|
|
17.12.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД СОЛОДКИЙ |
Тема негативного впливу телебачення, а точніше — зомбування глядачів не є новою. Але оскільки ситуація не покращується, ми, християнські журналісти, змушені знову повертатися до неї, бо мовчати на гріх також є гріхом.
Не так давно „Телеглядацька асоціація батьків України” виступила з ініціативою про перенесення на пізній вечірній час транслювання фільмів, які наповнені насильством. Можна зрозуміти тривогу цієї асоціації за нинішнє і майбутнє України, і ця спроба є лише маленьким світлим промінчиком на безрадісному, доволі страхітливому полі українського телебачення. Але, здається, що ця ініціатива, навіть якщо до неї прислухаються наші урядовці, не зможе вирішити проблеми. Пам’ятаймо біблійний приклад: заборонений плід обов’язково стає солодким.
Зрозуміло, що у випадку, коли мова йде про насильницькі фільми, найбільше страждає молодь. Психіка підростаючого покоління не є до кінця сформованою, а отже вразлива до подібних картин. Тому після перегляду страхітливого фільму в юній душі обов’язково залишається негативний слід. Але чи зможемо ми перенесенням трансляції фільму на пізніший час зменшити його вплив? Навряд. Сьогодні рівень розвитку техніки дозволяє, скажімо, записати фільм і подивитися його у зручний час. До того ж, якщо хтось хоче подивитися якийсь фільм, то він подивиться його і після одинадцятої вечора. Адже батьки сьогодні не надто контролюють дітей. Від перенесення у часі, на жаль, нічого не зміниться.
Проблема, на наш погляд, полягає в іншому. По-перше, насильницькі фільми взагалі не повинні транслюватись на загальнодоступних каналах. По-друге, і це основне, наші урядовці ніяк не спроможуться виробити державну політику виховання молоді. Старше покоління західного регіону України нині з приємністю згадує різноманітні довоєнні молодіжні організації, які бурхливо діяли на цих теренах: „Пласт”, „Сокіл”, „Рідна школа”, „Відродження” і багато інших. Всі вони найголовнішим завданням вважали виховання молоді в дусі побожності і патріотизму. А що ми маємо сьогодні? Сьогодні держава, рівно ж як і Церква, не дали дітям та молоді того, що їм було би цікаве. А тому, коли нарікаємо на те, що насильницькі фільми є гірким плодом, задумаймось: а чи ми даємо молоді кращий плід? Адже проблема наша ще й в тому, що ми недооцінюємо молодь, вважаючи, що вона нібито не може розібратися, що добре, а що зле. Краще навчити їх у цьому розбиратися і дати їм право вибору — хай вони самі свідомо вибирають. І якщо б ми дали молодим людям кращий плід, то можна не сумніватися, що вони будуть споживати саме його.
У ділянці виховання молоді багато може і повинна зробити Церква, особливо у співпраці зі школою. Сьогодні маємо чимало гарних прикладів, коли молодь на парафіях не нудиться, а отже у неї просто немає часу на захоплення чимось іншим, що дуже часто виявляється некорисним для їхніх душ. Це якраз є той варіант, коли вакуум заповнений, і ніщо погане туди вже не проникне.
Михайло ЗАХАРЧУК.
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1546 разів |
|
|
|
©
БРIЗ, 2005-2011
Будь-яке використання iнформацiї не тiльки дозволяється, а й заохочується, у тому числi i матерiально. 067.74.22.74.9
Усі матеріали сайту дозволено використовувати на умовах GNU Free Documentation License без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike
|
|
RSS
