|
|
13.11.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
КОНФЛІКТ |
Останнім часом спостерігається певне загострення стосунків між Президентом з однієї сторони та Прем’єр-міністром, Кабміном та Антикризовою коаліцією з іншої. Повернення з Кабміну президентських Указів, подання до Верховної Ради двох неузгоджених законопроектів, надзвичайно різка оцінка В. Януковичем ветування Президентом нового Закону «Про господарські товариства», — тільки деякі видимі ознаки конфлікту.
«Репортер» звернувся до політиків та експертів із запитаннями:
Які причини загострення стосунків між Президентом та Прем’єр-міністром?
Чи можливе припинення конфлікту між вищими посадовцями і які шляхи та кроки необхідні для консолідації зусиль цих гілок влади?
Тарас Возняк, політолог, м. Львів:
«Єдності очікувати від, скажімо, співпраці Кабінету Міністрів і Президента абсолютно не потрібно. Та вона і не потрібна насправді.
В демократичній державі різниця інтересів, різниця підходів є нормальною справою. Це з одного боку. А з іншого — контроль однієї структури над другою і врівноваження однієї структури іншою структурою є нормальним. В цьому сенсі якщо б цей механізм працював ефективно, то для суспільства було б тільки краще».
Інна Богословська, лідер партії «Віче»:
«Головною причиною загострення стосунків між Президентом та Кабміном є те, що ми тільки почали жити в умовах зміненої «конструкції» влади. Вважаю, що хто би не займав зараз посади Президента та Прем’єра, подібні непорозуміння все одно мали б місце.
Раніше ми жили фактично за авторитарної президентської влади. Але із введенням в дію змін до Конституції виникло багато запитань, на які на практиці ніхто не знає відповіді.
Безперечно, що ні Президент, ні Прем’єр не зацікавлені в невизначеності стосунків, що породжують конфлікти, розуміючи, що саме вони несуть консолідовану відповідальність за стан справ у державі.
Найкращим виходом із ситуації було б створення дуже широкої робочої групи з представників Президента і Кабміну, завданням діяльності якої було б узгодження позицій по двох законах — «Про Кабмін» та «Про Президента». Але і такі дії повністю не вирішать конфлікту. Адже Конституція та Закони насправді є тільки інструментами для реалізації довгострокових завдань, які повинні бути чітко прописані в такому документі, як «Стратегія розвитку держави». Цей план, ця стратегія повинна дати відповідь на головне запитання: куди ми рухаємося далі? Адже ми пройшли «пострадянський етап» в розвитку держави. Ми вибороли незалежність. Зараз в нас, так би мовити, інший «порядок денний». Нам треба усвідомити, що робити далі, щоб ту незалежність не втратити, що робити, щоб стати успішними.
Президентський «Унівесал національної єдності» — це було намагання в умовах цейтноту швиденько «переламати через коліно» політичні сили. Але «швиденько» вже не вийде. Потрібна широка дискусія, потрібен рух політиків назустріч, потрібна консолідація навколо тієї «Стратегії…» Якщо цей шлях ми пройдемо, визначимося з шляхом руху та розвитку, то і поле для конфліктів між посадовцями та інститутами влади буде мінімізоване».
Ігор Зварич, народний депутат України, Партія регіонів:
«Усе це трохи по-інакшому називається. Це є робочі моменти, які необхідно «притерти». Переформовується формат політичної влади і дуже важко Президенту відмовлятися від тих чи інших повноважень, а Прем’єру набувати ті чи інші повноваження. Це є наслідком завершення реформи.
Вихід в тому, що треба все таки завершувати політичну реформу, розглядаючи її в комплексі. Якраз сьогодні під час засідання мого комітету розглядалися пов’язані з цим питання. Потрібно прийняти Занон «Про Кабінет Міністрів», «Про Президента України». Оскільки, хоч Конституція і має норми прямої дії, але так чи інакше потрібно, щоб це законодавчо забезпечувалося.
В минулій системі влади все було ясно. Президент — і керівник виконавчої влади, і гарант Конституції. Це, практично кажучи, була узурпація влади, в розумінні узаконена узурпація влади. В прямому сенсі це важко було назвати узурпацією влади, проте вся влада була сконцентрована в одних руках. Практично вся виконавча влада була сконцентрована в руках Президента. А зараз іде розподіл виконавчих повноважень, частина у Президента залишається, а частину не хочуть віддавати.
Візьміть хоча б наради, які проводить Секретаріат Президента, який взагалі не має повноважень. А він проводить наради і з питань економіки, і з земельних питань. Це намагання повернути повноваження, які були в Адміністрації Президента тоді, коли Президент був головою виконавчою влади».
Ігор Коліушко, радник Президента України, директор Центру політико-правових реформ
«Я не бачу конфлікту. Певні неузгодженості, звичайно, є. Проте у випадку з ветуванням Президентом Закону «Про господарські товариства» причиною стали численні звернення суб’єктів господарювання, які вважають цей закон недосконалим. Тоді як подання до ВР двох альтернативних законопроектів «Про Кабінет Міністрів» має зовсім інші причини. В даному випадку не домовились. Уряд взяв за основу старий проект Закону і вважає його більш досконалим, не бажаючи предметно обговорювати законопроект, запропонований Президентом.
Однією з причин таких неузгодженостей є Конституційна реформа, де виписані некоректні речі, що не піддаються однозначному тлумаченню.. Вперше в нашій історії склалася ситуація, коли Уряд і Президент представляють різні політичні сили. В такий момент неминуче відбувається трансформація традицій. Усе це потрібно переосмислити, закладаючи нові традиції, нове розуміння ролей Президента і Кабінету Міністрів. Ще раз підкреслюю, що системного протистояння між Президентом, з одного боку, і Прем’єром, Кабінетом Міністрів та антикризовою більшістю, з іншого боку, просто не існує. Не треба створювати міфи».
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1362 рази |
|
|
RSS
