|
|
11.10.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
Місто трьох університетів |
«15 квітня 1669 року стараннями засновника міста
А. Потоцького при Колегіаті було відкрито
вищий учбовий заклад «Станиславівську академію» як філію Краківського Університету.
У перший же рік тут навчалося 200 спудеїв. Львівський Університет, що знаменує себе першим в Україні, було відкрито як таку ж саму академію, тільки на кілька років раніше— у 1661 році».
Історична довідка, не міф
В одній з своїх попередніх статей я писав про те, що в Івано-Франківську можна розвивати тільки застільний вид туризму. («Будьмо» — «Репортер» № 30) На жаль, дехто сприйняв цю ідею як жарт, насправді — це аксіома. Скільки б не говорили про Івано-Франківськ як туристичний центр, навіть скільки б грошей в цю затію не вкладали, проте цього, напевно, ніколи не станеться. Івано-Франківськ має інше призначення і інше покликання серед тисяч різноманітних міст світу. І це призначення треба відкрити і розвивати з користю для міста і його мешканців.
Останнiм часом в Івано-Франківську витає iдея творення міфiв про мiсто, щоб на них, наче на наживку, заманювати туристів. Зрозуміло, що міфи будь-хто і будь-як не створюють (навіть за великі гроші). Міфи, які привертають увагу туристів, часто виникають спонтанно і не за планом зацікавлених господарів. Свого часу ціла команда добре оплачуваних міфотворців творила легенди для приваблення туристiв на пентхаузи нью-йоркських «веж-близнюкiв», але справжню «розкрутку» їм забезпечив… Бен Ладен. Так само нiхто не пам’ятає творцiв знаменитого афiнського храму Афродiти, але всi знають iм’я Герострата, який цей храм спалив.
Наше місто мусить визначитися iз своєю головною стратегією розвитку, і шукати її треба явно не в туристичній галузі. Варто б нарештi згодитися на те, що Карпати — це одне, а Івано-Франківськ — зовсім інше, бо відомо, що гудзик на лацкан не пришивають. Туристи, якi приїжджають в Буковель i Ворохту, потребують вiд Iвано-Франкiвська тiльки одного — добре органiзованого i зручного транспортного сполучення в напрямку гiрських масивiв.
Для того, щоб перехопити такого туриста, треба мати щось дiйсно унікальне. На жаль, нi в своїй архітектурі, нi в історії наше мiсто не має чим особливо похвалитися. Нещодавно група молодих ентузiастiв спробувала заради мiфотворення розшукати на мiському цвинтарі вурдалаків та вампірів, але й тих не знайшлося. Нелегко творити міфи, а ще важче їх розкручувати, особливо в нашому специфічному галицькому середовищі. Принаймнi для цього потрiбні десятки рокiв.
Тим часом наше місто здавна мало добру славу студентського мiста. Навчальні заклади в місті утворилися в сиву давнину відразу після його заснування. Тут діяли кращі школи, приїжджали відомі європейські викладачі, творили відомі європейські митцi та архiтектори. Саме тут у місті навчалися представники «Руської трійці». Чимало визначних постатей європейського рiвня пов’язанi саме з навчанням у нашому мiстi. За радянських часів наше місто прославилося тим, що в його навчальних закладах надавали хорошу фахову освiту. В тi часи тяжко було пробитися на навчання навіть по «блату», тож тисячі наших краян виїжджали на навчання в Росію та Прибалтику. Рівень знань, здобутих у наших вузах, котувався на рівні кращих московських і ленінградських університетів. Хто працював за межами України в радянський час, це добре знають. Наші краяни пiсля закiнчення наших вузiв завжди знаходили престижну роботу.
За роки незалежності наше місто отримало аж три університети: Прикарпатський, Mедичний i Технiчний «Нафти i Газу». Їх «батькам» — Є. Нейку, В. Кононенку і Є.Крижанівському треба як мінімум поставити пам’ятник.
Ця академічна трійка для нашого міста значить не менше, нiж «Руська трійця» для української культури. Саме ці керівники трьох франківських університетів волею долі відкрили містові унікальну місію і перспективу. Сьогодні в місті загалом діють десятки інститутів, семінарій, академій, коледжів. Все це приносить міській казні немалі прибутки і дає працю численним викладачам і обслуговуючому персоналу. І немає значення, чи гроші поступають з державного бюджету, чи вiд платного студента. Кожна гривня працює на добро громадян мiста, не кажучи вже про валюту, яку платять за навчання (себто за наш нацiональний продукт) iноземнi студенти. Крiм того, кожен з них за кілька років перебування безумовно полюбить наше місто і стане його посланцем в своїй країні.
Зрозумiло, що студенти залишають набагато бiльше грошей, нiж будь-який турист, адже студент затримується тут на кiлька рокiв, а турист лише на кiлька днiв.
Численнi кав’ярні, піцерії, дискотеки, книгарнi це вже давно вiдчули. Навiть церковнi служителi добре знають, що найкращi пожертви бувають в часи вступних iспитiв у вузи. Вiд студентiв, отже, виграють усi, але хто ж насправдi дбає про них?
Івано-Франківськ повинен стати українським Оксфордом. Розвинувши навчальну базу, довівши її до високого рівня, матимемо не тільки студентів з усiх куточкiв України, але й з-за її меж. Тоді легко можна залучити до викладання iменитих викладачів і науковців навiть з-за кордону. Така практика вже існує, крiм того, сьогоднiшi можливостi зв’язку (Інтернет, супутниковий та телевізійний зв’язок) вiдкривають широкi перспективи мiжнародного спiлкування та обмiну студентами і викладачами. Якщо міська влада вкладатиме гроші саме в таку ідею, коли доведуть до належного стану і збудують нові гуртожитки і учбові приміщення, коли клініки та лабораторii будуть добре оснащенi, то ми забезпечимо процвітання нашому містові на довгі роки.
Iнвестуючи в студента, приваблюючи його саме в наше мiсто, ми не тiльки прославимо наше місто і заробимо гроші, але й суттєво покращимо рiвень культурного i спортивного життя нашого мiста. Найголовнiше, що тодi наше місто матиме веселе молоде обличчя і юнацьку бадьорість і вдачу. (Може це сподобається перестарілим туристам, що, як правило, і вiдвiдують наше мiсто).
Якщо громада мiста пiдтримає саме такий стратегiчний план розвитку, а влада дасть змогу реалiзувати цю iдею, то, безумовно, знайдеться чимало інвесторів і за кордоном, і у нас, готових вкладати свої грошi у таку перспективну справу.
Вiд цього тiльки виграють усi, зрештою, наші діти теж десь мусять студіювати.
Тож коли хтось переймається творенням міфiв, то краще б йому не вигадувати велосипед, а подивитися на те, скiльки уже студентiв на вулицях нашого мiста. Безумовно, що їх в сотнi разiв бiльше, як мiфiчних туристiв, на яких хтось так розраховує. Саме цi студенти i є нашим багатством i нашою перспективою. I найголовнiше, що це не мiф, не iлюзiя, а реальнiсть.
Андрій Микитин
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1525 разів |
|
|
RSS
