17.08.2006
12:00

Політика Метаморфози

Після “прем’єрської ночі” і затвердження Віктора Януковича в якості голови Кабінету Міністрів Блок Юлії Тимошенко офіційно заявив про свій перехід в опозицію. Вчергове. Вже всі збились з рахунку цих “переходів”. Всім пам’ятні події Майданів, революцій, коли та ж Юлія Тимошенко була одною з найзапекліших опозиціонерок. То була “душа” Майдану, його ідейний поводир і натхненник. Невдала спроба "номер раз" 24 січня 2005 року, “дорвавшись” до влади, до крісла Прем’єра, Юлія Володимирівна, здавалось би мала у всій красі і широті проявити свої якості вольової, сміливої, ціле¬спрямованої жінки, такої, якою вона була на Майдані. Але після кількох місяців роботи спочатку несміливо і натяками з її рішучих вуст почулося, що робота в Кабінеті Міністрів багата на труднощі і різноманітні підводні течії. У травні виник гост¬рий дефіцит бензину високооктанових марок. Тоді президент у своєму наказі, направленому на стабілізацію ринку нафто¬продуктів, відзначив, що така проблема виникла через некоректні дії Ка¬бінету Міністрів України в сфері ціноутворення, надмірного адміністрування ринку нафти й нафтопродуктів. У той час в уряді говорили про змову російських нафтотрейдерів, що контролюють значну частку українського ринку нафтопродуктів. Наступний сплеск цін відбувся на ринку цукру (початок літа). Далі була м’ясна криза. Чим далі, тим голосніше перша людина в Кабміні виголошувала думки про те, що їй постійно хтось заважає, ставить палки у колеса міністерської контори, уповільнює виконання всіх її розпоряджень, “90% доводиться витрачати на непродуктивну боротьбу”, — говорила Прем’єр-міністр. Вже загальновідомо, що “помаранчеві” абсолютно не вміють добирати кадри, але вони самі потім з своїми ж кадрами борються. Всі кризи вона “списувала” на якісь “антидержавні змови”, що причаїлись всередині владних структур. 8 вересня 2005 року Президент підписав наказ про відставку уряду. Насидівшись вволю у високому прем’єрському кріслі, Юлія Тимошенко, звинувативши всіх і вся в зраді та корупції, з високо піднятою головою пішла у відставку. Мовляв, “я чесна, і не буду працювати в одному будинку із закорумпованими запроданцями”. Проте Віктор Ющенко 20 вересня оголосив результати діяльності уряду, виступаючи у Верховній Раді: “За вісім місяців 2005 року темпи зростання ВВП уповільнилися в 2.32 рази. Якщо на початку року вони були 6.5 – сьогодні вони становлять – мінус 1.6 відсотка. Темпи зростання промислового виробництва уповільнилися в 2.4 рази, а сільського господарства – в 1.7 рази, …торговельне сальдо, яке на січень–липень попереднього року складало $2.6 млрд., сьогодні впало практично до нуля… Заборгованість із заробітної плати виросла на 15.9%. Невідшкодована сума ПДВ на 1 вересня становить 2.6 млрд. грн. Це – ті речі, друзі, які я обіцяв, виступаючи і перед Майданом, і перед українським парламентом, що їх у нас в економічній практиці не буде”. Щодо відставки виникає питання: а як же рішуча і смілива “душа” Майдану, та, яка на всю Україну проголошувала непримиренну “вендету” всім “злочинним владам” і “закорумпованим чиновникам”? Нема, “не витерпіла лихої долі...”, ну і так далі. "Я — Гендельф Білий" Через рік, на виборах до парламенту-2006, Україна стала свідком “чудесного” перевтілення. “Залізна леді” “перевтілилась” у білу і пухнасту провісницю того, що “Весна переможе”. Ну просто “Володар кілець”: “Гендельф Сірий – моє минуле ім’я. Я – Гендельф Білий”. Здавалось, тепер Юлія Тимошенко – суцільна доброта. Це мала підтверджувати нова емблема її блоку – червоне серце – символ любові. Тепер це була жінка завжди привітна й усміхнена, чуйна до потреб народу, готова піти назустріч заради порозумін¬ня. Прийшовши у парламент, вона переодягла всю свою фракційну братію з буденного одягу у біло¬сніжний. Ідилія та й годі! Проте знову ж таки, “враг не дрємлєт”. Антидержавницькі хмари почали згущатися над Верховною Радою. У повітрі почувся не по чутках знайомий Юлії Володимирівні запах зради. Вона почала говорити, що чує поміж рядами залу засідань шелест грошей. І це попри шалений свист, дудіння і сирени, що тоді лунали в парламенті. В людини органи відчуття, яким позаздрив би не один детектив. І 14 липня, не витримавши чергової битви з українською зрадою, Юлія Володимирівна оголосила про “перехід в статус парламентської опозиції”. Не пройшло й двох років. Цілою фракцією БЮТ покинув засідання парламенту до кращих часів. Залунали заяви, що “ми не дамо працювати у тіньових кулуарах”, “наша діяльність не дозволить нікому робити речі, не сумісні з демократією в Україні”. Цікаво, яка це діяльність? На засіданнях нас немає, в комітетах ми не працюємо. Хіба що десь віртуально “люди в білому” не дають комусь робити речі, “несумісні з демократією”. Просто “Матриця” якась. Гарант Конституції спробував повернути БЮТ до статусу владної партії, скликавши загальнонаціональний круглий стіл. Та де там! Скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться. Рідна стихія опозиції не давала спокою лідерці БЮТ, вона вперто не хотіла йти на порозуміння й діалог. Проектом Універсалу і так крутили, і сяк вертіли, а жінці він все одно не підходив. Це обурило навіть звично спокійного Президента: “Який проект ви підпишете? Третій, десятий?”. Результатом стало чергове оголошення про перехід в опозицію. Вдруге за місяць. Напевно від 14 липня не зовсім ще туди перейшли. БЮТ став вимагати від Президента “розпустити недієздатний парламент”. Коли три місяці після березня “помаранчеві” на чолі з Юлею Тимошенко формували опозицію, в той час як парламентом не було зроблено майже нічого, чомусь “білі” мовчали про недієздатність. Просто нело¬гічно якось виходить. Остаточно розчарувавшись у ідеї примирення БЮТу з рештою України, Віктор Ющенко виніс рішення про висунення Віктора Януковича на пост Прем’єр-міністра. "Ваше місце біля"...опозиції Після цього кроку Гаранта Юлія Володимирівна звинуватила ще й його самого у зрадницьких діях, а також втретє оголосила про перехід в опозицію. Це для тих, хто, може, ще не до кінця зрозумів всю грандіозну опозиційність БЮТу. Кашу маслом не зіпсуєш. Щодо майбутньої опозиційної діяльності БЮТу, то заступник голови Івано-Франків¬ської обласної ради поділився перспективами: “Опозиція — це контроль за владою. Ми будемо відстежувати дії влади, шукати помилки і промахи, якісь негарні речі, які буде впроваджувати влада… А також готуватись до наступних виборів, які будуть в Україні”. Загалом звична опозиційна діяльність, але те, що за чотири роки до виборів опозиція вже починає до них готуватися, обіцяє активні багатокілограмові викиди компромату на всі “злочинні влади” і тих, хто їм співчуває. Тобто буде що слухати і на що дивитися. От і змушена бідна Юлія Тимошенко метатися то у владу, то з влади та й у саму опозицію. Можливо владне чиновницьке крісло – не її стихія. У ньому в “жінки в білому” зненацька слабшають руки, зменшується сила волі, і вона вже не може так легко боротись і розправлятись з “ворогами державності”, як робить це словами на різних Майданах. За теорією циклічності буття треба напевне очікувати чергової метаморфози – приходу “Леді Ю” до владних “вуздечок” України. Що ж, поживемо, побачимо. N.B.