|
Лідія Ярославівна Анушкевичус анітрохи не змінилася з того часу, як я вперше її побачила. Така ж красива, елегантна, проста і щира у спілкуванні. Такою вона була тоді, коли її чоловік ще не обіймав посаду міського голови. Такою вона є і сьогодні: мудра і красива жінка, бізнес-леді, любляча дружина, мати трьох синів і просто приємна людина з привітною усмішкою. Спілкуючись з Лідією Ярославівною, мимоволі згадуєш цитату однієї мудрої людини, що «за кожним видатним чоловіком стоїть ще більш видатна жінка». 
- Лідіє Ярославівно, схоже на те, що ви з Віктором Андрюсовичем – щаслива пара. А як ви розумієте словосполучення «жіноче щастя»?
- Основою жіночого щастя, на мою думку, є міцна повноцінна сім`я. Здається, що все дуже просто: тато, мама, діти… А як важко збудувати, а головне - втримати своє щастя. Це ціле мистецтво. - І скільки років ви будуєте вашу сім`ю?
- Літа пролетіли так швидко, що аж не віриться. Минуло більше двадцяти років з того часу, як ми з Віктором стали на весільний рушник. - Чи був Віктор Андрюсович схожий на принца на білому коні, коли ви познайомились?
- Швидше на хлопця, який страшенно хотів справити враження на дівчину, що йому сподобалась. Ми були молоді і неймовірно щасливі в той день, адже обоє приїхали в місто Вінницю після того, як успішно здали вступні іспити у Вінницький політехнічний інститут. Починався новий етап у нашому житті. Від цього дня і від студентських років ми чекали так багато! Зустрілись в невеличкому кафе і цілий вечір провели разом. Між нами відразу ж виникли почуття. Наступного дня ми дуже здивувались, коли виявилось, що буде навчатись в одній групі (ймовірність була невелика, адже на нашій спеціальності було шість груп). У нашому житті було багато щасливих днів, але цей день є таким, який неймовірним чином вплинув на нашу долю і його не можливо згадувати без хвилювання. - Чи були у ваших стосунках біло-чорні смуги? Скільки часу ви зустрічались?
- Навчаючись, ми п`ять років прожили в одному гуртожитку. Між нами було все: і закоханість, і суперечки. Одного не було ніколи – байдужості. Після закінчення інституту, ми отримали направлення на роботу в різні міста і тоді зрозуміли, що можемо назавжди втратити одне одного. Тому вирішили одружитися.  - Яким було ваше весілля і чи маєте що згадати?
- Весілля було невеличким і скромним, святкували ми його в містечку Шепетівка Хмельницької області. Тут зустрілись дві міцні родини зі своїми традиціями: моя – з Галичини, а родина Віктора – з центральної України. Це було дійсно родинне свято, коли всі по-доброму змагались, хто кого пережартує і переспіває. До цього часу, збираючись разом, згадуємо кумедні історії з нашого весілля.
- Пані Лідіє, ваш перший шлюбний місяць був медовим і як ви його провели?
- (посміхається) В ті роки мало, хто міг собі дозволити таку розкіш. Так як в нашому інституті військової кафедри не було, Віктора відразу призвали до лав Радянської армії. Я ж працювала інженером на арматурному заводі. Довелося чекати на дві події: народження первістка і повернення чоловіка додому. Складний був час, але ми не скиглили, не жаліли себе, адже так жило багато молодих сімей. Зате, які були листи з армії! Повні переживань та почуттів. Сучасним «есемескам» так далеко до епістолярного стилю. - У вас три сина. Рано чи пізно одружаться. Як щодо ролі свекрухи?
- У мене була добра, розумна свекруха. Вона ніколи не втручалась в життя нашої сім`ї, а якщо і були якісь непорозуміння, то завжди, по-жіночому, підтримувала мене. Тому слово «свекруха» має для мене позитивне значення. Звання бабусі і свекрухи мене анітрохи не лякає, навпаки, це велика відповідальність і велике щастя. - Коли успіх прийшов у вашу сім`ю? Адже ви довго йшли до того, що зараз маєте.
- Взагалі-то, успіх був на початку уже в тому, що ми одружилися по-любові. А далі кожен з нас вкладав в «сімейний банк » достатньо ласки і ніжності, терпіння, щоб можна було користуватися цим під час труднощів. Коли діти були маленькі, я була відповідальною за домашнє господарство. Віктор багато працював, «ставав на ноги», забезпечував наше майбутнє.  - Завжди непросто, коли сім`ю створюють дві сильні особистості. Комусь треба поступитись першістю…
- Чоловік повинен бути головою сім`ї, тоді все буде на своєму місці. Така сім`я буде успішною. Кожна жінка прагне вийти заміж за коханого успішного чоловіка. Але часто, особливо в перші роки спільного життя, боїться втратити свою незалежність і робить все для того, щоб зробити чоловіка підкаблучником. Моя порада: не бійтесь бути слабкими, бо в цьому наша сила.
- Що ви могли б порадити молодим людям, які створюють сім`ю?
- Велика сім`я і велика родина – це найбільше щастя. Це дійсно те, заради чого варто викладатись. Ніколи не перекладайте відповідальність за виховання своїх дітей на школу, вчителів чи вулицю. Не жалійте часу для своєї сім`ї, для своїх дітей. Ніякі гроші не замінять дітям маму. Я завжди повторюю, що ті 12 років, які я присвятила вихованню своїх дітей, це той капітал, який вони ніколи не зможуть витратити, він не піддається інфляції. Одружуючись, ми тільки заливаємо фундамент нашої сім`ї. А далі – цеглина за цеглиною треба будувати стосунки. Цей процес триває все життя. Але якщо ви любите одне одного, то у вас все вийде! Автор діалогу: Неля Романовська Джерело: журнал "Щаслива пара"
|