У народі кажуть, що чоловік у своєму житті має побудувати дім, виховати сина й посадити дерево. Не знаю, як з деревом — Ігор Вакалюк, заслужений лікар України, головний лікар обласного перинатального центру, признався, що не любить роботи на землі. Син у нього підростає, а ось дім він збудував особливий — будинок, у якому народжуються діти. Адже обласний перинатальний центр по праву вважають його дитям. А сьогодні він мріє про новий центр. Про проблеми сучасної перинатальної служби, шляхи їх вирішення і про головну справу життя ігоря Вакалюка — у нашій з ним розмові. - Отже, проблеми... — У всьому світі питання збереження здоров’я дитини у перинатальному періоді — проблема складна і дуже дороговартісна... Лише здорова жінка може народити здорову дитину. Де вони, ті здорові? Їх — усього 10 відсотків. Решта — в групах ризику — легкій, середній, важкій і вкрай важкій. Завдання перинатальної служби — щоб і ці матері народили здорових дітей. Тому дуже важливе дошлюбне медичне консультування майбутніх батьків. Сьогодні воно є при жіночих консультаціях, лікарнях. Молоді люди мають знати всі ризики, усвідомлювати, як вплине їхня поведінка, захворювання, які передаються статевим шляхом, на здоров’я майбутніх дітей. Важливо, щоб вагітність була планована і бажана. Далі — правильний, диференційований патронаж вагітних, удосконалення діагностики стану плоду. Сьогодні на озброєнні наших акушер-гінекологів у жіночих консультаціях, крім УЗД — два рази за нормального перебігу вагітності, — є лише стетоскоп. У західних фахівців його вже не побачиш. Стан плоду і стан матки визначає кардіотокограф. Сьогодні ми нарешті маємо кардіотокографи в кожному пологовому центрі. Тепер добиваюся, щоб ними було оснащено і всі жіночі консультації, аби поліпшити спостереження за плодом. Тільки тоді лікарі можуть чітко диференціювати ризики і відповідно діяти. Незрілі дітки мають народжуватися лише в перинатальному центрі — тільки тут є відповідні умови. Ще один важливий крок — прийнято рішення про створення у чотирьох районах області — Коломиї, Калуші, Надвірні й Івано-Франківську — регіональних перинатальних центрів другого порядку, щоб була реанімація новонароджених — хоча б три місця — на місцях, щоб не транспортувати недоношених діток так далеко. Пологова зала... Тут важлива як кваліфікація лікарів — акушер-гінеколога, анестезіолога, неонатолога, так і умови: в кожній пологовій залі має бути діагностична апаратура для визначення стану плоду і хоча б один дихальний апарат для первинної реанімації новонароджених. Це те основне й найневідкладніше, що дозволить нам мінімізувати рівень смертності породіль і новонароджених. - І все-таки чому вони помирають? Маю на увазі останній, резонансний, випадок, який стався в Івано-Франківському міському пологовому будинку. — Смерть 30-річної жінки — це шок, і, повірте, для лікарів теж. Звісно, є питання і кваліфікації медиків, і халатності... Щодо цього випадку працює комісія, яка й зробить відповідні висновки. До нас, в обласний перинатальний центр, хвору доставили з поліорганною недостатністю, динаміка йшла позитивна. І тут наклалася комбінація вірусів, жінка померла від запалення легень. Сьогодні це для нас дуже велика проблема — вірусні захворювання і пневмонії. Маємо наразі в перинатальному центрі 14 таких вагітних. Вірус дуже агресивний, природа не створила для нього перепони — він проникає через плаценту й уражає плід. існує велика небезпека і для матері, і для дитини. В період минулої епідемії грипу були смертельні випадки, були жінки, які місяць і більше перебували на апараті штучної вентиляції легень і вижили. Але які діти народжуються після цього? Звісно, і з вадами, і мертві. Тому хочу ще раз застерегти вагітних: сьогодні, коли знову маємо спалах респіраторних вірусних інфекцій, будьте дуже обережні, уникайте людних місць, контактів із хворими. Бережіть себе і своє ненароджене дитя. Щодо цифр можу сказати ось що: коли я починав працювати в цій царині, за рік від родів помирало 10-14 жінок, нині — дві-чотири. Цього року померло 18 недоношених діток, троє — доношених, від вроджених вад. Це не більше, ніж за відповідний період 2010-го. Але врахуйте, що сьогодні плід вагою 500 грамів уже вважають дитиною. Ми виходжуємо діток, які народилися у 26, 27, 28 тижнів... Це важко — органи і системи ще не сформовані. Тому тут високий рівень і смертності, й інвалідності. - Чи є все-таки межа між милосердям і жорстокістю щодо таких дітей? Можливо, хоча це й звучить страшно, деколи краще смерть? — Межі немає. Ми рятуємо життя починаючи від 22 тижнів. Хоча ряд країн відмовились від такої класифікації і починають з 32-х... і навіть коли йдеться про дитину з вродженими вадами, рішення зберегти її чи ні приймають тільки батьки. Ми лише інформуємо. - А тепер — про мрію, про головну справу вашого життя... — 30 грудня 1997 року за величезної підтримки Михайла Вишиванюка і Зеновія Митника, тодішніх керівників області, в Івано-Франківську відкрили перинатальний центр. Тоді це було супер, величезний крок уперед. На цю справу я поклав п’ять років свого життя, а наступні 13 доводжу, що це не те, — жартує ігор Васильович. — У перинатальному центрі має бути другий етап догляду за недоношеними дітьми — виходжування новонароджених. Переводити таких дітей у дитячі лікарні недоцільно — врахуйте їх перевезення «ГАЗелями», обладнаними під реанімобіль, ще й по наших дорогах. В Україні практично немає жодного перинатального центру з повним циклом. Правда, є президентська програма їх реконструкції. і маємо нарешті — ура! — зініційоване головою облдержадміністрації Михайлом Вишиванюком доручення Президента України про створення в Івано-Франківську сучасного перинатального центру до 2012 року. Виділено 150 мільйонів гривень. Проект уже закінчують. Це буде семиповерхова будівля на території обласної клінічної лікарні. Там є всі комунікації, отже, зекономимо немалі кошти, які можна буде вкласти в обладнання. Адже головне — сучасні технології і висококваліфіковані спеціалісти. Є надія, що радикально зміняться показники смертності. Наприклад, матимемо можливість втручання в лікування плоду в утробі матері, навіть хірургічного. Я бачу цей центр, бачу 10 індивідуальних пологових зал, розпланував кожну палату. Буквально живу ним. Вважаю, коли завершу цю головну справу мого життя, — прожив немарно на цій землі. Звертаюсь до всіх, хто може допомогти: збудуйте собі пам’ятник — ідеальний заклад, де б народжувалися і не помирали діти!
|