|
На Львівщині завершується робота над проектом «50 куточків Львівщини». Наступного місяця у світ вийде однойменне повно колірне видання. Про проект, його особливості – у розмові з керівником PR-агенції «Колібрі» Іриною ВОРОНЯК. - Львівщина туристична відома в усій Україні замками «Золотої підкови» та курортними Трускавцем і Моршином. Яка була потреба у проекті «50 куточків Львівщини, які варто відвідати»? - Варто почати з того, що нині на Львівщині під охороною держави перебуває понад 8440 пам’яток культурної спадщини, майже 3430 пам’яток архітектури, більш як 3820 пам’яток історії, 886 пам’яток археології понад 300 пам’яток монументального мистецтва. У список історичних населених місць України включено 55 міст та містечок області. Тому Львівщиною можна мандрувати роками і щоразу відкривати її для себе по-новому. «50 куточків Львівщини, які варто відвідати» - це проект і для мешканців Львівщини, котрим приємно пишатися рідним краєм, і показувати його своїм гостям. Разом з тим цей проект, безперечно, і для туристів. Адже він допоможе їм краще підготуватися до того, де саме вони хочуть побувати і що побачити. На Львівщині є все – гори, парки, річки, замки, палаци, цілющі джерела, монастирі,чудотворні ікони,курорти, санаторії. Саме на Львівщині беруть свій початок річки Дністер та Західний Буг. На Львівщині є воістину райські куточки на Розточчі, яке розкинулося на території Головного Європейського вододілу. Зрештою, вулиці Львівщини цікаві туристам з усіх усюди. Адже історію тут творили представники різних народів і національностей: не лише українці, а й поляки, німці, євреї, татари, вірмени та інші. На Львівщині бували козацькі гетьмани, російські царі. На Львівщині своє кохання у місті з мощами святого Валентина – Самборі – знайшов російський самозванець Лжедмитрій. Селами та містами Львівщини Ярослав Гашек водив свого всесвітньо відомого Швейка. У Золочеві народився автор гімну Ізраїлю. На Львівщині в селі Кульчиці з’явилися на світ гетьман Сагайдачний та кавовий барон Юрій-Франц Кульчицький. На Львівщині народжувалися, закохувалися й творили історію польські королі. Тут зазнавали поразок і перемог давньоруські князі та українські козаки. Думаю, тепер зрозуміло: потреба у такому проекті була і давно. Вважаю, що ми маємо що показати туристам не лише у Львові, а наразі вони приїжджають переважно саме до обласного центру. Зрештою, мабуть, якщо говорити про піар як систему формування іміджу, то його і можна, і варто застосовувати у краєзнавстві. У цій галузі нема місця ані чорному, ані сірому піару. А от білого якраз не вистачає маленьким, далеким від обласних центрів місцям. - Які куточки Львівщини у процесі реалізації цього проекту стали улюбленими? Тобто як виглядає топ-п’ятірка туристично привабливих куточків Львівщини? - Важко говорити про улюблені чи не улюблені куточки. Кожен з них цікавий, вартий уваги. Зрештою, це питання смаку, вподобань, зацікавлень. Можливо, навіть настрою. Варто відзначити, що і обрані 50 куточків – то суб’єктивна річ. Адже у кожного свої улюблені та варті уваги місця рідного краю. Відтак можна говорити про те, куди я би порадила поїхати насамперед. Отже, це Лаврівський монастир Святого Онуфрія. Там свого часу зберігалися єдині на всю Східну Європу мощі цього святого. Окрім того, там є старовинна церква і унікальний стінопис у ній. А ще – швидше за все у поважному екуменічному некрополі Лаврівського монастиря похований тезоіменитель Львова – князь Лев. Друге місце – це Унівська лавра. Там особлива аура, відчуття при відвідинах Унева не можна порівняти ні з чим, чи описати словами. Там просто потрібно побувати і це відчути. Третє місце – це ідеальне королівське місто Жовква. У цьому невеличкому за площею прикордонному райцентрі збереглося 55 пам’яток архітектури світового, національного та регіонального значення. За твердженнями деяких істориків тут початкову освіту здобував Богдан Хмельницький, король Ян ІІІ Собезький приймав вітання від європейських монархів з нагоди його вступу на трон. Саме з Жовкви у 1707 році Іван Мазепа відправляв до Саксонії посланця за допомогою від Карла ХІІ. Четвертим таким місцем є руїни фортеці «Перемишль» часів Першої світової війни. Коментувати привабливість цього туристичного об’єкта – зайве. І, звісно, ж Львівщина – це і Бойківщина також. Тому відвідати Сколе, Славське, легендарну хрестоматійну Тухлю та піднятися на гору Пікуй не лише варто, а й необхідно, якщо маєш бажання пізнати край і зрозуміти душу місцевого населення. Зрештою, саме на Бойківщині є одне з семи офіційних чудес України – Урицькі скелі, або давня митниця Тустань. - Що у процесі роботи над цим проектом стало відкриттям, котре вразило найбільше? - Це особисте. У процесі роботи над проектом відкрила для себе, що у мене, цілком можливо, татарські корені. Перебуваючи на Золочівщині, дізналася про походження назви села Вороняки. Вона походить від імені грізного татарського ватажка Ворона, котрий прийшов сюди зі своїми людьми разом з військом Богдана Хмельницького. І залишився на Львівщині назавжди, одружився з місцевою дівчиною, дав початок україно-татарському роду. Понад те – настільки користувався повагою, що й село назвали на його честь. І навіть якщо це лише легенда, то це дуже мила серцю легенда. Але перекази переказами, а мешканці цього села й справді ззовні схожі на татар, а окрім того працьовиті, моторні. Також вразило у процесі підготовки проекту те, що практично у кожному районі мені намагалися показати криївку. Це стало в останні роки модним чи що – відкривати музеї-криївки. З одного боку,це добре, що збирають матеріали, відтворюють історію, а з іншого – що занадто, то вже не зовсім здорово. Склалося неприємне враження, що такими речами ми знову повертаємося щонайменше на чверть століття назад, коли в кожній школі мала бути ленінська кімната. - Які особливості цього проекту? - Їх кілька. По-перше, проект має не лише книжну версію. А також виходить і в аудіо форматі. Вважаю це правильним і доцільним. Адже не завжди є можливість почитати, до прикладу у дорозі, а от послухати під час подорожей набагато зручніше. Окрім того, за допомогою аудіо версії віртуальні мандрівки Львівщиною можуть здійснювати також люди, котрі не мають щастя бачити цей світ. Так у них з почутого може скластися враження про землю, на котрій живуть. По-друге, робота над проектом не завершилася підготовкою книжки та аудіо версії. Тепер розпочато переклад матеріалу російською та англійською мовами. Це актуально не лише з перспективи проведення Євро-2012. На Львівщину з різних країн приїжджає багато людей відпочивати та оздоровлюватись на наших бальнеологічних курортах. Саме з таких проектів, перекладених на зрозумілу для них мову, ці люди можуть дізнаватися про Львівщину і мандрувати нею відповідно до своїх вподобань. - Чому взяла на себе зобов’язання розповісти про Львівщину всім? - Як я вже казала, цей проект – один зі зразків так званого «білого» PR. Вважала і вважаю, що цим видом PR можна займатися лише тоді, коли любиш те, що прагнеш зробити таким, аби його полюбили й інші. Я люблю Львівщину такою як вона є, такою, як ми її отримали у спадок від тих багатьох десятків поколінь, котрі тут жили і творили: і відомих постатей, і простих селян, котрі обробляли цю землю. Також хочу щоб її такою любили й інші, з усіма її героїчними та трагічними сторінками, які не потрібно спотворювати чи приховувати заради позитивнішого сприйняття. Не зовсім розумію тих, хто називає себе патріотами, гордо вдягає на публічні заходи вишиванки, а мандрує лише далекими краями. Там залишає зароблені тут гроші. А потім ми дивуємося, що любов до рідної землі вимірюється кількістю приватизованих гектарів. Можливо, проект «50 куточків Львівщини, які варто відвідати» спричиниться до того, що родини мандруватимуть на вихідні рідними місцями. Знаю по собі: такі подорожі дають багату поживу для роздумів і обговорень у сім’ї, з родичами і знайомими.
|