08.02.2008
12:00

Наркоманія молодшає в Україні щороку

Ми зустрілись випадково. Він, юний, худорлявий хлопець, прийшов просити про допомогу. Вигляд у нього такий, ніби він підчепив десь грип, весь трясеться, поволі вимовляє слова. Видають лишень очі, які вже давно не дивляться на світ через яскраві відчуття наркотику. Тепер доза йому необхідна щодень, не для кайфу, а щоб існувати.
Знайомтесь, 17 річний Андрій живе в Івано-Франківську у спальному мікрорайоні «Каскад».

Як і всі його друзі-однолітки, ріс у звичайній сім’ї. Мати майже 30 років працює вчителем, батько за фахом інженер. Андрій розповідає, що має старшу сестру Світлану, вона перша у сім’ї помітила, що з братом щось не те. Хлопець довго приховував від близьких та друзів свою залежність. Він жив та спілкувався з ними, вживаючи наркотичні речовини, ходив до школи, якось там вчився. Аж поки наркотик не проявив себе з іншої сторони, сторони болю та відчуження. В очах Андрія відчай.
«Я намагався лікуватись, — каже він, — але витримав тільки тиждень, потім вколовся. Допоможіть мені, я не можу більше так. Подивіться на мої руки, ноги», — наркозалежний показує сині зап’ястя та литки в абсцесах, гнилі зуби.

Коли декількох товаришів Андрія по голці посадили, а двоє зовсім молодих протягом року померли, хлопчина задумався. «Після цього пробував лікуватись. Мені стало страшно, що ж я наробив. Відбув у лікарні шість днів без дози. Потім попросив лікаря, щоб випустив мене на свіже повітря подихати, якраз до мене прийшла мама. Не дочекавшись її, я втік і знову вколовся. Дозу прийняв ту саму, що приймав до лікування, а я ж уже відійшов від наркотику. Мені стало погано, ледве дихав. Останній день мого так званого лікування «друзі» знову принесли «ширку». Коли вийшов з наркодиспансеру, не скажу, що сильно було недобре, біль був вже не той. Інтенсивна терапія детоксикації вивела з крові частину наркотику. Якщо б потерпів, то б відійшов. Психічно я ще був залежний і тому знову почав колотись».

Вперше підліток спробував слабкі наркотики у чотирнадцять років. «А потім був трамадол. Сидів на трамадолі майже рік: на таблетках, ампулах, що міг знайти, — розповідає. Спочатку Андрій їв п’ять таблеток у день. Пізніше одноденна доза у нього збільшилась до 25 штук, бо вже не відчував кайфу. — Він був не таким класним, як перший раз. Якщо були ампули, то колов шість щодня. В ампулі переважно два куба». Свою історію підліток розповідає спокійно.

З розмови стає ясно, що Андрієва сім’я забезпечена. «Мама в мене педагог — голова профспілки, батя працював на заводі. Чому почав колотись… не знаю. Я шукав щось особливе у цьому житті, у мене у школі нічого не виходило, оцінки погані були, але рідня не тиснула за це. Виховувався у нормальній сім’ї. Компанія теж була хороша, там ніхто не вживав наркотики. Я сказав, що перестану колотись, але мені ніхто не вірить. У сім’ї найбільше, щоб залишив, просила мама. Мені дуже шкода її, я й сам вже не можу так…»

Андрій вдруге пробуватиме вирватись із наркотичної залежності. Він знову пройде курс лікування, але цього разу вже до кінця. «Найгірше для кожного наркомана, коли настає день і ти не можеш дістати наркотик. Я відчув, що то не зовсім той кумар, який був до цього. Він був у два рази сильніший, я не міг місця собі знайти. Вночі не можеш заснути, це — пекло без сну бути по п’ять діб підряд». Андрієва родина надіється на ефективне лікування, надіється, що це востаннє…

УКРАЇНА — АФРИКАНСЬКИЙ ВАРІАНТ

Дуже дивно: скільки б молодим людям не показували деградованих наркоманів, зображених у соціальних роликах, однаково на них це не впливає. Педагоги, психологи, соціологи губляться в здогадках, чому щороку кількість підліткової наркоманії в Україні невпинно збільшується. Сьогодні ми маємо бум синтетичних наркотичних речовин, від яких одразу немає залежності, але після них тягне спробувати щось «крутіше». Фармацевтичний ринок України майже не контрольований, вважають фахівці. Поряд працюють державні та приватні підприємці, а збут різноманітних ліків став бізнесом, що приносить чималі прибутки. Лікарі-наркологи занепокоєні трамадоловою загрозою. Зазвичай людина у трамадолову залежність потрапляє дуже легко. Підліток не думає, що щоденне вживання декількох таблеток є наркотичною залежністю, для нього важливіше відірватись на вечірці, де всі ковтають незнайомі пігулки.

Головний лікар Івано-Франківського наркологічного диспансеру Валерій Скопич вважає підліткову наркоманію перш за все соціальною проблемою. Вести статистику підліткової наркоманії вкрай важко, бо у цьому віці тільки починають вживати наркотичні речовини. Молоді люди із залежністю потрапляють до лікувальних закладів переважно після трьох років вживання наркотичних речовин та вже у зрілому віці. Така особливість української медичної допомоги, лікують не прояви, а вже захворюваність.

Сьогодні наркологи б’ють на сполох, молодь все частіше захоплюється синтетичними наркотиками, така залежність потім призводить до більш серйозних наслідків. Потрапляючи, наприклад, у трамадолову залежність, людині щодня, щоб «зловити» попередні відчуття «кайфу», необхідно вживати все більшу дозу. Так, добова порція залежної від трамадолу людини може становити 20 30 пігулок. Одного дня, коли не буде за що купити дозу, настає «ломка», як розповідають наркозалежні від трамадолу, вона сильніша, ніж від вживання «ширки» (ін’єкційного наркотику).

Небезпека в тому, що трамадол можна придбати майже у будь-якій аптеці, звісно, за рецептом, але це не спиняє наркозалежного, тим паче, що сьогодні підробити рецепт не так важко. Ці ліки використовують для зняття болю. У великій кількості вони дають ефект звичайного наркотику.

Трамадолу у нас випускають стільки, що на кожного громадянина припадає по дві пігулки. Сьогодні реалізовується понад 90 мільйонів доз трамадолу, коли потреба нашої держави всього 40 мільйонів доз у рік. Питання, куди потрапляє решта?

Маємо тенденцію ранньої проби, тобто підлітки з кожним роком швидше прилучаються до алкоголю через «легкі алкогольні напої», тютюнопаління. А коли моральний бар’єр «не можна, зашкодить» подоланий, молода людина з легкістю береться пробувати щось новеньке та потужніше. І ще популярний драп. Молоді говорять: «Ось я раз покурив, посміявся, і жодної шкоди здоров’ю…». Важко зрозуміти, що легких наркотиків не буває. А вилікувати такого наркомана не легко. Період детоксикації проходить швидко.
Та після цього з підлітком для повного видужання слід працювати роками наркологам і психологам.

(Від редакції: з етичних міркувань імена героїв вигадані)

Марія Петрів, «Репортер» №6