|
Маленькі острови з рідкісними мешканцями, занесеними до Червоної книги — сірими чаплями, скелясті крутосхили, один з яких, поблизу Хмелеви, йменують «Ластівчине гніздо», бо на ньому притулилася невидима з річки невеличка хатинка — цю красу словами не описати, її треба бачити! Саме ці місця на Городенківщині дедалі більше приваблюють любителів зеленого туризму. Йдеться, зрозуміло, про Дністровський каньйон. Маршрутів можна обирати чимало. Наприклад, виїхавши на трасу Коломия — Тернопіль і повернувши після Городенки через кілька кілометрів ліворуч, у бік села Семаківців, батьківщини українського святого, великомученика Миколая Чарнецького, минувши кілька сіл так званої Чернелицької зони, добираємося до чи не найвіддаленішого покутського села Копачинців. Повз чудовий віковічний сосново-грабовий ліс з’їжджаємо до самої річки. А там якраз причалили чотири яскраво-червоного кольору маленькі човни — байдарки-каное, на березі розташувалися туристи, як з’ясувалося, громадяни Польщі. І серед них — священик о. Альфонс Гуровский, колишній парох римо-католицької громади, котрий упродовж восьми років служив у Коломийському костелі. Із Сілезії вони добиралися автомобілями до Галича, а звідти попливли Дністром. Наступний привал передбачався в Хмелеві, а далі поляки мали намір пливти до Заліщик. Дністер тече так повільно, що складається враження, ніби вода стоїть, а подекуди з тихого плеса перетворюється на бурхливий вир. Такі перепади рівня дна моторним човном проходимо обережно, бо можна зачепити шпиляки підводного каміння. Та ось на протилежному березі видніється невелике поселення. Мої супутники кажуть, що то тернопільська Хмелева. І річку в цій місцині, де русло повертає на захід майже під прямим кутом, можна перейти вбрід.
Аж тепер нарешті здійснилася моя давня заповітна мрія переплисти Дністер. Пройшовши «пішки» майже до середини річки, без проблем уплав досягаю протилежного берега, отримавши велику сатисфакцію від перемоги над власними страхами!
А далі була городенківська Хмелева — новітня дністровська Мекка, якою село, очевидно, невдовзі стане. Принаймні на березі Дністра уже «паркуються» на нічліг чисельні «водні» туристи, сюди ж із наметами приїжджають зблизька й здалека. На хмелівські околиці кинули око підприємливі люди. Нещодавно тут придбали недобудовану хату і перетворили її на справжнісіньку віллу. Зводять і дерев’яні літні будиночки.
Щоправда, наразі дещо зменшують туристичний потік сюди городенківські дороги, які нагадали про себе, коли довелося об’їжджати впродовж години численні вибоїни. З куцим бюджетом районних автодорожників залишається хіба що сподіватися на те, що бізнесмени, маючи серйозні наміри розвивати в цих краях зелений туризм, вкладуть чималі кошти у розвиток не лише місцевої інфраструктури, а й доріг. Адже цей фактор істотно стримує розвиток туризму в привабливому й неповторному куточку Прикарпаття. Добре що хоч дністрові води течуть рівно й не потребують ремонту... Людмила СТРАЖНИК "Галичина"
|