|
Її господа уся у вишиваних і тканих рушниках. Миловида покутника говорить, що без рукоділля свого життя не уявляє. Маленька Марічка почала вишивати, коли ще й до школи не ходила. Інакше у цьому краю та ще й в такій мистецькій родині, де мати дівчинки була знаною вишивальницею, а батько – майстром ткацьких верстатів, і не можна. «Тут кожна дівчина чи жінка – добра майстриня, лише хтось більше цьому час приділяє, хтось менше», – усміхається пані Стефак, запрошуючи до ошатної кімнати. Разом з чоловіком Михайлом, який працював лісником, молода жінка у 1980-і переїхала у село Шешори Косівського району, яке здавна славилося прекрасними ткалями. Доля звела Марію із знаною на всю країну та й далеко за її межами майстринею Ганною Василащук. Від неї жінка перейняла любов до ткацтва. Хоча жінка вже вміла ткати килими, але до сорочок та рушників руки не доходили. Пані Василащук була доброзичлива до молодички, адже інші ткалі ревно берегли таємниці свого ремесла й не дуже хотіли щось показувати. «Часом як зайдеш до хати, та скажеш, що ти не купувати вироби прийшла, а подивитися, як вони працюють, то меткі гуцулки одразу «знаходять якусь роботу» та чимдуж поспішають добре пригостити, порозмовляти, аби лише не ділитися вміннями, – мовить пані Марія. Але найбільше допоміг нині знаній майстрині 90-річний ткач, який одразу помітив талант молодички. «Я спершу сумнівалася, чи зможу я осилити таку складну науку, – каже жінка, – а він як крикне на мене «Ти все зможеш». Але не зовсім легким був шлях до майстерного ткацтва. Покутянка каже, що навіть пальці у неї були від незвички оббиті. Та Марія не здавалася. Все своє вміння вишивальниці жінка переклала на ткання. Кожен рядок хрестиків тепер у неї тканий. А ще родзинкою майстерності є рушники-пісні. Кожна смужка узору – рядок із пісні. «Ось це колядка, – показує пані Стефак голубий рушник та починає співати прадавню обрядову пісню. – На небеснім колі зоря засвітила, там Пречиста Діва Мати Сина породила. А тут на рушнику маємо голубий фон неба, яскраву зірку та білі вкраплення – символи Богородиці». Таких рушників у молодички чимало на тему українських народних, стрілецьких, повстанських пісень. «Кожен узор на слова я придумую сама, – продовжує майстриня. – Вслухаюся у слова, які мені «малюють» в уяві геометричні та рослинні сплетіння ниток. Тому в мене й немає двох однакових виробів. Окрім рушників, у мене «співають» сорочки, запаски, пояси». Завдяки пані Марії про село Рунгори знають в Україні. Сюди, за тканими рушниками та сорочками, приїжджають відомі політики та артисти. Пишається майстриня, що в її виробах виступають на великій сцені дует «Горлиця», танцювальний ансамбль імені Вірського та ще чимало творчих людей. Зараз із пані Стефак працюють чоловік, донька та навіть маленька онучка. Але коли дружина, мама і бабуся у творчих роздумах, тоді її краще не чіпати. Пані Марія можне встати серед ночі та до ранку малювати узори майбутніх шедеврів на папері, аби за кілька тижнів вони тішили око десятків односельців та українських й іноземних гостей. Галина ПЛУГАТОР, Рунгори
|