|
Уже кілька тижнів восьмирічна сирота Анничка Бекиш з Івано-Франківська на межі життя і смерті бореться із гострою формою лейкемії. Усі уроки в її класі тепер розпочинаються з молитви за дівчинку. Її однокласники, ще такі маленькі, дуже рано стикнулися з цілком дорослим горем. Діти надміру серйозні та задумливі, хоча спеціально їм ніхто про хворобу Аннички не згадує. Радше навпаки — просять вчительку Ірину Левицьку розказати їм про здоров’я дівчинки, згодом біжать до церкви, ставлять свічки за здоров’я однокласниці, обіцяють Богу бути чемними та слухняними, аби Він тільки повернув їм Анничку. Пані Ірина, витираючи сльози, часто виходить на коридор, аби не показувати дітям заплакані очі. Щодня після уроків діти обмальовують свої долоньки, вирізають та просять пані Ірину віднести свої привітання хворій. „Не-хай ко-о—о-жна на-а-а-а-аша доло-о-о-о-онька до-да-є то-о-о-обі здоро-о-о-ов’я”, - старанно виводить на папері найкраща подружка Аннички Христинка. Новенький хлопчик, який прийшов цьогоріч в клас також долучився до написання Анничці листі, хоча він навіть ніколи й не бачив дівчинку. Тепер вони стали друзями по листуванню. Тільки білявий і довгокосий адресат знаходиться за лікарняними стінами. „Вона була пізньою та довгоочікуваною дитиною у викладачки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, - розповідає пані Ірина. – Про батька щаслива мати ніколи нічого не розповідала, тільки тішилася донечкою. Та невблаганна смерть розлучила їх, коли Анничці було п’ять або шість років”. Дитина зосталася самотою, бо рідних у її матері не було. Над дівчинкою взяла опіку сестра її бабусі Емілія. Допомагали у вихованні її діти. Для старшої жінки Анничка стала ясним Божим промінчиком, задля якого забувалися хвороби та недуги, а роки повертали назад, і вона ставала молодою матір’ю. Дівчинка виросла справжньою королівною: довге біляве волосся, виразні голубі очі, горда постава, гострий розум і... завжди недитяче запитання: „Чому добрий Бог забрав у мене маму?”. Але минали роки, притуплюючи біль у дитячому серденьку. Анничка пішла до школи. Дівчинку у класі оточили великою опікою та любов’ю. „Я хотіла зробити все, аби дитина не почувалася обділеною увагою та ласкою”, - розповідає, ледь стримуючи сльози Ірина Левицька. Вчителям та однокласникам це вдалося. Анничка почала посміхатися та писати вірші. Її дзвінкий голосок звучав на всіх шкільних імпрезах. Але найбільше дівчинка писала про маму і тата. Цього літа родичі повезли дитину на відпочинок в Карпати та Австрію. Дівчинка аж сяяла від щастя та нових вражень. Хотілося якнайскоріше піти до школи та розповісти про все улюбленій вчительці й подружкам. Але не судилося дійти. В останні літні дні дитина пожалілася опікунці, що у неї болять ніжки, і їй важко ходити та повела дитину у лікарню. Після кількох аналізів родичам повідомили страшну новину про хворобу. „Цього не може бути з нашим янголятком!”, - розводили руками опікуни, плакала вчителька і однокласники. Анничку забрали в лікарню, де вона почала різко худнути і слабнути на очах. Днями вона навіть не могла втримати в руках чашку. Зараз дівчинка понад усе хоче перемогти хворобу. Медики кажуть, що лікування триватиме два роки. Найважчим зараз є цей період, коли дівчинці беруть пункцію спинного мозку, проводять курси хіміотерапії, які навіть не кожен дорослий сприймає адекватно. „Мені завжди говорять, що треба терпіти, тоді я житиму, ось я і терплю. Найбільше шкодую, що у мене не буде густого гарного волоссячка. Воно випаде. Але згодом відросте, і буде ще краще, я вам обіцяю!”, - слабким голосом розповідає дівчинка по телефону вчительці про своє лікарняне життя.
А вночі Анничка малює місяць та куполи церков. Таким чином вона чекає Великодня. Дитина впевнена, що тоді, коли священик уперше скаже „Христос воскрес!”, вона одужає. На лікування дитини щомісяця потрібно близько 40 тисяч гривень. Таких грошей у її родини немає. У школі по всіх класах батьки розпочали збір коштів. На жаль, і цього замало. Наразі тільки один флакон для ін’єкцій коштує 600 гривень. Опікунам дитини важко просити, бо звикли завжди самі вирішувати свої проблеми. Але коли йдеться про життя дитини, то тут треба діяти. Проте, окрім грошей, Анничці якнайбільше потрібна підтримка, молитви та листи інших дітей, які би щодня були для дитини промінчиком здоров’я. Отож ми звертаємось до всіх небайдужих із проханням про допомогу для прикарпатського янгола, восьмирічної Анни Бекиш.
Галина ПЛУГАТОР Івано-Франківськ Благодійний внесок на лікування Анни Бекиш Івано-Франківське обласне управління ВАТ Ощадбанк Вул. Мазепи 14 8.0342.55.83.47 Код 09336500 МФО 336503 Рр 29092009 Ор 9959 Одержувач: Сініцина Алла Василівна
|