|
Діти – це найцінніше, що ми маємо, заради кого живемо і хочемо зробити це життя кращим і щасливішим. Але, як це часто буває, ми, дорослі у своїх щоденних клопотах нерідко забуваємо, що наші діти потребують особливої уваги та опіки, бо ще самі не можуть за себе потурбуватися, оскільки дитяче сприйняття світу безпечне і межі між бажанням і забороною для них ще не існує.Як і межі між життям і смертю, коли в силу тих чи інших несприятливих обставин вони опиняються на ній… Яскравий тому приклад недавній випадок, що стався на річці Бистриця-Надвірнянська в районі села Загвіздя Тисменицького району коли двоє малолітніх дітей – 8-річний Назар та 4-річний Віталій ледь не загинули в річці. Того серпневого дня хлопчики гралися на подвір’ї, а потім старший – 13-річний Михайлик – відлучився у своїх справах. Молодші – 8-річний Назар та 4-річний Віталік ще якийсь час крутилися біля дому, а згодом пішли неподалік на річку Бистриця-Надвірнянська ловити рибу. Місце для рибалки було відоме всім: невисокий, але крутий глинистий берег, на який зручно і вудки ставити і стрибати з нього у воду. Отож, старший Назар ловив рибу, а молодший Віталік ходив берегом. У якусь мить хлопчик не вчувся, як послизнувся на слизькій глині та опинився у воді... 4-річний Віталік почав кликати на допомогу і намагався самотужки вибратися з води, але пальці ковзали по мокрій глині і він знову сповзав у воду. Назар ловив рибу неподалік, отож відразу почув крик про допомогу, не роздумуючи ні хвилини, він одразу кинувся у воду рятувати малого. Це був, безперечно, мужній вчинок, не вміючи плавати сам, худенький і невисокий, він не втік, не злякався, а безстрашно стрибнув у воду. Рятуючи Віталіка, намагаючись витягти його то за спину, то за живіт, він безперервно кликав на допомогу. Скільки це тривало, Назар не пам’ятає, бо і його сил не вистачало, щоб витягти 4-літнього хлопчика з води, подолавши зависокий для них берег, а до протилежного – рівного і пологого вони обидва просто б не дібралися… Саме в той момент під’їхав до річки мешканець Івано-Франківська Микола Волосянко, який був у селі в справах. Як пригадує пан Микола, працівник Івано-Франківської дільниці пасажирського вагонного ДЕПО ”Чернівці”, він почув хрипкий дитячий голос, який благав про порятунок. Для дорослої людини ні глибина, ні берег, який став для дітей непоборною перешкодою не становили собою особливих труднощів: Микола Дмитрович без вагань стрибнув у воду, глибина якої була біля півтора метри, витяг Назара, який на той час вже достатньо наковтався води, і на дні побачив ще одного маленького хлопчика... 4-річний Віталік вже не подавав жодних ознак життя, але чоловік вірив, що його ще можна врятувати. Він робив все можливе, щоб повернути дитину до життя, але розумів, що його знань та вмінь для цього не вистачає. Не залишалося нічого іншого, як брати нерухоме тіло хлопчика на руки і бігти до дороги, в надії на чиюсь допомогу… Тепер, згадуючи ті миті, Микола Дмитрович каже, що не зробив нічого особливого, а тим паче героїчного, що така ласка і воля Божа, що він в ту мить опинився на березі ріки. З водою у нього особливі стосунки – залізничник з 30-річним стажем, чиїм покликанням стала дорога, провідник потяга «Івано-Франківськ-Москва» Івано-Франківської дільниці пасажирського вагонного депо «Чернівці», він вже 15 років веде здоровий спосіб життя, захоплюється моржуванням і вода для нього – ще одна рідна стихія. Коли чоловік виніс дитину на дорогу, нею саме їхала машина швидкої допомоги Тисменицької санепідемстанції, працівники якої проводили в селі протипаводкові заходи – профілактичну дезінфекцію криниць. В салоні машини сидів завідувач епідеміологічним відділом Віталій Мечиславович Фіглевський. За його словами, вони саме виїхали на вулицю вздовж ріки, коли почули крики на допомогу і побачили на узбіччі нерухоме дитяче тіло. Також поруч стояли люди, які, судячи з усього, просто не знали, що робити далі. Коли Віталій Мечиславович підбіг до них, то побачив жахливу картину: двох мокрих дітей, і якщо старший був живий, хоч і неймовірно переляканий і заплаканий, то менший не подавав жодних ознак життя. Тіло було синє, бездиханне, тобто 4-річний Віталік був у стані клінічної смерті, було зрозуміло, що якщо не надати йому кваліфіковану допомогу, то незабаром настане і біологічна смерть… За словами Віталія Мечиславовича, випускника Санкт-Петербурзької медичної академії, він володів знаннями надання першої медичної допомоги при утопленні, але це були суто теоретичні знання. Ще ніколи він їх не застосовував на практиці, але тут довго роздумувати не було часу, судячи з усього хлопчина вже хвилин десять пробув під водою і гаяти не можна було жодної миті. Потрібно було негайно зробити дитині штучний масаж серця та вентиляцію легень. На щастя, через п’ять хвилин його зусилля увінчалися успіхом, тіло хлопчика почало рожевіти, він прийшов до свідомості і почав плакати. Можна було зітхнути з полегшенням, але залишалися інші ризики, такі як, наприклад, запалення легень, отож, дитину негайно доправили в реанімаційне відділення обласної клінічної лікарні. Звідти – до відділення анестезіології та інтенсивної терапії обласної клінічної лікарні. Олег Олександрович Курташ – завідувач відділенням, констатував, що завдяки фаховій вчасно наданій допомозі, на момент поступлення до відділу життю дитини вже нічого не загрожувало, але потрібно було провести інтенсивну терапію, щоб хлопчику ця пригода обійшлася без подальших наслідків для здоров’я. На щастя, все обійшлося і найважливіше, що діти залишилися живими, в цьому одностайні і батьки Назара, і батьки Віталіка. Вони дякують Богові і своїм рятівникам – Миколі Дмитровичу Волосянку і Віталію Мечиславовичу Фіглевському – та від щирого серця бажаючи їм щастя та здоров’я на довгі літа. Ціна мужності – два врятовані дитячі життя. Вчинок Миколи Волосянка та Віталія Фіглевського гідний визнання. В рамках проведення Всеукраїнської акції „Герой-рятувальник року” їх буде відзначено в день святкування професійного свята рятувальників - Дня працівників цивільного захисту України. Марія Микицей Головне управління МНС в області
|