Олександр Долішній: найбільша моя цінність – моя сім’я

за словом – справа, за справою – результат.

Отже, познайомтесь ближче:

Долішній Олександр Дмитрович. Народився 10 березня 1964 року в м. Воркута (Росія). В 1976 році їхня сім’я переїхала на батьківщину тата – в м. Івано-Франківськ. Тут майбутній успішний бізнесмен відмінно закінчив школу. Звідси пішов в армію і тут ж здобував свій перший фах і першу вищу освіту. Адже з 1981 року працював учнем автослюсаря в центр «АвтоВазтехобслуговування» (станція «Жигулі») і водночас навчався в тодішньому інституті нафти і газу. Знання автосправи далося взнаки пізніше, коли у 2004 році став власником і відродив підприємство, з якого колись починав свою трудову діяльність. На сьогодні це найбільше автомобільне підприємство області.

Переконаний, що у роботі немає завдань, які не можна було б виконати.

Кредо в житті: «стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе».

Олександр Дмитрович добре відомий як успішний підприємець, порядна людина і чудовий сім’янин, батько двох дітей. Побудувавши бізнес з нуля, зараз він готовий весь свій багатий життєвий і економічний досвід застосувати на розвиток громаді.

­

- Дуже хочеться розпочати нашу розмову з політики, але все-таки спочатку розкажи про минулотижневі успіхи вихованців Твоєї конюшні, адже івано-франківці про них не чують і не знають, хіба що спеціально цим цікавляться. Цьому є якась причина? Адже, пригадую, ще років п’ять тому про «Жокей» говорили багато і постійно…

- А про мене завжди «говорять багато і постійно», вже так склалось у мене в житті. Кінний клуб «Жокей» я створив давно і ми з моїми партнерами мали далекоглядні плани на нього. Тому, власне, купували дорогих породистих коней, піклувались завжди про те, щоб їм було добре, різноманітні заходи придумували. Але десь з 2006 року мікрорайон Угорники, де знаходиться клуб,  почав активно розбудовуватись, місця для повноцінної конюшні вже не вистачало, тому я перевів своїх коней в конюшні львівського іподрому, там їх відповідно доглядають, тренують. Мав би Івано-Франківськ можливість пишатися перемогами на кінських перегонах наших вихованців, а вийшло так, що уся слава – Львову.

Ліричний відступ: Усі коні «Жокею» - переможці різних змагань, кубків тощо,. Найвизначніша  кобила клубу - Іволга, котра вже не один раз вигравала всеукраїнські змагання з кінного спорту,  міжнародні змагання в Москві і яка виступає в складі збірної України на Європейських та світових змаганнях.

* * * * *

Ще одна минулотижнева подія, яка відбулась вже в Івано-Франківську, спонукала спортивну громадськість в черговий раз згадати про Долішнього – матчева зустріч команд України і Марокко з боксу. Адже у 2005 році його обрали віце-президентом обласної Федерації боксу. Посада, м’яко кажучи, номінальна, але Олександр Дмитрович з притаманної йому практичністю взявся до справи. Приставши на пропозицію стати віце-президентом ОФБ, він визначив пріоритети і приступив до справи. Прикарпатським боксерам допомога є завжди: Президент Федерації – Ігор Халаменда та обидва віце-президенти (Долішній і Андрій Савчук) не відмовляють їм ні в чому.

- Українська збірна виграла матчеву зустріч із Марокко в Івано-Франківську.

- Виграли, молодці. І , зауваж, в українській збірній – є прикарпатці. На ринг під час цієї зустріч вийшло лише двоє наших спортсменів – Іван Грушка та Віталій Мерінов. Звісно, могло би бути й більше, але чимало прикарпатських хлопців у цей час були на змаганнях в Ірландії. На рингу з марокканцем, наприклад, Мерінов провів блискучий, проте нелегкий, звитяжний бій.  Нашим боксерам зараз треба трохи відпочити, адже попереду у них – підготовка до Кубків України та Європи.

Ліричний відступ: Олександр Долішній цінує людей, вихованих спортивним досвідом. На його глибоке переконання, дисциплінованість, яку прививає людині спорт, у парі з наполегливою працею обов’язково приведуть до успіху.

За підтримку наших спортсменів  відзначався на присудженні «Ніки року» відзнакою «меценат спорту».

Загалом у Олександра Дмитровича в «арсеналі» багато подяк і грамот з формулюванням: «за меценатський внесок», «за спонсорську допомогу», - від спортивних шкіл, шкіл-інтернатів, дитячих лікарень. Зрештою, найперше інтерв’ю з ним я зробила в 2006 році, коли з вуст першої жінки України  Катерини Ющенко на всіх центральних каналах прозвучало ім’я Олександра Долішнього, якого вона назвала серед десяти інших найбільших благодійників нашої держави. У той час, коли «широка громадськість» (у тому числі і журналісти) тут в Івано-Франківську знала його як «одного із успішних підприємців», про те, як і кому він допомагає, знали одиниці.

* * * * *

- Я не знаю прикладу, коли Ти відмовив справді потребуючим.

- Ти ще однієї речі не знаєш: я ні разу не їздив в лікарні чи школи у супроводі відеокамер і журналістського пулу. Я справді допомагав, наприклад, опришківський громаді у спорудженні каплички та проведенні дороги до місцевого цвинтаря. З власної ініціативи збудував капличку в рідному селі свого батька (с.Колодіївка Тисменицького району. – ред..), на жаль, вже він спочив в бозі.

Ліричний відступ: коли я сказала, що для цього інтерв’ю було б добре дати в газету фотографію на фоні каплички,  Олександру Дмитровичу довелось їхати в село і фотографуватися.  

* * * * *

«Бізнес — поняття універсальне, - написала якось у своїй статті про Долішнього івано-франківська журналістка Cвітлана Сищук в статті для журналу «Золота каста» про прагнення Олександра Дмитровича повернути історичну первісність Пасажу Гётенбергів. - Відповідно, вести бізнес можна, використовуючи різні моделі, схеми та стилі. Можна визначити метою бізнесу успіх та гроші. Можна принципово реалізовувати себе лише в елітних бізнес-форматах. Але шляхетність бізнесмена визначається не тільки встановленою метою. Іноді принциповим є ставлення підприємця до традицій та знакових речей того місця, де він здійснює свій бізнес, де він закорінює свою справу». Йшлося у цьому матеріалі Світлани про те, що Олександр Дмитрович, який більше восьми років є власником цієї історичної будівлі, у 2008 році звернувся до міської влади за дозволом на проведення реконструкції інтер'єру пасажу.

- Я глибоко переконаний, що нашому місту потрібні такі «майданчики уможливлення», де інтереси бізнесу зустрічалися б з інтересами міської громади, яким був колись Пасаж і яким ми його зараз робимо. Звичайно, функції майбутній Пасаж виконуватимете значно ширші, аніж були на початку 19 століття, але це буде «бізнес-бомба» для усіх – такого Івано-Франківськ ще справді ніколи не мав.

- Тебе вважають дуже самовпевненим…

 - Я не думаю, що це мінус. Я сам такий і в інших людях поважаю самодостатність, впевненість  та відповідальність. Я відкриваю успішні підприємства із створенням нових робочих місць.  Мій бізнес дає прибуток міській казні, бо ми вчасно платимо податки. 

Можу із гордістю сказати, що я у свої 46 років виконав і перевиконав три заповіти справжнього чоловіка. Але найбільша цінність в моєму житті – моя родина: саме в своїй сім’ї я отримую той позитивний заряд, який додає мені сили і наснаги на продуктивну та ефективну працю.

«Передовий досвід у бізнесі – для досвіду у владі»

- Ми тривалий час з Тобою не бачились, але, пам’ятаю, ти завжди тримався осторонь політики… Як ж так трапилось, що зараз Ти в самому епіцентрі виборчого процесу?

- А є така мудрість: «якщо Ти не цікавишся політикою, то політика зацікавиться тобою». То я вирішив не чекати, поки політика мною зацікавиться (сміється). А якщо серйозно, я завжди був симпатиком партії Регіонів і ніколи цього не приховував. І я справді вважав і вважаю і надалі, що займатися політикою – це не моє.

Тут треба чітко розрізняти речі: я справді балотуюсь в депутати Івано-Франківської міськради, але це не тому, що мене зацікавила політика. Я, як житель цього міста, як бізнесмен, зрештою просто як батько двох дітей, ніяк не можу збагнути багатьох кроків нашої влади. В мене складається враження, що міська влада часто забуває, хто її обирає. Тому в період виборів деякі кандидати обіцяють те, про що потім намагаються не згадувати. А те, що творилось з нашим містом загалом і в стінах міської ради зокрема останні чотири роки, то це взагалі не піддається ніякого логічному розумінні: когось там народ обрав за якимись ефемерними списками, депутати мали відповідальність в кращому випадку перед центральним органом тієї партії, від якої вони потрапили в стіни влади, а частіше і цього не було. Вам це не набридло? Мені набридло, чесно. Тому і вирішив балотуватися в депутати. В бізнесі я завжди прислуховуюсь до думки кожного працівника, бо в того «погляд зі сторони» і він може мені краще порадити, ніж найдорожчий креативщик. В сім’ї я теж ніколи не був авторитарним: в нас дуже дружня і демократична родина. В мене є формула успішного ведення бізнесу і я вже точно знаю і бачу, що ця формула працюватиме і в міській раді. Я своїм прикладом хочу показати, яким повинен бути депутат.

- Будеш за свій кошт гречку роздавати?

- Я Тобі скажу так: якщо хочеш зробити людину щасливою, не давай їй гроші, а дай вудочку і навчи ловити рибу. Подивись, є відомий мікрорайон Опришівці (район аеропорту. - автор), там є не менш відома вулиця Ботанічна. Чому вже навіть за 20 років Незалежної України до цієї вулиці влада ні разу не взялась? Є ж вулиці, які за цей час по декілька раз ремонтувались-переремонтовувались! Мандат депутата дасть мені можливість розібратися з цим. І так вже трапилось, що я балотуюсь по округу, де таких «забутих» владою вулиць є багато (21 мажоритарний округ. – ред.). Я б навіть сказав, що окрім вулиці Коновальця, усі решта вулиці Опришивців і абсолютно усі вулиці Хриплина (включаючи і центральну вулицю, котра перерізає село крутим серпантином і не має встановлених пішохідних зон) в аварійному стані і потребують ремонту.

І дороги – це не єдине питання. Є проблеми з каналізацією, з добудовами обох шкіл. Ці мікрорайони є густо заселеними, але громади не мають дитячих садочків.

Чому «зникла» на чотири роки з порядку денного депутатів івано-франківської міськради програма «Околиця»? Бо інтереси приміських сіл не було кому захищати, а я глибоко переконаний, що майбутнє Івано-Франківська – в розвитку околиць.

Оксана Говера