21.09.2010
12:00
|
До Могура за чаром музики та гір |
В одному з найвисокогірніших та найвіддаленіших карпатських селищ Івано-Франківщини — Верховині відбувя третій регіональний фестиваль гуцульських троїстих музик імені Могура.
Організаторами дійства виступили районний відділ культури і мистецтв, товариство «Гуцульщина», філія «Гуцульщина» національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України. Під час свята, на яке з’їхалися представники усього карпатського регіону, вшановували пам’ять знаного скрипаля Василя Грималюка, відомого під прізвиськом Могур.
«У 1971-ому році він став лауреатом міжнародного музичного конгресу в Москві за виконанння власної сюїти «Ранок на полонині», - розповідає начальник обласного управління культури Володимир Федорак. - Його музична капела брала участь у зйомках культового українського фільму «Тіні забутих предків». Ще й досі горяни кажуть, що в горах ще не народився такий майстер, який би грав краще за народного маестро.
Гуцульські музики майже всі згадують Могура, який ще за життя став легендою. Слухаючи тужливу мелодію Грималюка, люди пошепки кидали, що йому допомагає «щезник» (нечистий). Адже музикант був відомий на всі гори, а стати таким, за гуцульськими повір’ями можна лише примусивши того, про якого вголос боялися говорити, служити для мистецтва.
«Для цього треба взяти перше яйце від чорної курки, яке вона знесла і вимастити його у сажу, - пошепки оповідає поважний Іван Крещук із Закарпаття. - Потім вимазати начорно й себе, і взяти яйце під ліве плече. Після цього слід сісти за піч та просидіти, як мертвий, дев’ять діб без їжі, пиття та не мовлячи ні до кого ані слова. Якщо усе оце виконати, то з яйця вилупиться «отой». Коли він запитає у свого «батька», навіщо його «створили», майбутній віртуоз повинен відказати: «Аби ти допомагав мені грати». Із цього часу рівних йому в майстерності не буде».
Проте це тільки горянські балачки, а може, образне розуміння щоденної важкої праці музиканта та містичної сили таланту, яку ніхто не може пояснити. Але, на щастя, родить бідна на врожаї, але щедра на таланти карпатська земля гуцульських Паганіні. У часи Могура більшість музик ніколи жодної ноти в очі не бачили, проте грали так, що у визнаних маестро сльози на очі наступали, а столичні збирачі народних мелодій записували усе, що награвали «неграмотні» гуцули.
Талант і вміння передавався із роду в рід. Вчили переважно хлопців. Тепер і гуцулки добре грають та співають, але в троїстих музиках жінка й досі виняток. Аби грати, треба мати і силу, і терпіння, і часом ночами не спати, а такого в горах - жінці зась! Грамота „вдатних до смичка і бубна” діток починається при першій магічній купелі. Коли вперше кладуть у ванночку немовля, і воно серед інших предметів за сопілку чи скрипковий смичок вхопиться, то вважається, що такому долею суджено людей звеселяти. Діти музикантів грають на дідівських інструментах. Кажуть, що вони зберігають енергетику, талант і вміння їхніх родичів.
Нині на Гуцульщині є чимало знаних музичних родів. Діти та онуки учнів Могура мають щонайменше музичну школу, багато хто закінчив спеціальні заклади. Проте тільки окремі займаються музикою фахово. Більшість грають на святах, весіллях, бо ж загубити дар роду - великий гріх. Родини знаних троїстих музик буває конкурують між собою, ревно бережуть сімейні таємниці гри, а дехто й виготовлення музичних інструментів, адже в Карпатах часто музиканти є ще й добрими майстрами.
Галина ПЛУГАТОР, Верховина, газета «Експрес»
Фото Галини ПЛУГАТОР
|
|