|
|
30.11.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
Х. МЕРА та химерна культура |
Містичні тварі
ХИМЕРА (гр. Chimaira) — вогнедишна потвора
з головою й шиєю лева,
з тулубом кози та з хвостом дракона.
У переносному значенні X. — нездійсненна мрія,
примха, вигадка, дивацтво.
(Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії)
Х. МЕРА
та химерна культура
ВIДНЕДАВНА НАШЕ МIСТО ЗДОБУЛО СОБІ СЛАВУ МIСТА ХИМЕР ТА ПРИВИДIВ
А тепер в зимовий час нам, мiським химерам, так файно, жи перша кляса…
В темнотi та сутiнках нашi горожани згадують нас — химер — «не злим, тихим словом», хоча ще трохи побоюються. Но то так попервах. А вже в скорім часі наша щиро химерна влада приучить нарід до щоденного химерного життя-буття, що й не розпізнаєш: де хлоп, а де химера. Докажемо вам то на прикладі культури.
Ось, в наш химерний час багатостраждальному мiському люду звичайно не до культури — їм одне на умi, як би вижити i вiд голоду та холоду ноги не протягнути.
І хоч як не стараються наші політичні провідники тримати свiй нарід ближче коло простацького корита, та завжди знаходяться мудрагелі, що вимагають духовного корму, культури високої. А де того корму напастися, де його продукувати? Для цього культурі примiщення потребуються: не на пасовиську ж вам культуру клепати.
Ось колишня мiська тричi химерна влада культуру всiляко витісняла та виганяла на пасовиська, прихватизуючи та перепродуючи добротні приміщення своїм химерним браткам. А коли вже дійшло до того, що всі пасовиська довкола міста розхапали (під індивідуальну забудову), то й було прийнято єдиноправильне рішення — перенести всю міську культуру (для зручності) в одне приміщення — в один широко відомий в навколостудентських колах підвал на вулиці Чорновола, що має безпосереднє відношення до сина одного з колишніх міських ґазд. Що то за кафе і як воно називається? А ми умовно назвемо його «Х. мера», або іншими словами «херр мера» (від німецького «Herr» — пан).
Саме в тому найхимернішому закладі міста вiдбувається багато культурних подiй: виставки, презентацiї, диспути, вечори вiдпочинку, камернi концерти i літературні читання. «Бiдний» син взяв на себе місію по відмиванню «іміджу» (по нашому писка і шнобеля) рідного батька, а заодно і ще дечого, як кажуть, більш матеріального…
Тому й результати такі файні нині пожинаємо, особливо на ниві культури і мистецтва.
Ну тілько подивіться:
ПАМ’ЯТНИКИ
Всі пам’ятники за старої влади у мiстi побудував на свої грошi i на свiй (сiльський) смак один вуйко.
В Нью-Йорку він чим займається не відаємо, а в нас «творить» культуру — закладає пам’ятники, як от якомусь пасiчнику (біля Палацу Потоцького), а ще «нiндзя з шаблюкою» (на Грюндвальдськiй)…
А власть імущі, якi чесно обібрали мiсто (майже до нитки) i за кiлька рокiв з таких же вуйкiв стали мiльйонерами, пишаються і вихваляють свого надміру заповзятого землячка.
На даний час наш «Церителi» і далі заробляє доляри за океаном на черговi монументальнi химери в подарунок нашому мiсту.
До речі, головний пам’ятник нашого мiста (Iвану Франку) також має відношення до химерних монументів, адже в народі його називають «бетмен» (вiд англiйського «bаtman» — людина кажан).
КІНОТЕАТРИ
В унікальному приміщенні театрального стилю (в минулому кінотеатрі І. Франка) відкрито стандарного типу сінематограф. Такі кінотеатри десятками відкривають на Заході в ангарного типу супермаркетах та склепах, бо вони не потребують не тілько вікон, але й таких архітектурних надлишків, як от балюстради, балкони, колони і таке інше. І то добре, бо в тім приміщенні міг би з часом постати якийсь театр дитячий чи юнацький. А театр — то справа шкідлива, особливо для молоді. «Бойовик», «ужастік», «еротика» — ось наука для молодих підсвинків (тобто підлітків). Дуже правильне застосування знайшлося й для колишнього кінотеатру Т. Шевченка: там нині функціонує більярдний зал під чудесною комуністичною назвою «Піонер».
Яка то тілько приємність молодому піонерові поганяти «шари» в прокуреному приміщенні, де панує справжній химерний дух. То вам не яйця кидати. То вам не шахмати якісь чи шашки, більярд — се висока матерія, культура і спорт (три в одному, як кава з коньяком і дзигаром). Тут наші новітні «піонери» здобувають первинні химерні навики.
Більярдний клуб їм дасть таку «путьовку в жізнь», що на всю цю «жізнь» запам’ятають.
Непогано чується також кiнотеатр iменi нашої мiсцевої горiлки («Княгинин» тобто). Там молоде поколiння поки що тільки гральнi автомати виховують, але вже незабаром для скорішої химеризації планується підвоз «серйозних» напоїв та речовин, щоб заклад назвi справно вiдповiдав i молодь нашу розiгрiвав і розкомплексовував.
КОНЦЕРТИ
Під патронатом наших вождів наша молодь химеризується шаленими темпами. Чого лише вартують концерти «на вигонi» коло мiського озера, де як на доброму весiллю ще нiколи не обiйшлося без мордобою. Були навiть загиблі. Рокерські тусовки на озері — це теж висока матерія, тут головне, аби лиш по українськи хлопаки вівкали (тобто співали). Настала пора про українську пісню дбати.
БІБЛІОТЕКИ
А бiблiотекам настала також пора — згортатися і свистіти в дудку (під три чорти). Хто нині книжки читає: живемо у вік електроніки, кібернетики, телепатії. Кому вже книжки потрібні — від них одні проблеми, мало того, що дорогі як холєра, та ще й треба цілу купу приміщень, аби їх десь складувати. Колишня міська влада (з турботою про людей) перетворювала бібліотеки на кабаки та кнайпи. Он, на Мазепи, юнацька бібліотека, подумайте собі тілько, центральна вулиця, шалений транспортний рух, вийде дитинка, книжок начитається ще й додому прихапне (книжка, то справа тяжка і на руки, і на голову), а тут раз і… під машину. Тому «подбали» чиновники про бідолашне наше майбутнє і передали бібліотеку під ресторан. Ресторан — то безпека, там публіка допізна відпочиває. А опівночі який вже транспорт на вулицях? Тому всі живі і веселі.
А як якась презентацiя письменника, то можна у нашому химерному пiдвалi на Чорновола презентувати. На то воно й iснує наша «Х. мера».
А тих письменникiв у нас лишилося на ще якi три-штири презентацiї.
МУЗИКА
Музика в нас процвітатє химерна: блатна і попсова. Тут все «хокей». По ресторанах і забігайлівках народ під «мурку» і «вєрку» зажигає — культури набирається.
А як який маестро до нас ненароком завітає, то файніше як в «Х. мері» його не зустрінуть: наллють, почастують, з вуйками й дівками місцевими познайомлять. Той маестро після такого прийняття ще зо тиждень звідси їхати не схоче: де він ще таких собі слухачів та пошановувачів знайде. Велику музику — тілько до нас в підвал (під химеру) і під кишку з капустою і грибами.
РЕСТОРАЦІЇ
Колись в нас теж були серйозні ресторани (за Австрії й Польщі і навіть за Совєтів)
Там дефіляди різні влаштовували, балі. Але то нам зараз не потрібно, то тілько небезпека для здоровля нашого хлопа. Ну був ресторан «Київ» у готелі «Київ» на Сотці. Ну музика, там танці всілякі. Так тож на другому поверсі, вийде, приміром, паньство на балькон перекурити, раз-два і вниз нурца дав. Небезпека. Влада і тут подбала про нарід: ресторан прихватизували і в банк перепрофілювали. Хай там банкіри собі химерять. Вони на то гроші мають. А нам в культуру бавитись, пана з себе різати не пасує. Тому найкращий ресторан, то знову таки наша підвальна «Х. мера». Тут тобі гварантія стопроцентова: ще ніхто з підвалу (навіть в дупель п’яний хлоп) не випав. А ви кажете культура. Головне — ребра і кістки цілі і зуби на місці. Ото культура.
МУЗЕЇ
В музеях наших нема що виставляти, бо кращі експонати та ікони наші міські газди дорогим гостям (урядовим та церковним) пороздаровували. Най пам’ятають про нас, же ми такі файні і не скупі зовсім. А художників у нас ціла купа. Вони нам ще намалюють.
В краєзнавчому музеї химери живуть, духи й привиди вночі славно явно виходять (погуляти), сторожів лякають. Тому там в музеї все більше виставки живих тварин проводяться: жаби, змії та скорпіони всілякі. Запах там, щоправда, специфічний, але прошу паньства, скорпіон теж мусить десь віходок мати.
Художній музей наш в костелі колишньому захимеризований. Може би влада й трохи грошей вклала в ремонт, але як же потім той храм прихватизуєш. А як навіть і прихватизуєш, то як там наші забобонні люди майтки й панчохи продавати будуть. То вам не «Просвіта», там єнша справа. Там бога ніякого нема, нема ніц святого — продавай, що хочеш.
А, до речі, у нас в «Х. мері» більше всіляких культурних заходів проводять за місяць, як вся обласна культура за рік. Тому то всю культуру треба нарешті в химерний наш підвал перенести, він хоч і невеликий, але вся наша культура там цілком вміститься. Кілько її вже залишилося? От ще трошки похимеримо і можна буде й цю лавочку закривати. Бо такой культура шкідлива справа: дуже на мозги тисне. Її треба одразу на ринкові умови виставляти і в чесні приватні руки передавати. Тоді воно надійно і переконливо.
І не треба народові високими матеріями голову забивати. А як вам якийсь мудрагелик чергову дурню про високі матерії розказувать буде, то ви йому по нашому, по «х.мерівськи» відповідайте, і то моцно так, — на три рускі букви….
P.S. Цей текст — абсолютна фантастика. Всі співпадіння, якщо вони є, — повна випадковість.
Андрій Микитин
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1487 разів |
|
|
RSS
