|
Марія Карпенюк, очільниця села Нижній Вербіж Коломийського району занесена до Всеукраїнської книги пошани. Жінка, яка має найбільший на Прикарпатті стаж війта, керує селом понад 30 років, отримала у Києві відповідний сертифікат та Золоту булаву. Про свою багаторічну роботу та сьогоденні турботи пані Карпенюк розповідає «Експресу». – Коли вас вперше обрали сільським головою і де до цього часу ви працювали? – У 1982-ому році я вперше обійняла цю посаду. До цього ще із 1975-ого року працювала в сільраді секретарем та паспортистом. Закінчила Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут. За фахом – агроном. До речі, у моїй родині вже були війти. Так селом керував і мій прадід ще за часів Австро-Угорщини та дядько. Останній очолював сільраду протягом десяти років. – Нижній Вербіж є одним із найкращих та найбільш економічно розвинених сіл Прикарпаття, тут є чимало підприємств, як вам вдалося досягнути такого успіху? – Наше село близько до Коломиї і ще за радянських часів тут було чимало підприємств. У перші роки встановлення державності, коли багато підприємств, колгоспів, на жаль зникали, розпадалися, у нас все збереглося, до цеглинки. Із 1990-их я чим і як могла допомагала підприємцям. Їм надавалися земельні ділянки, старалися нікому не відмовляти. Наразі маємо на території села 44 підприємства та 126 підприємців (!!!). Нижній Вербіж може похвалитися триповерховими магазинами, де продають меблі, побутову, вело– та фототехніку, є ковбасні цехи, авторемонтні майстерні, великі будівельні магазини, солярня, аптека. Сюди з’їжджаються за великими покупками звідусіль, бо й ціни помірні, і обслуговування належне. Завдяки цьому населений пункт, де нині мешкає 2780 осіб, розвивається за рахунок самофінансування. – А які проблеми має село? – Їх небагато. Ще донедавна ми не мали, куди вивозити сміття, але зараз його забирають австрійці, які мають переробний завод у райцентрі. Щосереди спеціальні машини вивозять контейнери з непотребом від кожної садиби. Проте проблемним питанням залишається розливи чотирьох гірських річок. Але й над цим ми працюємо та постараємося щось придумати, аби вберегти людей від розливів. Щороку село стає чепурнішим і доглянутішим. Село здобувало першість в обласному конкурсі на кращий сільський населений пункт і «піднімалося» на третю сходинку в Україні. – Чи допомагає вам у роботі родина? – У мене прекрасний чоловік, син, невістка та двоє онуків. Наймолодша онучка завжди ходить за мною та каже, що також хоче в майбутньому стати війтом (сміється). Вдома маємо господарство, обробляємо земельну ділянку, садимо на подвір’ї багато квітів, тримаємо корову, не відмовляємося від жодної сільської роботи та дякуємо Богові за щасливе життя і наше чудове село. А ще люблю вишивати. Донедавна ночами не спала, а тепер вже очі мушу берегти. Галина ПЛУГАТОР Ще одного сільського голову з Прикарпаття вшанували на все державному рівні – війта Старого Лисця Анатолія Лущака, який під час урочистостей з нагоди Дня місцевого самоврядування, що відбулися у Києві, отримав дипломом лауреата Загальнонаціонального проекту «Україна від краю до краю. Місцеве самоврядування». Його нагороджено громадськими відзнаками «Кришталева булава». Детальніше про це тут.
|