Nytimes: На Західній Україні ейфорія 2004 року змінилася відчаєм

На Західній Україні виборці розчаровані в лідерах, яких вони привели до влади п‘ять років тому. Однак коли в другому турі постане вибір між проросійським Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко, переважна більшість беззаперечно підтримає чинного прем’єр-міністра – пише Еллен Баррі в американській The New York Times.

Одразу й не зрозумієш, чому Василь Гуменюк повинен бути кандидатом у президенти України. Колишній митник із західноукраїнського міста Івано-Франківськ не має якоїсь визначеної ідеології, а його політична платформа – одна з найменш переконливих. Він також не планує організовувати передвиборчий тур країною, адже «такі поїздки дуже дорого коштують, а люди від них втомилися».

Він й насправді загубився би в цій перенасиченій кандидатами президентській гонці, якби 2 жовтня офіційно не змінив своє прізвище на «Противсіх».

Хоча мало хто вважає пана Противсіх серйозним кандидатом, він відображає поширені серед електорату похмурі настрої – і може змінити перебіг важливих президентських виборів, призначених на січень.

Протягом багатьох років голоси в Україні майже порівну розділялися між промисловим російськомовним сходом країни, де виборці здебільшого віддають перевагу тіснішим зв’язкам із Москвою, та заходом, де виступають за європейський шлях розвитку України. Нинішній набір із 18 кандидатів до другого туру звузиться і майже напевно напружена боротьба в ньому вестиметься між цими двома групами виборців, одну з яких – зі сходу – представлятиме колишній прем’єр-міністр Віктор Янукович, а другу – чинний прем’єр-міністр Юлія Тимошенко.

Але тоді як виборці пана Януковича мають стимул, бо прагнуть повернути собі владу в Києві, захід – колиску Помаранчевої революції – охопило глибоке розчарування. Поки що неясно, чи ці почуття настільки глибокі, щоб виборці проігнорували голосування, чи – як, очевидно, сподівається пан Противсіх – все-таки підуть на дільниці, щоб не підтримати жодного кандидата.

«Усі розчарувалися в політиках, – каже 44-річний охоронець Володимир Зуєнко. За його словами, він уже 3 місяці не отримує зарплати. – Вони зробили цю революцію, але нічого не вирішили. Ми тоді були бідні і тепер теж бідні. Причина йти голосувати одна: якщо ми цього не зробимо, хтось проголосує за нас».

П’ять років тому це місто охопила ейфорія. Напередодні Помаранчевої революції воно першим в Україні проголосило Віктора Ющенка президентом. Автобусами в напрямку Києва на підтримку прозахідної коаліції рушило стільки людей, що вулиці стали напівпорожніми. А ті, хто залишився, носили помаранчеві стрічки на знак солідарності. Як розповідає 35-річна Вікторія Гніп, вона була в такому захваті, що дала собі тоді слово назвати майбутню дитину Юлією або Віктором, на честь двох героїв того періоду.

Нині у Львові навіть спогади про те щастя, здається, причиняють біль. Виборці скаржаться на гострий відкритий конфлікт між паном Ющенком і пані Тимошенко, на цинізм, з яким на місцевому рівні призначаються на посади чиновники, на погане фінансування системи охорони здоров’я і на стан економіки – настільки жалюгідний, що лікарі та вчителі їдуть у Західну Європу й виконують там чорну роботу.

«Тоді люди мали надію, – каже 63-річна Дарія Лобачевська. – Це тривало рік, може два. Але потім ця надія зникла, мов і не було».

Із поглибленням цих настроїв відсоток українців, які відповідають в опитуваннях, що збираються поставити галочку в графі бюлетеня «не підтримую жодного кандидата», зростає. За словами Олексія Антиповича із соціологічної групи «Рейтинг», яка працює в Києві та Львові, кількість таких людей, порівняно з 2004 роком, збільшилася з 4% до близько 8%. Він каже, що до самого голосування їх стане вдвічі менше, і таким чином ця графа ніколи не відігравала вирішальної ролі на виборах.

Але кількість тих, хто «не підтримує жодного кандидата», набагато більша, коли запитують про другий тур цих виборів: 18% респондентів кажуть, що не голосуватимуть ані за пана Януковича, ані за пані Тимошенко. Як каже пан Антипович, навіть якщо половина цих людей врешті проігнорує вибори або зробить вибір між двома кандидатами, близько 10% українців усе одно можуть поставити галочку навпроти «не підтримую жодного кандидата».

«Це створить прецедент», – додає він.

У такому разі протестне голосування може виявитися вирішальним. Пан Антипович каже, що за останніми даними в другому турі 40% виборців проголосують за пана Януковича і 30% – за пані Тимошенко. Хоча, ймовірно, до пані Тимошенко перейдуть багато голосів «помаранчевих» виборців, які в першому турі проголосують за чотирьох кандидатів зі схожими політичними платформами – серед них і за пана Ющенка, – однак наразі незрозуміло, чи згуртується навколо неї стара коаліція, коли вона потребуватиме цього найбільше. Чи що буде, коли результати почнуть оскаржувати.

«Одне я можу сказати напевно: повтору революції не буде, – каже пан Антипович. – Люди більше не виходитимуть на вулиці за політика. Вони просто не вийдуть. Згідно з нашими опитуваннями, більшість виборців очікують масових фальсифікацій. Вони вже звикли до цієї думки».

Саме на цьому тлі 63-річний пан Противсіх і розпочав донкіхотську виборчу кампанію.

У своїх нечисленних публічних виступах він твердо дотримується свого простого гасла, пояснюючи, що не сповідує жодної конкретної ідеології. («Виберіть мене, і тоді я вам усе поясню», – переконливо додає він.) У відповідь на закиди, ніби він бере участь у перегонах, аби нашкодити іншому кандидату, він сказав, що фінансування він отримав від «багатих друзів, розкиданих по всьому світу, від родичів, від односельців».

На запитання про своє прізвище він здебільшого відповідає наступне: «Я прийняв це рішення півроку тому, бо мені увірвався терпець, – сказав він у телефонному інтерв’ю. – Я прийму на себе головний удар. Я сміливий, я незалежний. Прізвище я змінив, щоб висловити волю всього народу – багатьох, багатьох людей в Україні, які проти всіх».