08.04.2008
12:00

Усе життя без паспорта

У Перегінську на Рожнятівщині довгожителів п’ятеро. Але тільки 94-річна Ольга Миндюк пережила польську, радянську та українську влади без жодних документів.
Син довгожительки Володимир Мельник каже, що мати ніколи не задумувалася над якимись документами. Він, кремезний чолов’яга у в’язаному сірому светрі й спортивних штанах, кличе до хати. Будинок споруджений із натурального зруба. Заходимо через веранду до кімнати. В лівому від дверей кутку на широкому ліжку серед подушок та ковдр лежить маленька жінка. Голова обмотана пуховою хусткою. На стінах — образи.
— Доню, най тебе поцілюю, — худорлява беззуба жінка сповзає з ліжка, стає навшпиньки й тричі чмокає мене в щоки.
Тішиться, що ходить сама, без палички. Каже, має корову, курей. Мусить доглядати. Так її вчили батьки.
...У 22 роки батьки віддали Ольгу Миндюк із сусіднього села Слободи Небилівської за перегінського хлопця з дивним іменем Леон. Жінка народила двох синів — Володимира та Богдана.
— Тато помер у 1969 році. Бракувало грошей. Брат, Богдан, поїхав на заробітки, — розказує Володимир, згрібаючи рукою зі стола крихти хліба. Мати мовчить, бо їй важко розмовляти. У 1949 році згоріла хата. Жінка рятувала дітей. Про документи не думала. Усі згоріли. Відбудувалися. Але хатньої книги не виробили. Хто знав, що на власній земельці треба буде доказувати свою прописку.
Ольга Василівна живе зі старшим сином, теж уже пенсіонером, але неодруженим. Старенька має так звану соціальну допомогу — 58 гривень. Усе життя жінка не отримувала пенсію. Живуть на синову пенсію. Мають 30 арів городів. Так і перебиваються.
Два роки тому працівник районного центру обслуговування одиноких непрацездатних громадян Мирослава Пилипів, яка частенько навідується до Миндюків, поцікавилася, чому бабуся не отримує пенсію.
— Я почала з’ясовувати у РАЦСі. Мені сказали, що нема паспорта. Це було щось жахливе, — каже Мирослава Григорівна. Вона поставила собі за мету виробити Ользі Василівні паспорт. — Вимагали свідоцтво про одруження чи бодай запис із церковної книги про реєстрацію шлюбу. А цих документів нема. У паспортному столі сказали, що коли навіть найдуть у себе свідоцтво про одруження, то не віддадуть, бо нема паспорта. А паспорт не роблять, бо нема свідоцтва. Зачароване коло. Крім того, потрібно ще двох свідків, народжених до 1925 року, які підтвердили би особу Ольги Миндюк. І всіх трьох привезти до району в паспортний стіл.
Свідчити згодилися сусіди — Ольга Петриній та Дмитро Мельник. Але Мирослава Григорівна не ризикнула везти стареньких до Рожнятова. Звернулася до юристів. Довідалася, що особу засвідчують три документи: паспорт, військовий квиток і свідоцтво про народження. Дублікат свідоцтва про народження у 90-х роках виробив син Володимир. Місцевого фотографа привели до бабусі, і той зробив знімок для паспорта. А ще втрутилося місцеве телебачення, і сюжет побачив губернатор Івано-Франківської області Микола Палійчук. Лише після його втручання Ользі Миндюк у січні цього року виробили паспорт, призначили пенсію. Принесли до хати й привітали. Паспорт поки що — у соціальних працівників, які допомагають жінці ще отримувати допомогу як дитині війни та соціальну допомогу малозабезпеченій сім’ї. Виходить понад 260 грн.
Як тратитиме гроші? Ольга Миндюк сміється, що цукерок не буде купувати. Нема чим жувати. Але гроші згодяться синам.

Олександра ЛІСКОНОГ

Галичина