15.06.2006
12:00
|
Оптимізація влади |
Останні політичні події змушують дивитися на владу під новим кутом зору. Навіть не втаємничені у “високу політику” люди починають розуміти, що від центральної влади допомоги та притомних рішень не дочекатися. Анархія і хаос панують на українському “владному Олімпі”. Їм не до провінцій. І так буде ще довго. Тому більше уваги звертаємо на владу місцеву, яка – хоче вона того чи не хоче – змушена тепер майже самотньо стояти на обороні громадських інтересів “і за себе, й за Київ”.
На місцевому рівні склалася нова ситуація. Івано-франківські журна-лісти жартують, що наступні декілька років місцеві газети будуть нудними. Мовляв, з приходом молодих команд на міському та обласному рівнях різко звужується “найгарячіша” тема – недопрацювання та зловживання місцевої влади. Для такого висновку є підстави. Адже вперше за багато років міська та обласна владна “сметанка” загущені не тільки достатньою кількістю радянських фахівців та галузевих спе-ціалістів. В нових командах ми бачимо людей нового мислення, справж-ню “пострадянську генерацію” прикарпатської господарської еліти. “Минула бандитсько-злодійська влада пішла,” – так висловився на одній з прес-конференцій відомий екс-міський депутат Андрій Микитин про минулу Івано-Франківську міську владу.
В команді Віктора Анушкевичуса, зокрема, працюють люди, які багато років перебували в ролі “польових командирів” сфери бізнесу та громадських ініціатив. На відміну від чиновників, що пересіли в “магістратські” кріселка з керівних посад на радянських заводах, посадовці “взірця 2006 року” — Володимир Швадчак, Віктор Кімакович та інші — пройшли школу бізнесу та розбудови недержавних структур, де командно-адміністративні засоби брежнєвської епохи були не в пошані. Відповідно, місто вперше має на чолі свого уряду людей, які – всупереч старій совіцькій звичці — не сприймають печатку з гербом тільки як спосіб здобуття специфічної шурхітливої “зеленої поваги”. Адже свої особисті матеріальні (і, до певної міри, нематеріальні) інтереси вони вже зреалізували як менеджери та бізнесмени. До влади вони прийшли заради влади. А не заради її конвертації у тверді валюти та не менш тверді земельні сертифікати. Коли вони розповідають про свої наміри та плани на державних посадах, в них, образно висловлюючись, “горять очі”. Чи на довго вистачить того “блиску”, не відаємо, але з того, що він присутній зараз – тішимося.
Одночасно ці люди не є тими “ентузіастами влади”, якими були швидкоспечені політики та посадовці часів “оксамитової революції” початку 90-х років. Вони вивчили апаратну та господарську роботу на різних щаблях керівництва. Вони пройшли майже дарвінівський “природний відбір” у складний період між хаосом 92-98-их і часами “твердої руки антикризових менеджерів” 2003-2004 років.
Те саме можна сказати про команду Романа Ткача на обласному рівні. Молоді, по-сучасному мислячі прагматики, заступники голови ОДА Андрій Романчук та Володимир Шкварилюк, до певної міри несподівано створили в оточенні голови ІФ ОДА “владний пул” молодих менеджерів, не обтяжених надмірними зобов’язаннями перед “червоними директорами застою” та “таємним братством комсомольських саун” часів пізньої перебудови.
Символом повної перемоги команди Круця-Ткача над до певної міри “збанкрутілою” командою Шкутяка на обласному рівні стало обрання на посаду голови Івано-Франківської облради відомого в краї менеджера — Ігоря Олійника. Хоча додержання “квотно-пар-тійного” принципу щодо обрання на посади заступників голови облради привело до того, що останні, як здається, виявилися “слабкою ланкою” в керівництві обласного рівня. “Втаємничені” з коридорів лівого крила будинку адміністрації кажуть, що заступники голови облради зараз схвильовані в основному питаннями розподілу кабінетів і секретарок, придбанням службових авт для себе та перерозподілом фінансових бюджетних потоків на користь дружніх бізнесових структур.
В принципі, в цілому не без дрібних недоречностей, сформовано нову дієву конфігурацію регіональної влади, де значну роль відіграють менеджери та політики саме з команди Миколи Круця. Вперше після грудня 2004 року, коли за-кінчилося владне домінування на Івано-Франківщині “коломийського клану”, обласний політикум кадрово та структурно “стабілізувався”. Можливо, майбутні аналітики наз-вуть цей процес “кристалізацією франківсько-тисменицької політично-кадрової групи”. Як би там не було, така “кристалізація” дозволяє вибудувати стабільні та послідовні вектори регіонального менеджменту. Тобто, тепер стає зрозумілим те, що відтепер “питання вирішуватимуться” прозоріше і контроль над процесами буде “не надто обтяжливим”.
На ці структурні вектори буде орієнтуватися місцевий бізнес, для якого владний всеохоплюючий контроль (там, де він зовсім не потрібен) є фактором стримування розвитку. Сподіваємося, що зменшиться до оптимальних параметрів шалений тиск столичних “бізнес-завойовників”, які після закінчення “ери Вишиванюка” (щоправда останнім часом багато аналітиків, що це не "закінчення", а тільки "перерва", а Р.Ткачу прокують вигнання послом в Грузії) користувалися ситуацією “регіонального міжвладдя” для перетворення області у курортну філію київського бізнес-клубу.
Посилилися також демократичні інститути нашого краю. Наявність в обласній та міських радах потужних політичних фракцій тепер, судячи з усього, не дозволить “апаратникам” в обл- та міськвиконкомах вирішувати принципові питання “під килимом”, в інтересах одної-двох кланово-родинних груп.
Новій владі треба усвідомити, що попереду випробування і виклики. Не час відволікатися на дешеві “розборки”, теми яких підкидують дрібні провокатори разом із запитаннячками: “Де ти був під час революції?”. Провокаторам таке – лише б гроші відробити, а місцева влада стоїть перед складними проблемами. Дорожчатимуть газ і електрика. Зношуватимуться комунікації. Наступатиме чужий капітал. Все це вимагатиме консолідованості і мудрих рішень. Дай Боже, щоби цього не забракло.
Олекса Бойчук
|
|