|
Вузькоколійку, розташовану на території Долинського району Івано-Франківської області, відому під назвою “Карпатський трамвай”, приймуть в Європейську федерацію історичних і туристичних доріг. Клопотати про це пообіцяв під час перебування в області литовський гість, директор Аукштайтийської вузькоколійної залізниці Гінтарас Кербедіс. Прибалтійця вразила не тільки краса Карпат і гостинність бойків. Раніше він вважав, що їхня колія найдовша в Європі, а тепер переконався, що ні. Проте це не викликало в гостя заздрості – лише захоплення.
За словами Любомира Яцківа, заступника директора ТзОВ “Карпатський трамвай”, це може стати непоганим подарунком до своєрідного ювілею. 95 років тому розпочалося будівництво вузькоколійки. Передувала цьому діяльність угорського барона Леопольда Поппер фон Подгарі, який займався заготівлею, переробкою та збутом деревини. Вельможа й підприємець вирішив перенести свою фірму в Галичину, де було багато лісу. Так у невеличкому бойківському селищі Вигода, де тепер розташоване ТзОВ “Карпатський трамвай”, з’явився перший тартак.
Проте деревину треба якось доставляти до більших міст. А для цього потрібен транспорт. Спочатку тут користувалися “конками”: важкі платформи з деревиною по колії тягли коні. Перша трикілометрова “конка” пролягла від Вигоди до тартака в Старому Мізуні. Новозбудована колія, пристосована до гірських умов і густого карпатського лісу, була завширшки 770 міліметрів. Це майже вдвічі менше за традиційну європейську колію.
На час Першої світової війни будівництво колії припинили. Відновили тільки 1918 року, коли за проектування взялася фірма “Фальтер і Даттнер” із Кракова. Вже наприкінці 1930-х залізнична мережа була завдовжки 65 кілометрів і пролягала через неймовірно складні гірські райони.
Їздили вузькоколійкою здебільшого лісоруби. Відправлялися щопонеділка й тиждень перебували в лісі. Проте вже в середу, за словами пана Яцківа, до своїх чоловіків у ліс вирушали пишні бойківські молодички, які не могли навіть кілька днів бути без подружніх обіймів.
У радянські часи, коли з Карпат щоденно вивозили тонни деревини, загальна протяжність колії значно збільшилася і становила 170 кілометрів. Проте після 1960-х вузькоколійку занедбали, бо почали будувати автодороги.
Нині зусиллями місцевого ТзОВ “Уніплит” відновлено мізунську гілку вузькоколійки. Туристів тут ніколи не бракує. Їм не тільки показують чудову гірську природу, а й улаштовують різноманітні екскурсії. Люди відвідують завод із виробництва мінеральної води “Мізунська”, селище лісорубів на зупинці Миндунок, де колись проживало одночасно до 500 осіб. Вони мали свій клуб, лазню, продовольчий магазин, склади, гуртожитки. У хорошу погоду можна піднятися на гору Магура заввишки 1362 метри, відтак відвідати орнітологічний заказник в урочищі Дзюркач. Біля Нового Мізуня – чудовий краєвид із полонини біля гори Лиса. Неподалік – болото та криївка знаного упівця Роберта, де він і загинув, відстрілюючись від енкавеесівців. Словом, є що подивитися і показати.
На жаль, цьогорічна літня стихія пошкодила знаний туристичний маршрут. Проте його швидко відновили. Пан Яцків каже, що працівники вузькоколійки й “Уніплиту” відчистили замулені ділянки дороги, збудували нові мости й відреставрували шмат залізничного полотна в урочищі Кривуля. Якщо поталанить і прикарпатську вузькоколійку таки приймуть в Європейську федерацію історичних і туристичних доріг, то це дасть змогу співпрацювати з аналогічними залізницями Європи, а отже, розвиватися.
Львівська Газета
|