|
У останні дні перед виборами штаби кандидатів у Президенти України та взаємні гострі звинувачення активізуються не дарма. Адже ми всі, незалежно від рівня освіти та політичної незаангажованості, перетворюємось у своєрідний натовп, котрий перебуває в очікуванні інформації. Відтак головним дійовим особам у стані цього очікування стає надзвичайно легко займатися навіюванням та зараженням суспільної свідомості. До 7 лютого наближаємось все ж тими перевірими і часом, і ділом методами: нагнітання страху, перекручення фактів, поляризація суспільства, дрібне хуліганство як спосіб нагнітання політичної напруги. Так хотілось бодай у другому турі українських президентських виборів-2010 у змаганні двох “тигрів” побачити хоча би натяк на нові політичні технології. Ні, звісно, новий велосипед ніхто винаходти не збирається, нових політичних ходів придумувати теж. Тим паче, маємо вже сумний досвід покараного креативом Арсенія Яценюка. Тим часом народна мудрість каже: “Поки дурні бились, розумні поживились”. Отже, щоб поживитись їм, потрібно зіштовхнути лобами нас. За час незалежності України випробувано багато різних варіантів протиставлень: комуністи і демократи, католики і православні, помаранчеві і синьобілі, схід і захід. Діяло тоді, але нині не на часі. Найлогічніше нині було би спробувати протиставити багатих і бідних. Однак багатим то не на руку. Тому креатив змістив свої акценти у сферу статевої приналежності. Віктор Янукович, не маючи ані найменшого бажання публічно сперечатись з Юлією Тимошенко, а тим паче у прямому ефірі дослівно сказав таке: “Те, що мені говорять, що з жінкою марно сперечатися – неправильно, я з цим не згоден. Я, насамперед, вважаю, що вона – прем’єр-міністр і повинна нести відповідальність за кожне своє слово. А якщо вона просто жінка, то повинна йти на кухню і показувати там свої примхи”. Звісно, кухня і Юлія Володимирівна – поняття несумісні. Про це вона сказала сама, зізнавшись, що її кулінарних талантів вистачає лише на приготування вареного яйця. Згодом премєрка зрозуміла, що сказала мяко кажучи зайве, принаймні для чоловічої частини електорату, бо ж нема такого чоловіка, котрий не мріє про приємний запах з кухні власного помешкання. Вигадувати оправдальні матеріали про те, що приготування їжі не справа тої, котра “працює”, було зайвим. Опонент сам дав привід стати в очах виборців жіночої статі прикладом чоловічого шовінізму, і після цієї заяви Віктора Януковича іміджмейкери Юлії Володимирівни почали працювати з жіночою частиною електорату. Про чоловічу забули. Зрештою, вирішили, що українським чоловікам нема діла до того, чи вміє варити юшку премєрка: їхня дружина готує, то й слава Богу, а ця, далека, нехай “працює”! Тому перед другим туром виборцям запропонували нову наживку – протистояння за статевою приналежністю. З наведеної фрази Януковича майстри штабного пера забрали усе зайве і пустили у світ гуляти лише фразу про те, що мовляв “якщо пані Тимошенко жінка, то її місце на кухні”. Далекі від обєктивності та пошуку істини феміністки виступили з різноманітними заявами з цього приводу. І викривлений зміст фрази ожив усерйоз і надовго! На догоду їм гендерну рівність у контексті президентської кампанії в Україні почали “аналізувати” і західні ЗМІ. Довершенням спектаклю зі створення іміджу Януковича як чоловіка-негідника мала би бути запущена в інтернеті “качка” про побиття ним Ганни Герман. Звісно, її поява на прес-конференції зі словами агітації за “ефективного лідера” спростувала чутку. Але чутки – це невмирущий засіб ведення виборчої кампанії. Тому якщо не спрацьовує одна, їй на зміну з глибин штабної мудрості народжується інша: “під час візиту на Львівщину Янукович назвав львівян геноцидом українського народу”. І не суттєво, коли востаннє він був на Львівщині, з ким зустрічався, хто це чув. Головне, що образив львівіян! Технологія розповсюдження традиційна: з невідомого інтернет-ресурсу на відоміший, з нього – на ще відвідуваніший і так далі. Відповідно до вчення Геббельса про те, що “чим безглуздіша брехня, тим швидше їй повірять”, ніхто так і не назвав, коли і де саме це відбулося. Ще один спектакль останніх передвиборчих днів – боротьба за голоси кандидатів, котрі не потрапили до другого туру. І Янукович, і Тимошенко прагнуть звабити виборців Тігіпка, Яценюка та Ющенка. При тім обоє претендентів на президентську посаду “сватають” третє та четверте місце першого туру у свій наразі віртуальний уряд. Теоретично їхня згода мала би трансформуватися у голоси за того, на чию пропозицію вони пристануть. Однак згоди нема. Тим паче практично ця згода не означає, що ті, хто голосував за них, проголосують у другому турі за тих, з ким вони згодні працювати. Але учасники першого туру “не клюють” на пропозиції. Принаймні публічно. Однак не політиками єдиними творять ефект приєднання та всенародної підтримки. Відтак на арену виходять різні соціальні групи – студенти, безробітні, політвязні, робітники та інші. І найголовніше – це практика навязування страху на невідомості. Саме невідомість породжує страх. Відтак у свідомість потенційного виборця запускають найрізноматніші страхи – насильної русифікації, домінування одних регіонів держави над іншими, фінансового колапсу, демонізованих чужих “бойовиків” та акцій громадської непокори, гіпотетичного дефіциту товарів та підвищення цін на них. Пересічний виборець, позбавлений достовірної та обєктивної інформації, сприймає на віру, почуте з екрана домашнього улюбленця чи газетних шпальт. І переносить свої враження про цей, переважно віртуальний демонізований політичний бомонд, у своє волевиявлення у кабінці на виборчій дільниці. Ірина Вороняк, PR-агенція "Колібрі"
|