05.12.2008
12:00
|
Служби… недоброго настрою? |
«Слава Ісусу Христу!», «Доброго дня!», «Доброго здоров’я!», «Здоровенькі були!», «Моє шанування вам!», «Мир дому цьому!»… Ці та багато інших вітань людей між собою спрямовані перш за все на те, аби при першому ж побаченні дати зустрічному знайомому підстави для доброго настрою.
Якось я побачив маленького хлопчика, який бавився із песиком і щосили крутив хвіст тварини в різні боки. «Що ти робиш!?», – крикнула жінка до дитини. «Мамо, коли песик задоволений, то від радості крутить своїм хвостиком. А я кручу йому хвіст, щоб собака був веселим», - відповів малий. Мама дитини розсміялася, але не задумалася над тим, що у словах її маленького сина була правда. Бо все, що робиться доброго довкола нас, сприяє доброму нашому настрою.
За радянських часів, особливо у 70 – 80-х роках минулого століття, заклади побутового і торгівельного обслуговування називали службами гарного настрою людей. Чи можна нині до згаданої сфери обслуговування застосувати такий синонім?
Якось в один і той же день я відвідував два заклади, які надають населенню відповідні види послуг. В одній із перукарень, куди прийшов постригтися, балакуча завідуюча запропонувала сісти і почекати «п’ять хвилин», бо майстрині, як згодом виявилося, ходили в магазин за покупками. Нічого незвичайного не сталося, почекав. Бо життя, як кажуть життям: у кожного є свої потреби. Коли перукарки прийшли на роботу і взялися за свою професійну справу, одна з них ввічливо запросила мене на крісло. Запитала, як і чим стригти, яку зачіску зробити. Проте на цих запитаннях її ввічливість і закінчилася. Бо далі майстриня почала нарікати… на моє волосся, мовляв, воно чомусь таке, що машинка не хоче стригти. Спершу я відповів на її слова жартом. Та коли перукарка, взявши вже другий інструмент в руки, знову почала звинувачувати мене в незвичайному волоссі, яке «знову не хоче стригти машинка», я почав дещо пригнічуватися. Ще зо два-три рази я чув «компліменти» на свою адресу. Нічого більше вже не відповідав, але задумався над тим, чи доцільно наступного разу знову приходити для стрижки в цю перукарню…
Ще більше зіпсували мені настрій в одній із крамниць, які в народі називають магазинами – гуртівнями. Заплатив гроші за товар і чекаю здачі – 50 копійок. Продавщиця забідкалася, що не має копійок на здачу. «То дайте сірники чи якийсь інший товар, мені без різниці», - кажу до працівниці за прилавком, аби знайти вихід. «Нема сірників», - чую у відповідь. Та не вспів я «проковтнути» ці слова, як напарниця продавщиці «вколола» мене за те, що я затримую і відволікаю від роботи її подругу…
Здачу товаром я одержав. Але все ж таки дав зрозуміти продавцям, для чого вони стоять за прилавком і як мають працювати з покупцями. Зате настрій був дуже незавидним. Його створили «культурним обслуговуванням» спершу в перукарні, а потім – у магазині…
В. Марчук
Газета «Добра справа»
|
|