливості формування уявлень громадян щодо діяльності судової гілки влади. Справа не тільки у тому, що українська судова система в цілому хронічно хвора на корупцію, але й щодо діяльності Конституційного Суду України, який фактично не зміг адекватно впоратися зі своїми завданнями стосовно гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Від КС безуспішно чекали відповідей щодо можливості розв’язання політичної кризи унаслідок якої Президент видав указ від 2 квітня про розпуск ВР. Протягом 2007 року з'явилося 13 рішень КС, які так і не містили відповідей на виборчі питання. Проте це вже суттєвий прогрес порівняно із попереднім роком, коли таких рішень просто не було. Нинішній рік запам’ятається також розквітом популізму в риториці політичних сил під час виборчої кампанії, де прийнято обіцяти. До речі, 2008-й рік так само може бути насичений соціальними ініціативами, які можуть загрожувати зростанням інфляції, адже політикум поступово готується до наступних, президентських виборів. А за цих умов складно говорити про те, що ті, хто претендують на найвищу в державі посаду будуть дійсно проводити реформи, які часто-густо можуть спочатку виявитися й непопулярними й тим самим "спалити" рейтинги. Рік що минає також запам'ятається випадками сумнівної якості у політичному сенсі небезпечними прецедентами. Зокрема вони полягали у втягненні силових і правоохоронних структур у розв’язання політичних чвар у вигляді штурму прокуратури підрозділами МВС та можливості навіть застосування потужності внутрішніх військ у політичному конфлікті. Плюси ситуації полягають в тому, що протилежні політичні табори знайшли в собі сили і можливості вчасно зупинити розвиток відповідних подій. Мінус - в самих подіях та й у тому, що ніхто не поніс за це відповідальність. Проте, саме суспільство оцінює подібні приклади за допомогою довіри чи недовіри до владних інституцій. Так, згідно із соціологічними опитуваннями Фонду "Демократичні ініціативи", найбільше громадяни не довіряють правоохоронним органам: міліції (баланс довіри-недовіри становить -38%), судам (-37%) та прокуратурі (-30%). Конституційному суду теж переважно не довіряють (-22%). 2007 політичний рік поставив перед суспільством ряд запитань відносно специфічного балансу між політичною доцільність, яка має змінити ситуацію на краще й необхідністю дотримання законів, пошуком межі демократії для всіх, визначенням її кордонів. Одне з питань, яке було поставлено, чи можна повертати політикум і суспільство до демократичних цінностей шляхом, який почасти не дуже корелюється із писаними законами, які недосконалі й ухвалювалися в угоду окремим політичним групам? Однозначної відповіді на це питання немає. Хоча політичні реалії в Україні розставили певні крапки над "і". Сторонам процесу довелося віднайти взаємний компроміс, усвідомити що дії породжують протидію і для того, щоб політична система не зруйнувалася і функціонувала, потрібно витримувати баланс і враховувати взаємні інтереси. Один із традиційних уроків, які може винести з усіх цих подій політична еліта полягає у виробленні й дотриманні реальних і дієвих механізмів щодо гарантування прав опозиції, бо опозицією вже по черзі перебували найрізноманітніші команди. Й такі механізми мають застосовуватись не тільки у вигляді законів, але виховуватись і формуватися відповідно до політичної культури, яку в країні ще треба виробляти. Змінилися персоналії, але питання функціонування політичної системи залишилися тими ж самими. І залишається запитанням можливості законодавчого врегулювання взаємин між гілками влади, як то перегляд Закону України "Про Кабінет Міністрів України", не кажучи вже про можливе внесення змін до Конституції України. У політичному сенсі 2007-й також продемонстрував вітчизняним політикам те, що більшість має рахуватися з меншістю. Можливо, щеплення дострокових виборів через ситуацію, що виникла в парламенті внаслідок проявів політичної корупції стане одним із запобіжників того, щоб подібні випадки не повторювалися у майбутньому.
|