Василь Матійчик: з розвитком духовності й культури відродиться Україна

Десь ще на початку весни, як лише розпочалися роботи з оновлення районного Будинку культури, його працівники, розповідаючи про те, що вже демонтована стара сцена та споруджується нова, не скривали радості: нарешті діти матимуть належні умови для репетицій. Ось би лише дав Бог здоров’я депутату Василеві Матійчику, щоб усе задумане зумів довести до завершення… Чи вкладуться в такі короткі терміни?

 — Тривог та сумнівів і справді було чимало, — розповідає начальник відділу культури й туризму райдержадміністрації Роман Осадчук, — адже хіба можна було повірити, що за якихось кілька місяців удасться замінити дах, оновити фасад Будинку культури, систему опалення, демонтувати старі крісла в глядацькому залі і встановити нові? Змінити до невпізнання фойє: спорудити нову стелю з оригінальною підсвіткою, настелити керамічну плитку не лише на підлогу, але й на колони. Реконструкція торкнулася практично кожного приміщення закладу. А все це потребувало значних ресурсів. Я маю на увазі не лише кошти, хоч лік їм пішов уже на мільйони, а й чисто людський фактор.

До честі Василя Олександровича, він так зумів налагодити роботу підрядних організацій, що праця йшла за чітко налагодженим графіком. Сам часто приїжджав на об'єкт, контролював, щоб роботи провадилися якісно та за сучасними технологіями. Майстри були і з Києва, й зі Львова та Івано-Франківська, Снятина. Столичні спеціалісти встановлювали нову сцену, міняли її технічне оснащення, яке також фінансував Василь Матійчик: планшет, механіку, світло. Наш Будинок культури й раніше був не найгірший в області, але потребував деякого осучаснення. Можу запевнити, що нині городенківці мають усі підстави гордитися тим, що тут ніби нове життя починається! Відповідальний об’єкт був у полі зору й місцевої влади. Чи не щодня бували тут голови райдержадміністрації та районної ради Іван Мороз і Богдан Кобилянський, координували роботу. А це додавало впевненості, що встигнемо до ювілею Незалежності.

— Чимало турбот перепало й самим працівникам закладу, — ділиться враженнями директор Будинку культури Марія Осадчук. — Літо без відпустки, тривожні й напружені дні, недоспані ночі. Адже треба було визначитися з облаштунками для сцени, дизайном, новими костюмами аж для шести народних аматорських колективів: зразкового танцювального дитячого ансамблю танцю «Пролісок», зразкової хореографічної студії «Зірничка» (керівник — Маріанна Кучмей), танцювального колективу «Покутянка» (Василь Шевчук), вокального — «Криниця» (Галина Парфенюк) і гурту «Едельвейс» (Ігор Караїм та Петро Тонковид). Всього — понад сто костюмів, і то все зроблено найвищим класом! Наприклад, городницькі аматори мають такі обортки, як колись виготовляли у старовину, а то неабияка праця! Погодьтеся, сьогодні й духовий оркестр (керівник Микола Харук) стане справжньою окрасою будь-якого заходу в оновлених уборах!

Спеціалісти зі Львова на прохання Василя Матійчика надсилали нам зразки всіх костюмів, ми тут на місці коректували щось, додаючи нашого, покутського колориту. В таких шатах не соромно їхати на гастролі хоч за океан! Раніше ж ми як робили: перешивали самі зі старих, ще радянських костюмів, дитячі кептарики, спіднички чи штанці, давно зносилося і взуття. «Хімічили», як могли. Там стрічки понашивали, там батьки чи аматори самі щось підсобляли. Не можу не сказати й про саму сцену, яка після реконструкції стала ширшою майже на метр, що дуже важливо для великого концерту.

Зрештою, в цьому мали змогу переконатися й наші численні глядачі на День Незалежності України, коли в хореографічній композиції взяли участь одночасно всі вищезгадані колективи, а також і знаний оркестр народних інструментів «Покутські музики» (керівник — Володимир Гродзінський), які також отримали від благодійного фонду «Мій край» нові костюми. Проведено титанічну працю, адже практично всі працівники закладу були активно задіяні на ремонтних роботах, хлопці самі демонтували майже п’ятсот старих крісел та встановили нові.

Вживані передамо якомусь сільському клубу. До речі, коли демонтували сцену, вивільненим матеріалом скористалися в Городниці, суттєво подовживши таким чином тамтешню сцену. Крім того, треба ж було належним чином підготуватися до сьогоднішнього концерту, а глядачі бачили, яка колосальна підготовка: нові танці, пісні. Мозком усього цього творчого процесу був наш методичний центр на чолі з Марією Кутащук. Репетиції доводилося проводити в музичній школі, щоб не створювати незручностей майстрам та не піднімати пилюки. Варто зазначити, що новий «одяг» для сцени шила майстриня зі столиці, але ми самі підбирали тканину, колір та фасон. Пригадуєте старі червоні барви? Нині ж значно комфортніше з новими шатами, якось аж сонячніше. Після реконструкції у приміщенні РБК отримають ліпшу можливість займатися хорова, вокальна, оркестрова, хореографічна студії.

Радію з того, що на пропозицію взяти участь у ювілейному концерті відгукнувся наш краянин, а нині мешканець Поділля Мирослав Тис, виступ якого глядачі прийняли оваціями. Їх заслужено удостоїлися також знані солістки Галина Новицька та Світлана Березовська, гурт «Передзвін» (керівник Ігор Караїм), юні таланти Галина Книгиницька, Андрій Дармограй та Андріана Підзамецька, Сподіваюся, глядачі гідно оцінили й виступ наших славетних хористів. Василь Боюк, очоливши «Дністрові зорі», довів, що колектив після маестро Івана Фенютчина має перспективу! Всі розробки сценаріїв та ювілейних заходів пройшли через серце  творчого заступника начальника відділу культури Галини Олінійчук. Це її ідея — фінальна інсценізація з малятами «Мати-Україна».

Так, того дня подружжя Марії та Романа Осадчуків, який, до речі, майже співпав із його козацьким піввіковим ювілеєм, святкувало справжню перемогу! Тож як тут не згадати про ще одну яскраву зірку — ведучу концерту, їхню молодшу красуню-донечку. До речі, Тетяна нині є аспіранткою інституту культури Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Неабиякий талант дівчини, який вона перебрала у своїх творчих батьків, та особливий шарм роблять її бажаною на багатьох сценах Прикарпаття. Тож як тут мимоволі не підсумувати Осадчукових п’ятдесят: життя вдалося, а попереду — ще стільки нездоланих висот! Безумовно, успіхи городенківського аматорського мистецтва останніх трьох десятиліть — неабияка праця заслуженого працівника культури. Це той випадок, коли звання те дійсно «заслужене»!

Після концерту та урочистих заходів, журналісти поцікавилися, які враження він справив на гостей свята, а зокрема — «винуватця» торжества Василя Матійчика. Василь Олександрович не скривав свого захоплення:

 — Чесно кажучи, побачене перевершило всі мої сподівання! Тепер очевидно, що праця проведена недаремна! Бо ми прагнули не просто оновити приміщення районного Будинку культури, ми старалися створити належні умови для нового розвитку культури. Кошти, вкладені у виконання цих робіт, — це наші інвестиції в культуру. Наша доброчинна організація "Мій край" створена з метою здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства та окремих категорій  громадян, які потребують матеріальної, соціальної допомоги, сприяння розвитку культури, в тому числі — й реалізації програми національно-культурного розвитку, доступу всіх верств населення до культурних цінностей та художньої творчості, охороні та збереженню культурної спадщини, надання допомоги талановитій творчій молоді. А талантів моїм краянам не позичати! Концерт і виставка у фойє РБК — тому підтвердження. Єдність культури та духовенства підтвердило те, як активно відгукнулися священики на запрошення освятити заклад, який розташований поруч із духовним храмом. А це — запорука того, що з розвитком духовності й культури відродиться Україна!

Людмила СТРАЖНИК.