|
|
13.11.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
З ЖИТТЯ «КОТОКРОЛИКІВ» |
Старий жарт: «Вчені схрестили кота з кроликом. Виведені таким робом котокролики теж ганяють за мишами, але з іншою метою». Жарт теперішній, свіжий: «Українські політики схрестили партійний апарат з акціонерним товариством. Нововиведені українські партії теж змагаються за владу, але вже зовсім з іншою метою».
Відповідно, все те, що пересічний український ходака бачить ніби як боротьбу «коаліцій», «опозицій» та «напівопозицій», насправді є змаганнями політакціонерних товариств за ринок депутатських мандатів. На відміну від звичайного ринку, «мандатний» у перспективі не розширюється, а тому боротьба суворішатиме.
Разом з тим, зовнішня картина політичних розкладів простішає, прозорішає і стає зрозумілою навіть згаданому ходаці. «Реальні політкотокролики», подолавши незначний «спротив» окремих посольств і «обійшовши» розгубленого Високого представника ЄС, вийшли на фінішну пряму. Для повного щастячка їм залишилося виконати двоходову комбінацію: набрати 300 голосів на ринку Верховної Ради та домовитися про співпрацю з Конституційним Судом. Деякі просвітлені аналітики натякають, що зробити ці два кроки не так важко, як здається з першого погляду. «Плавалі, знаєм», — каже мій київський приятель, життя якого відбувається переважно у приймальнях політичних небожителів.
Натомість опоненти тих «реальних» — «видумані політичні котокролики» — переходять від стадії значної знервованості до стадії конкретної істерики. Перед тим, як безславно здати крісло, міністр юстиції влаштовує піар-акцію з нібито побитим вчителькою закарпатським школярем й каже журналістам: «Я буду до останнього захищати права дітей». Це нам знайоме: бабуся Бріджит, втративши гламурні форми, теж захищала звіряток від виробників хутра. Хтось колись назвав цю печаль: «нічні аеродроми колишніх». Й це не виняток, це тільки один такий «міньйон» з прощального репертуару погорілого Поманачевого театру. Колеги та однодумці екс-міністра в режимі «репетиції хорового співу» також роблять не зовсім зрозумілі заяви й криво посміхаються з екранів телевізійних шоу.
Здається, «видумані політкотокролики» вже шикуються у похідну колону. Бабка Параска може, при бажанні, її очолити. Їй не звикати. Щоправда, орденоносній добродійці Королюк навряд чи запропонують читати культурологічні лекції в закордонних університетах. Але й зронити щиру майданну сльозу на бориспільські плити їй ніхто не зможе заборонити. Бай-бай!
Сумніша ситуація розгортається в наших пенатах. Навіть, якщо економічна дискримінація Галичини більше міф, аніж правда, майбутнє не віщує «П’ємонтові» нічого втішного. А все тому, що в нас ніяк не можуть вивести власних життєздатних політичних котокроликів. Політична партія, або ж філія партії, заснована на Заході України, фатально не здатна «зростися» з великим системним бізнесом. А тому через кілька років вироджується в чергове балакуче товариство «патрійотів», стурбованих чим завгодно, тільки не реальними політичними проектами.
Цих патріотичних «недокроликів» й «недокотів» в нас так багато, що в них легко заплутатися. Навіть з мікроскопом не відрізнити позиції та програми «онуків старого Руху» від позицій і програм «дітей Майдану». Всі там сидять без грошей, несамовито демонструють свою «любов до Вітчизни» й жебрають на агітацію в «солідарних» чиновників. «Діяльність звіздувата», — сказав би герой сучасної української літератури. Бізнюки до цих «недокроликів» йти бояться. Бізнес взагалі боїться напружених людей, які не хочуть ані чути, ані розуміти нікого, окрім себе й свого кума.
Кум тим часом лаштує дітей вчитися за кордоном. Покричавши на мітингу під Білим домом «Слава!» та «Ми переможемо!», кум вертається до хати й каже жінці: «Треба звідси тікати». Частина рації в кума є. Але не все так безнадійно. От, скажімо, нещодавно міністр оборони сусідньої Польщі пан Сікорський зробив заяву, що Польща вже теоретично готова розташувати на своїй території ударні компоненти американської системи протиракетної оборони й стати надійним щитом Західного Світу.
Для нетямущих пояснимо, що ударними компонентами ПРО називають надшвидкісні протиракети, які мають збивати міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) на активній траєкторії підльоту, коли від товстої титанової ковбаси МБР ще не відділилися такі собі маленькі, маневрові, падлючі й практично невразливі ядерні боєголовки. Куда ж, питаємо, буде падати увесь той збитий з неба протиракетами титаново урановий «фарш», якщо ймовірні МБР летітимуть до Європи та героїчної Польщі зі Сходу, скажімо, з Північної Кореї? Здогадайтеся з трьох раз. Правильно. До речі, у порядних галицьких родинах ще зберігаються загорнені в рушники і хустинки протигази, «позичені» в радянські часи зі складів СА.
«Ну, щодо Кореї, ви, пане, щось таке сп… діли. Які там в них ракети…», — недовірливо каже не мій кум і знову, як не дивно, має шматок рації. Я ж про Корею тіко для прикладу. Схід великий, там не одна лише Корея. Там, окрім двох Корей, ще є багато чого з давніх часів. Так що не моєму кумові є над чим подумати. Й не тільки йому.
Володимир Єшкілєв
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1486 разів |
|
|
RSS
