|
Розгорнувши нову збірку історико-літературних студій Дмитра Юсипа «Дзвони Чумацького Шляху» (Івано-Франківськ, «Нова Зоря», 2007), була приємно вражена оприлюдненням прізвищ рецензентів — істориків Василя Бурдуланюка та Лук’яна Вардзарука.
Подумала, що видавництвам давно треба повернутися до практики рецензування рукописів книжок — тоді менше з’являтиметься на полицях книгарень неграмотних, стилістично невправних видань місцевих авторів з перекрученими прізвищами і датами.
Книжка Дмитра Юсипа — приємний виняток з невибагливого загалу. і не лише тому, що відкриває її вступне слово відомого літературного критика Тараса Салиги, а завершує солідний список використаної літератури. «Дзвони Чумацького Шляху» — це своєрідний мартиролог подвижників національного духу — від Івана Франка до Ярослава Лесіва. Поєднання художнього світобачення з публіцистичним характерне для всіх студій автора. В центрі кожної — біографія людини, її чин, відтак покликання (музика, поезія, малярство) у світлі тієї епохи, коли той чи інший мандрівник Чумацьким Шляхом змагався за волю своєї Батьківщини, жив і творив. Не випадково збірка починається поетичними рядками Василя Симоненка («Упаду я зорею, мій рідний народе! На довгий, трагічний Чумацький твій Шлях») і Євгена Гуцала («Чумацький Шлях долали і долаєм, бо нам пройти судилося цей Шлях»).
Майже всі герої історико-літературних студій Дмитра Юсипа вже давно пройшли цей шлях, але смолоскипи їхньої духовності, їхньої офіри ще й досі осявають шлях новим поколінням патріотів — тим, кого дзвони Чумацького Шляху кличуть на служіння своєму народові, своїй Батьківщині. Достатньо прочитати лише одну студію Дмитра Юсипа про кронпринца Вільгельма фон Габсбурра, який увійшов в історію нашого народу під псевдонімом Василь Вишиваний, щоб запалитися патріотичним духом великих українців. Дозволю собі зацитувати кілька речень з цієї студії: «Пройдуть роки і кронпринц скаже на допиті енкаведистському слідчому: «Так, я став таким українським патріотом, як усі українці. Я досконало вивчив українську мову, традиції і звичаї українського народу. Україна стала для мене рідною і дорогою». Ці слова варто було би викарбувати на спеціальних табличках і вмонтувати їх у «парти» всіх «русскоязычных» нардепів, а відтак подарувати їм по одній збірці Дмитрових студій. До речі, в цій збірці чимало таких автентичних, переконливих цитат, як наведена вище. Є й розділ, щоправда, не дуже високоякісних, але достовірних фотографій. Словом, це одна з книжок, які вчать любити Україну.
Неоніла СТЕФУРАК
ГАЛИЧИНА 7 лютого 2008 р.
|