|
В Івано-Франківському академічному обласному театрі ляльок ім. Марійки Підгірянки завершився міжнародний фестиваль «Обереги». Десять років тому, започаткувавши цей фестиваль, творчий колектив, визначивши його тематичну спрямованість — національна класика на сцені театрів ляльок, — поставив перед собою серйозне завдання. Відзначивши шляхетність намірів, не можна не сказати про складність обраного завдання. Адже проблема втілення в життя та сучасного трактування національної класики в театрі для дітей, де виховують майбутнього потенційного «споживача» культури, дуже важлива, особливо коли розвиток дитячої уяви часто випереджає класичну школу. Однак без неї, як відомо, високоосвічених дітей не виховати. У величезному масиві класичної літератури для дітей драматургії не так багато, тому режисери йдуть часто спрощеним шляхом, інсценізуючи казки, залишивши на другому плані постановки класиків, пошуки сучасних авторів, які інтерпретують відомі літературні твори. Але це не про «Обереги». П’ятий, ювілейний, фестиваль зібрав різноплановий цікавий матеріал. Більше того, фестиваль відкрив свої двері і для дорослих — щовечора протягом п’яти днів вечірні сеанси залюбки відвідували дорослі глядачі. Саме під час вечірніх вистав на «Оберегах» з’явилося нове трактування поняття «аншлаг». Виявляється, це коли зала заповнена, а в фойє ще чекає така ж сама кількість людей, аби подивитися наѕ ляльку. Театр, звісно, на таку увагу зреагував дружелюбно — усі стільці і всі лавки перенесли до зали. Важливим досягненням фестивалю в Івано-Франківському театрі ляльок є те, що всі актори відвідують вистави колег. П’ятиденна творча лабораторія не лише дає живе спілкування і обмін досвідом, а й сприяє налагодженню стосунків. Тому «Обереги» вже мають своїх завсідників і щоразу здобувають нових друзів, які до Івано-Франківська на фестиваль приїдуть і наступного разу... Вистави, призначені для дітей різного віку, насправді приховують у собі безмежні інтерпретаційні можливості й варіанти прочитань. івано-франківський фестиваль «Обереги» за принципом лабораторії порушив проблему національної класики в ляльковому театрі, загострив увагу на адресному зверненні спектаклю, розвинув проблему співіснування традиційних форм лялькового спектаклю та сучасних віянь. І, як ми вже писали, будучи конкурсним, фестиваль обрав найкращих у восьми номінаціях. Хоча для глядача, котрий старанно відвідував театр п’ять днів поспіль, цікавими були всі вистави. На жаль, тут є одне «але», котре я помітила, може й, випадково, тому не варто його абсолютизувати. І все ж. Воно полягає в тому, що не всі діти сьогодні готові сприймати, скажімо, Екзюпері чи іншу сценічну річ із стовідсоткової класики. Підкреслимо, не всі. Діти інколи шумлять, буває, не розуміють або й не знають, хто такий «маленький принц». Але це лише вкотре підкреслює виняткову роль театру, коли діти, скажімо, не читають книжок. Отож повернуся до переможців. Авторитетне журі, що складалося з фахівців та глядачів, найкращою виставою фестивалю назвало роботу Брестського театру ляльок. Перемагають наші сусіди не вперше, як пророкували деякі члени журі, вони дійсно були фаворитами фестивалю. Вистава для дорослого глядача «Місяць Сальєрі» за поемою Олександра Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» у постановці режисера із Санкт-Петербурга Руслана Кудашова вразила ідеальним поєднанням сучасної сценографії, класичної музики безсмертного Моцарта і досконалою акторською технікою ляльковика, коли актор з’являється лише у фінальному виході, а протягом вистави він наповнює власною енергією невеличкі ляльки, котрі говорять філософські речі. Як на мене, вистава може бути цікавою і найменшим глядачам. У номінації «за нову драматургію, зреалізовану на основі національної класики та фольклору» нагороджено російський театр ляльок із Курська за виставу «Терем» О. Ліманова, режисером котрої є Валерій Бугайов. Ще одна довгоочікувана постановка — вистава «Дівчина з помаранчами» Остравського театру ляльок з Чехії взяла номінацію «за найкращу режисерську роботу» (інсценізація — Вацлава Клеменса, режисер і автор екранізації Вацлав Клеменс, сценічний та ляльковий художник — Томаш Волькмер, художник по костюмах — Томаш Кипта, композитор — Нікос Енгонідіс, автор відеопроектів — Іржі Філіп і Роберт Ярушек). Велика постановочна група зробила вражаючу роботу. «За найкращу сценографію» (сценограф — Павел Губічка) відзначено трупу з Польщі. Театр «Бай Поморський» із міста Торуня привіз на суд фестивалю виставу «Ластівочка» Тадеуша Слободзянека в постановці Збірнєва Лісовського. Тут знову бачимо серйозний підхід до справи: музика — Пйотр Назарук, тексти пісень — Войцех Шеляховський, постановка танго — Кшиштоф Кахель, хореографія — Владислав Яніцький. Дуже успішно виступили господарі фестивалю «Обереги» — «за найкращу жіночу роль» відзначено артистку Галину Савчин, котра зіграла роль Егле та Голди у двох фестивальних роботах — «Егле — Королева Вужів» та «Скрипаль на даху». Відзнаку за найкращу чоловічу роль повіз додому актор Курського державного театру ляльок Микита Шмитько (роль Домовичка у виставі «Терем»).
«За найкраще музичне оформлення» нагороджено композитора і хормейстера Любов Литвинчук за роботу над виставою «Егле — Королева Вужів» С. Неріс (режисер-постановник — Дмитро Нуянзін, художник-постановник — Ростислав Котерлін, балетмейстер — Андрій Кирильчук, тексти пісень — Марина Родик, Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки).
Найбільше глядацьких симпатій зібрала казка «Музична крамничка»
Н. Крат за мотивами казки Люцини Легут, (режисер-постановник — Олег Новохацький, художник — Ельвіра Босович, скульптура — Олена Городецька, музика — Микола Сало) Львівського театру естрадних мініатюр «і люди, і ляльки». А були ще й особливі призи — журі віддало свої симпатії виставі «Сніговички та сонечко» Олександра Веселова, (режисер — Олександр Куцик, художник — Т. Улинець) Львівського академічного обласного театру ляльок. За підсумками дитячого журі найкращою виставою фестивалю «Обереги» визнано виставу «Пропозиція або раунд №6» за Олесем Бердником та Антоном Чеховим (режисер-постановник, музичне оформлення — Андрій Кирильчук, художнє оформлення — Андрій Кирильчук, Катерина Дорошенко). Роботу здійснила івано-франківська творча група «ІF». * * * Фестиваль «Обереги» зібрав зіркове журі. Нам вдалося поспілкуватися з Миколою ДАНЬКОМ, котрий тривалий час був художником Івано-Франківського театру ляльок і вже сьомий рік працює в столиці головним художником Національного театру ляльок; Дмитром НУЯНЗІНИМ — головним режисером Брестського театру ляльок, який народився в Красноярську, вчився у Харкові, працював в Івано-Франківському театрі ляльок з 1993-го, а сьогодні частенько навідується до нас, щоб робити цікаві постановки, як-от найсвіжіші хіти — «Егле — Королева Вужів», «Людвір плюс Тутта», «Скрипаль на даху», а давніше — «Пан Коцький», «Коли ще звірі говорили». У виставі, котру визнано найкращою на фестивалі, Нуянзін ще й зіграв роль Сальєрі; а також із Миколою ПОПОВИМ, завідуючим кафедрою акторського мистецтва та режисури театрів ляльок Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Микола ДАНЬКО: Люблю цей театр — Чим цікавий найбільший театр ляльок України? — Масштабами передусім. Чи ставимо ми адаптовану класику? Ну, «Лісова пісня» у нас є, наприклад. Це дуже успішна вистава, робив її Леонід Попов. «Декамерон» для дітей є у нас, «За двома зайцями», «Божественна комедія». З сучасного? Немає в Україні сучасної дитячої драматургії. Сьогодні Марина Назаренко ставить у нас виставу за своєю драмою, бо сучасної, повторюся, немає. Цьогорічні «Обереги» дуже добре організовано, все на гідному рівні. Попередні «Обереги», як на мене, мали деякий спад, маю на увазі репертуар. А от тепер усе якнайкраще. Я люблю цей театр. Просто шикарну виставу він показав. «Еглеѕ» — для мене найкраща робота. Дмитро Нуянзін: Попелюшка має бути красивою — Ви можете порівнювати стан театрів ляльок в Україні, Білорусі і в Європі, де ви щомісяця буваєте з гастролями. Які висновки можете зробити? — Всюди театри репертуарні, але ми намагаємося серйозніше співпрацювати з комерційним театром. Навіть так звані вистави для заробляння грошей, не фестивальні, намагаємося робити так, щоб вкласти усі сили — і фінансові, і творчі, щоб вистава мала високий мистецький рівень. Тому що глядача сьогодні непросто здивувати, він бачив усе. В Україні, як на мене, інколи ось ця комерційна складова, присутня в усіх театрів, зводиться, на жаль, до рівня китайського ширвжитку. Хочуть зекономити, а глядач робить висновок: «Ну 15 гривень квиток — що на такі гроші можна зробити». І не йде.
За 18 років роботи я поставив близько ста спектаклів, був і «Синій птах» Метерлінка, і Шолом-Алейхем і «Король Лір», і багато ще чого. Творче життя дуже активне, я затребуваний як режисер і навіть не можу одразу сказати, що мрію поставити. Наш театр теж державний, однак ми намагаємося робити цікаву сценографію і постійно запрошуємо видатних режисерів сучасності. От невдовзі до нас приїде режисер зі Словенії. Виставу «Моцарт і Сальєрі» поставив знаний петербурзький режисер Руслан Кудашов. Ми також «ставимо» на талановитих студентів-дипломників, довіряючи їм серйозний матеріал, скажімо, не «Троє поросят», а речі класичні, непрості і глибокі. Наш театр гастролює щомісяця, буваємо і по 14 разів на рік в Європі. Нам, звісно, сприяє територіальне розміщення — Франція, Польща, Росія, Словенія, Словаччина тощо. Ці поїздки дають дуже багато. У різних країнах ми маємо друзів, котрі нас запрошують. Ось недавно приїхали з фестивалю театрів світу у Франції, де за день на кількох майданчиках іде по 50 вистав. Переглянувши багато чого, роблю висновок: є в Європі і супершоу, є й інтелектуальний театр, але загальне враження таке, що розумієш, чому у них маніяки, серійні вбивства, чому трагедії у школахѕ Бо коли відкриваєш буклет чи навіть дивишся виставу, — там персонажі доведені до морального потворства, така стилістика незрозуміла. Якщо це, наприклад «Красуня і Чудовисько», то вони відрізняються лише тим, що у красуні двоє очей. Можна побачити якісь чайники з шурупами. У них творча свідомість перевернута. Вони підміняють тими чудовиськами концептуальний театр, але коли таке дивляться дітиѕ Європейці, коли побачать нашу казку, то дякують уже за те, що у нас люди були схожі на людей. Коли ж нас запрошують на фестиваль до Європи і ми обумовлюємо, яку річ повезти, то просять: «Привезіть щось ваше, традиційне, красиве і живе». Я переконаний: так і має бути. Якщо це «Попелюшка», то вона мусить бути красивою, і всі хлопчики повинні у неї закохатися. Леонід ПОПОВ: Дякую за «Обереги» — Як оцінюєте цьогорічний фестиваль? — Я був і на попередніх фестивалях. Театральні критики обговорюють вистави з акторами, а ми, члени журі, працюємо в режимі не надто відкритому, тому про переможців говорити не буду. Однак я все ж скажу, що фаворитом на цьому фестивалі є Брестський театр ляльок і його прекрасний режисер мій учень Дмитро Нуянзін. У Білорусі, як не дивно, мистецтво на високому рівні, у Бресті є чудовий директор і водночас неперевершений менеджер, їхній театр — театр сучасний. І крапка. У нас, на жаль, директори часто недотягують рівень вистав, оправдовуючись банальним «нема грошей», у Бресті з цим справи набагато кращі. Такий фестиваль, як «Обереги», сьогодні надзвичайно потрібний. В Україні чимало фестивалів, близько десяти, але ваш фестиваль має прекрасну тему — національна класика, бо з цим у репертуарі театрів ляльок якраз сьогодні проблема. Тому такий фестиваль може навіть стати стимулом до появи нової сучасної української драматургії для дітей та поштовхом для молодих режисерів. Дуже добре, що «Обереги» дають прекрасну нагоду показати себе молодим. Тут приїхали дві потужні театральні режисерські школи — харківська і київська. Цікаво подивитися на орієнтири, котрі має наша молодь. Я вдячний дирекції Івано-Франківського театру за те, що запрошує молодь. Леся ТУГАЙ, газета «Галичина»
|