|
|
30.11.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
Нотатки скотаря-отпиміста |
Нотатки скотаря-отпиміста
BYDLO TO POWER
Володимир Єшкілєв
Мудрий космополіт, громадянин світу, парижанин за місцем мешкання Отар Іоселіані, відповідаючи на запитання однієї з російських газет, зауважив: «Минуть часи, всіх знесе вітрами. Знесе нас, знесе Путіна, Саакашвілі. Але бидло, на жаль, залишиться бидлом, йому суджене вічне життя — і в Росії, і у Грузії, й на Заході. Абсолютно дикі та неосвічені, невиховані люди приходять до влади. Усюди. Так було від початку віків».
Дикість у політиці як явище заслуговує на окремий розгляд.
Великі політичні процеси відбуваються приблизно за такою схемою: спочатку мислитель, або група мислителів народжують нову політичну ідеологію; потім ширша група пропагандистів (філософів, літераторів, журналістів, «лідерів думок» та просто красивих та вільних салонних жінок) роблять цю ідеологію популярною у політично стурбованому середовищі; потім ще ширша група політичних менеджерів створює структуровані згромадження, керовані цією ідеологією (партії, ордена, громадські організації, дослідницькі фундації, скаутські табори тощо). На останньому етапі ці згромадження — а фактично готові «хребтові» форми нового життя суспільства — наповнюються «м’ясом»: ордою «нижніх прихильників», стадами «маленьких людей», що відчули своїми широкими ніздрями запах майбутньої перемоги (й, відповідно, відчули можливість власної вигоди). Саме на цьому етапі політичні проекти наповнюються дикістю.
Якщо проект розроблено й підготовано грамотно, то «менеджерська ланка» здатна утримати власників широких ніздрів на нижчих щаблях влади, або взагалі за межами влади. Саме успішно витримавши це «випробування ордою», група менеджерів перетворюється на політичну еліту нації (так сталося в Англії після «Славної революції 1689 року», в Америці після Війни за незалежність). Якщо ж проект продумано недостатньо, то дике бидло «зносить» менеджерів (а з ними й пропагандистів салонників) у небуття та опановує всі владні щаблі політичного проекту. Наслідком цього, як правило, стає «безелітна» політична реальність. В ній панівні позиції отимують найбрутальніші та найнахабніші представники «орди». Гвинтівка (автомат Калашнікова) починає повсюдно «народжувати владу», ллється кров, гине культура…
Така катастрофа знайома нам з підручників історії. Менеджери більшовицької революції 1917 1920 рр. не втримали в рамках керованої ситуації розбуджене ними для «марксистських химер» багатомільйонне бидло. Їхньою головною помилкою була ефемерна надія на те, що «орда» має природну здатність до свідомої та самобутньої самоорганізації. Це хибне уявлення Ленін та його «менеджери», як відомо, винесли з досвіду «самозародження» Рад під час попередньої революції 1905 року. Певний час, завдяки унікальним організаційним здібностям керівної групи більшовиків підпільників, лідерам революції-1917 вдавалося тримати під контролем пробуджене ними мільйоноголове чудисько. Але конкуруюча група «технічних апаратників РКП (б)» на чолі зі Сталіним, заради своїх владних планів, пішла назустріч віковічним інстинктам плебса. Результати відомі.
«Українській народницький політичний проект» в ході реалізації взагалі втратив свою «менеджерську ланку». Це відбулося, в першу чергу, завдяки його фатальній розтягнутості у часі (від кінця ХІХ століття до кінця ХХ). Тепер цикл починається знову з пошуку ідеології. Одночасно доживає віку «невідбутий проект» українських народників. Час від часу цей напівмертвий проект притягує під свої вицвілі прапори талановитих пропагандистів та — чомусь? — не дуже талановиті «стихійні менеджерські групи». Іноді цим групам навіть вдається з допомогою кваліфікованих «порад здалеку» втнути щось яскраве (скажімо, помаранчеве). Але у вирішальний момент «наповнення ордою» у нас завжди актуалізується стара біблійна істина про молоде вино й старі міхи.
Старенький народницький проект як політична форма вже не в змозі втримати у своїх межах новий політичний зміст ХХІ століття. «Пасічники» і «підпаски» виявляються безпорадними в епоху комп’ютерів та гуманітарних технологій. Тому настає чергова поразка. Кумедно те, що й досі ніхто з політиків і «лідерів думок» не насмілився сказати правду про безмежну застарілість народницького проекту ХІХ століття. Просто вийти і сказати: «Бобік здох». Натомість велика кількість розумних людей вперто й завзято займається «модернізацією здохлого Бобіка» та принагідним латанням старих міхів. Боже їм помагай.
Які типи політичних проектів зароджуються тепер в Україні? Це, певно, тема для широкого політологічного дослідження. Не виключено, що деякі з тих проектів взагалі не передбачають існування держави України. Про це треба говорити вже сьогодні. Тому що завтра ми можемо опинитися в ситуації, коли вже готова до дії «група менеджерів» вийде на майдани та екрани будити свою орду. Будити зовсім не для виконання «Заповіту» Тараса Григоровича…
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1309 разів |
|
|
|
©
БРIЗ, 2005-2011
Будь-яке використання iнформацiї не тiльки дозволяється, а й заохочується, у тому числi i матерiально. 067.74.22.74.9
Усі матеріали сайту дозволено використовувати на умовах GNU Free Documentation License без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike
|
|
RSS
