17.04.2008
12:00

«Сонячний зайчик» в долоні

Коли ця маленька золотава грудочка вперше лягла мені в долоню, я навіть не одразу збагнула, з чого вона зродилася. Звісно, за формою одразу пізнаєш яйце. Схоже на писанку, проте не розмальовану, а ніби виліплену із... До речі, з чого? Щось подібне до бурштинової крихти, з якої часом викладають картини. Але чи буває бурштин таких кольорів? Окрім медових відтінків, візерунки міняться червоним і білим, зеленим і навіть чорним. А якщо потрусити цю барвисту крихітку, — всередині ніби озивається якесь тихеньке брязкальце. «Це писанка-зернівка», — пояснює господиня рукотворного дива Мариночка. Ясноока дівчинка і сама немов писанка, поцілована в щічки сонечком, яке подарувало їй милі веснянки й веселу добру вдачу. Не дивіться, що маленька, — вона вже справжній майстер і сама зробила всю ту красу.
Оце несподіванка! Отже, писанка? І те, що мені попервах здалося бурштиновою крихтою...
«Кукурудзяні крупи та просо», — тішиться справленим враженням Маринчина мати, Валентина Войткова.
Придивляюся пильніше — і справді: ось горох — зелений і жовтий, а ось і просо й на чорному тлі маку біліють рисові зірочки. Дуже дотепно. А що ця техніка наразі маловідома, — нічого дивного. Адже вона ще зовсім молода. Всього-на-всього шість років тому перед викладачем Дунаєвецької філії Хмельницького ліцею сфери послуг постала неабияка проблема. Серед місцевих навчальних закладів оголосили конкурс «Подільська писанка». Готувались до нього і її вихованці. Проте розмальовувати традиційну великодню писанку ніхто з них не вмів. Не мали такого досвіду й викладачі. Виручити могла тільки нетрадиційна техніка. Але яка?
Відповідь прийшла несподівано — уві сні: п. Валентині наснилось, що оздоблює вона «писанку»... тканиною, немов робить аплікацію. Наступного ж дня спробувала — й сама замилувалась: краса! Оригінальну ідею наставниці та роботу її учнів оцінило й журі, що присудило новаторам перше місце. Відтоді й пішло-поїхало. Наступним етапом творчих пошуків стало великоднє яйце, всуціль декороване бісером. А згодом дорожнеча матеріалу підштовхнула до заміни його дешевшою, природною оздобою — зернятами культурних і дикорослих рослин. А чом би й ні? Адже річ не лише в ціні, але й у новому змісті твору. З давніх-давен людство уявляло собі яйце маленькою моделлю всесвіту й водночас — символом життя. Його ж уособлювало й зерно, яке щоразу вмирає, аби знову народитися. Виходить, поєднавши їх, можна отримати не просто оберіг, а оберіг у квадраті!
Власне, так його і сприймає п. Войткова і ставиться до нього трепетно, з повагою. По-старовинному всипає кожному в серединку різне насіння — гречку, пшеницю, рис. Саме ці «внутрішні» зернята й подають голос, коли струшуєте «писаночку».
— Чуєте? — дослухається Валентина Вікторівна. — Ніби дзвенить. Кожне зерно має свою мелодію. Колись і наші предки всипали його в писаночку. Називалася вона калаталкою і відганяла злих духів від дому.
— Якось зробила я «писаночку» одним тільки просом і назвала її «Вишиваночка». Вийшло чудово, бо, як з’ясувалося, із проса дуже гарно викладається орнамент, тим більше, що воно буває кількох відтінків. От тільки насіння надто дрібне і гладке, ніби лаковане, тому працювати з ним важко. Словом, писанкову символіку шукаємо де тільки можна. Та, на жаль, існує мало літератури про писанкарів і писанкарство. Воно більше розвинене й пошановане на Закарпатті, Івано-Франківщині, Буковині. А тим часом дуже цінний досвід майстрів різних регіонів: у кожного своя техніка розпису, власні секрети. І, зрештою, кожна писанка має свій глибинний зміст і є знаковим втіленням молитви, просто треба її збагнути. Колись наші предки, ще не маючи письма, передавали слово, мовлене значками, які збереглися донині у писанках. Хочу навчитися читати їх сама і навчити цього своїх учнів.
Повірте, їм це дуже цікаво — і дівчаткам, і хлопчикам. Знаю це точно, бо вже не перший рік веду гурток писанкарства при ліцеї і ще один — при Будинку творчості школярів у м. Дунаївцях. Пригадую враження, яке справило на дітей Свято писанки, що його ми провели торік у краєзнавчому музеї. Саме в Чистий четвер, коли й належить розписувати яйця, перед образами попросили благословення на розпис писанок (до речі, і традиційних, і нетрадиційних) і почали працювати... Відтоді вирішили: будемо проводити такий захід щорічно як фестиваль.
На жаль, робота майстра, копітка й навіть фізично виснажлива, не завжди належно поцінована. Сама була свідком щирого подиву жіночок, які зацікавились найдешевшою зернівкою: «Двадцять гривень? Хіба може яйце стільки коштувати?». Яйце, звісно, ні. А ось зернівка... Чого варто її зробити, зрозуміла, коли попросилася на майстер-клас до Валентини та Марини Войткових. «В науку» пішла охоче, але вже за дві години невпинної роботи, коли від дрібних зерняток замерехтіло в очах, а плечі геть затерпли, ціна 20 гривень особисто мені видалася невиправдано заниженою.
Та яким би складним не видавалося це мистецтво, опанувати його, повірте, варто. Бо всі прикрощі й труднощі відступають на другий план, коли нарешті тримаєш у долонях власноруч виплекану новонароджену зернівку. А вона, цокотуха, ще й шурхотить від кожного поруху — ніби говорить до тебе своєю пшеничною мовою.
Недарма п. Валентина так любить своє маленьке візерункове дитя. Уже має послідовників по всій країні. Її роботи зберігаються у Чернівецькому краєзнавчому музеї, у Коломийському музеї писанки, в Українському музеї ім. Т. Шевченка в м. Клівленді (США)... А скільки вже пішло у світ, у добрі руки! Їх дарують на Великдень, на весілля, з нагоди дня народження. Особливо сюжетні зернівки. Ось, наприклад, яєчко-«вертепчик» із немовлям Ісусом. А ось — «Храм кохання»: за його віконцями видно молодят, які, очевидно, щойно побралися.
— Один чоловік побачив цю зернівку і спитав мене: «А де ж двері?» — згадує п. Валентина. — Я ж на те кажу: « А для чого їм двері? Туди вже ніхто не повинен заходити, третій уже буде зайвий».
До речі, вміння зробити із крихкого яйця отаку «хатку» у зернівці можна вважати вищим пілотажем.
— Спочатку лезом ножика вистукуємо задуманий контур, — пояснює В. Войткова, — а потім пінцетом виламуємо всі зайві елементи. В такий спосіб у зернівці «Храм молитви» й «вирізано» вікна, двері, а всередині вміщено фігурку ангела, який молиться. Окрім того, в прорізних зернівках викладається насінням і внутрішній бік, тож клопоту з ними вдвоє більше. Не дивно, що одна зернівка забирає у Валентини Вікторівни... безсонну ніч напруженої праці. і їй не шкода. Але то вже, мабуть, прокинулася генетична пам’ять. Недарма ж її прабабуся була знаною в селі писанкаркою. А ось правнучка продовжила цю ювелірну роботу в писанці нетрадиційній, ніби виліпленій із медово-теплої бурштинової крихти. Варто хоч раз узяти в долоню цей маленький «сонячний зайчик» — і вже ніколи не зможеш з ними попрощатись.
Р. S. Про те, як писати писанки-зернівки, — в одному з наступних номерів.

Наталія ЯСИНСЬКА
Галичина