31.01.2008
12:00
|
Остання гончарка Коломиї |
Такі речі, мабуть, дуже боляче усвідомлювати. Надія Никорович — остання гончарка у Коломиї. Не те, щоб вона була останньою жінкою-гончарем, просто це ремесло взагалі немає кому передати.
У Коломиї до 1940-го року було 40 гончарів. Більшість із них — з родини пані Надії. Її бабця Марія Біоскурська, полька за національністю, а також троє бабциних братів і двоє сестер займалися гончарством день у день, бо попит на глиняний посуд у довоєнні роки був просто шалений. Хлопці викручували миски і горщики на крузі, а дівчата розписували. На тиждень родині треба було робити щонайменше 700 одиниць посуду, щоб у неділю відвезти фірами до Станіславова. Там на Коломийське начиння вже чатували закупники з Польщі, Чехії, Австрії та Франції. Не дивно, що коломийський посуд і досі зберігся у закордонних музеях.
Надія Никорович — гончарка у шостому коліні. Усьому, що знає, навчилася від батька, бо відмалку разом з мамою Парасковією та сестрою Марією помагала йому у найтяжчих нюансах роботи. "Ми босими ногами місили глину, поки були сили. У матері після цього постійно боліли ноги. Потім глину клали на лаву і вимішували, як тісто. Зараз це все машинка спеціальна робить, але я не жалкую, що за дитинства так наробилася, — тепер мені вже за 60 років, а я все одно маю сили до праці", — каже Надія Василівна.
Окрім неї та її сестри Марії, у Коломиї вже більше ніхто не займається гончарством. Спеціалізованої школи немає, та й ніколи не було. П'ятеро дітей пані Надії допомагають їй, але переймати ремесло не поспішають — надто непривабливою і виснажливою здається ця праця у ХХІ столітті. На щастя, у Коломиї є гончарна глина. Недалеко від будинку пані Надії є невеликий шматок поля між новобудовами, звідти її чоловік постійно привозить глину для посуду. Минулого року вдалося відстояти у місцевої влади обіцянку наступних 50 років не продавати цю землю, інакше покутське гончарство могло би припинитися взагалі.
З глиною та дровами пані Надії допомагає чоловік. Форми на крузі вона викручує самостійно, розписує також. Найгірше — 24 години стежити коло печі за випаленням посуду. Піч з'явилася у майстерні Никоровичів також з допомогою чоловіка. Тепер все необхідне для гончарства пані Надія має у майстерні на власному подвір'ї. Щогодини температуру в печі треба збільшувати аж до 980 градусів, щоб посуд у вогні розкалявся до сліпучо-білого. Особливий секрет Надії Никорович — дрова з дошок покинутих будинків. Майстриня каже, що вогонь з таких дошок витворює на посуді найцікавіші візерунки, такі, що й сама гончарка не може вигадати.
Теплий охровий розпис коломийського посуду багатьом до душі. Тільки м'які жовто-коричневі тони. "Нещодавно я була на виставці у Франції, — згадує Надія Василівна. — Так я звідти жодного тареля додому не привезла. Французи все розкупили, казали, що це особливий шик!". А от Косівський розпис французам видався менш вишуканим.
"Гончарство не приносить мені великих прибутків. Тільки що на фестивалях посуд купують, та й у кафе замовляють постійно, бо клієнти крадуть всі тарелі, з яких їли", — сміється народний майстер України Надія Никорович. "Глина жива. Оживає щоразу, як беру її до рук, і ніколи ця праця мені не набридає!", — додає умілиця. Їй страшенно прикро знати, що вона — остання гончарка у рідному місті. Втім, не перестає сподіватися, що учні ще знайдуться.
Діана ПЛАЙ
Галицький кореспондент 31 січня 2008 рік
|
|