|
Не знаючи жодних азів різьби по дереву, талановитий майстер-самоук Іван Чемерис із покутського села Молодятин досягнув таких висот у творчості, що за його скульптурами приїжджають відомі поціновувачі народної творчості з України, Росії та Польщі. …Скрип різця, тихі звуки троїстих гуцульських музик, п’янкий запах дерева, уважний погляд та вмілі руки майстра, що творять диво. «У цих скульптурах моє життя, - каже, ледь усміхаючись, із притаманною йому скромністю пан Чемерис. – Хоча я ніколи не думав, що буду різьбити». В родині чоловіка таких майстрів не було, але двоє дідів столярували та вміли зробити будь-який господарський реманент. Сам Іван Чемерис працював слюсарем і токарем на одному з місцевих машинобудівних заводів. На початку 1990-их підприємство зазнало краху. Чоловік залишився без роботи. А вижити у селі непросто. Іван був у розпачі. Єдиною розрадою стала різьба. Цим чоловік став займатися випадково. «Одного разу я взяв у руки шматок дерева, а перед очима вже була маленька скульптура. І захотілося це зробити. Як? Я ще не знав, але це не давало мені спокою». У пригоді стали залишені у спадок дідові різці. А дерево наче промовляло до майбутнього майстра, манило та показувало суть краси. І відгукнулася душа покутянина. А природа віддячила розумінням і несподіваним талантом. Минали дні, Іван щодня різьбив. З-під його рук з’являлися скульптури спочатку на мисливську тематику. «У нас ліси на звірину багаті, колись були знані ловці (мисливці – авт.), – каже пан Чемерис. – Тепер природу знищили, але ота традиція полювання залишилася в крові кожного чоловіка. Хтось і далі полює, а я втілюю образи ловців у дереві». Та різьбити лише на одну тематику стало нецікаво. Так з’явилися інші скульптури. Сюжети Іван Чемерис черпає із народної творчості та щоденного життя. Ось злилися у правічному коломийковому колі молоді гуцули, залізає на смереку, рятуючись від дикого кабана горе-мисливець, є й символічні зображення працьовитих рук, які прядуть нитку, а може снують життя. Фантазувати можна без кінця. Із часом роботи пана Івана побачили знавці. Оцінили та почали колекціонувати. Сьогодні в господі різьбяра є маленький музей, де чоловік зібрав кілька сотень старовинних речей. А нещодавно різьбяр взявся втілювати у дереві копії картин відомих середньовічних художників, які в дереві набувають зовсім іншого сприйняття та характеру. Не цурається й церковних замовлень. У його доробку – десятки копій старовинних гуцульських хрестів та свічників відомих майстрів, які не кожен може зробити. Для такої роботи, за словами майстра, потрібен особливий настрій, багато постити й молитися. На створення однієї скульптури пан Іван затрачує до двох тижнів кількагодинної щоденної роботи. Усе залежить від величини твору та складності роботи. Одночасно пан Чемерис може виготовляти кілька скульптур. Ескізів на папері чоловік не робить, одразу малює на дереві. Для різьби, за словами майстра, краще брати грушу та липу. Вони дають потрібний колір і не треба їх шліфувати. Усього в доробку покутянина понад півтисячі скульптур. Але показати часом і немає що. Все розбирають. Роботи Івана Чемериса є у США, Росії, Польщі, Аргентині, Чехії, Німеччині, Італії. Їх залюбки беруть священики, єпископи, генерали, політики і навіть…президенти. Майстер уникає називати гучні імена, каже, що його тішить те, що такі люди не байдужі до краси та народної творчості. Галина ПЛУГАТОР, Молодятин
|