|
|
08.02.2007
12:00
|
 Версiя для друку |
ПСЕВДОРЕСТАВРАЦІЯ, АБО ЄВРОРЕМОНТ В МАНЯВСЬКОМУ МОНАСТИРІ |
Газета «Репортер», № 6 від 8 лютого 2007 року
Як відомо, Східна цивілізація на перше місце ставить духовне, а Західна цивілізація, на даному етапі, на перше місце ставить матеріальне. Образно кажучи, східна культура починається з Храму, а західна (даруйте) – з ідеально чистого туалету.
Якщо подивитись на туалет у Манявському монастирі (який, очевидно, призначений і для туристів також), то остаточно впевнюєшся, що західними стандартами та цивілізаційними ознаками тут навіть не пахне. Окрім, щоправда, певної частини віконних та дверних рам, які (що викликає немалий подив) зроблені за так званими «євростандартами», тобто з металопластику зі склопакетами. Ось така от реставрація, яка не торкнулася туалету.
Але, з огляду на зневагу до збереження Храму (Монастиря) не пахне тут і Сходом. Отже, перлина Прикарпаття — Манявський Скит, опинилася в такій собі символічній «проміжності» між Заходом і Сходом.
РЕСТАВРАЦІЯ
Манявський Скит, який ще називають Українським Афоном, за свою багаторічну історію не раз реконструювався та перебудовувався. Після закриття у 1785 році Манявського Скиту за австрійського імператора Йосифа ІІ та ліквідації його ставропігії з політичних міркувань (монастир був православним, уніатство було об’єднуючим для земель Галичини під владою Австрії) увесь монастирський комплекс повністю занепав.
Останню реставрацію у Манявському монастирі провела протягом 10 років (з 1970 по 1980 роки) Львівська науково виробнича майстерня інституту «Укрпроектреставрація» під керівництвом Івана Могитича. На неї було витрачено більш ніж півмільйона тоді ще радянських карбованців. Проте реставрація була лише частковою, оскільки не було відбудовано жодної церкви й каплиці, не відновлено цвинтар.
26 жовтня 1980 року в 20 ти пристосованих під експозицію приміщеннях, які не опалювалися, було відкрито так званий історико-архітектурний музей с. Маняви на правах відділу Івано-Франківського краєзнавчого музею.
Проте існування монастиря як музею не влаштовувало жодну з церковних громад області. Після етапу переговорів та узгоджень весь історико-архітектур-ний комплекс Манявського монастиря було передано релігійній чернечій громаді Української православної церкви Київського патріархату.
Останніх півроку краєм стали ходити чутки про нову реставрацію Манявського монастиря. Я вирішила поїхати і побачити це на власні очі. Побачене перевершило мої найгірші очікування. Справжніми реставраційними роботами там і не пахне.
ЄВРОРЕМОНТ
Зовнішній вигляд споруд монастиря за останні кілька місяців у деяких місцях змінився до невпізнаваності. Замість куполів з тесанки на вхідній та оборонній вежах тепер красуються позолочені металеві конструкції. Вхідна вежа досить аляпувато насвіжо перефарбована.
Сліди «реставраторів», які це робили, простежуються на частинах кам’яного муру, що огороджує територію монастиря і примикає впритул до вхідної вежі. Вони навіть не утруднили собі життя стиранням залишків фарби. Тією ж самою фарбою практично повністю заляпана табличка при самому вході, яка має сповіщати туристів про те, що вони відвідують не тільки діючий чоловічий монастир, але й пам’ятку архітектури.
Всі написи та фрески на вхідній вежі наразі явно поблякли. Не володіючи спеціальними знаннями, не можу точно визначити, чи вони так ушкодилися за останній час від впливу природних явищ? Проте, можу припустити, що їх спробували відшкрябати чи відмити після загального пофарбування споруди.
Проте старовинні написи та залишки фресок на дзвіниці виглядають як новенькі, ну просто щойно виведені чорною фарбою, щоправда, фрагментарно. Останнім штрихом цього, так би мовити, «євроремонту», який мені довелося спостерігати, було обкладання фундаменту дзвіниці декоративним лжекаменем, одним з досить популярних сучасних будівельних матеріалів.
Побачене настільки вразило мене, що я вирішила розпитати місцевих ґаздів монахів, хто проводить тут будівельні роботи, які важко назвати реставраційними.
Ось що розповів отець Геронтій, настоятель Манявського монастиря: «Зараз закінчено будівництво дерев’яних келій. Має ще бути закінчено роботу над мансардними келіями. Тут, де ви бачите фундамент, має бути збудований Храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. На цій території, де йде огорожа, стіна, має бути ряд келій. Тому що в давнину, в ХVІІ столітті, коли в монастирі налічувалося 200 монахів, тут вздовж огорожі проходили келії. Тому тут так само на сьогоднішній день планується з весни розпочати будівництво нових келій, вже і геодезія зроблена.
Щодо фресок на вхідній вежі, то вони мають бути відновлені. Вже відреставрували дзвіницю, усі ці надписи також мають бути відновлені. Ви бачите надписи на оборонній вежі, їх віднайшли, коли реставрували оборонну вежу, старовинні фрагменти залишили, їх просто поновили реставратори. Зараз віднайшли фрагмент одного з документів, в яких є весь надпис. Планується, якщо буде зроблено ще одну реставрацію, відновити всі надписи на оборонній вежі».
Про реставраторів святий отець тактовно змовчав. Але ж не можуть роботи на території пам’ятки архітектури проводитись без відома відповідних владних структур. Тому я звернулася за коментарем до начальника відділу Державної служби охорони культурної спадщини Головного управління культури Івано-Франківської облдержадміністрації Андрія Давидюка.
Він підтвердив, що монастир передано релігійній громаді ченців Української православної церкви Київського патріархату, а у підпорядкуванні його відділу він знаходиться лише частково. Але на моє велике здивування сказав наступне:
«Нашу службу жодним чином не повідомляли про будь-які реставраційні роботи у Манявському монастирі. Інакше ми б зобов’язали їх проводити роботи за проектом відповідної ліцензованої організації. Наприклад, «Укрпроектреставрація» у Львові, або якоїсь київської фірми, де є відповідні фахівці та спеціалісти та відповідні дозволи на здійснення таких робіт.
Після ваших повідомлень ми змушені будемо реагувати, складати відповідні акти. Але ми не маємо тут впливу. Частково і через некодифіковане законодавство про охорону пам’яток історії та культури, а також через його неузгодженість з адміністративним законодавством. Нам залишається сподіватися на те, що здоровий глузд візьме гору над сучасними побутовими потребами».
Отже, про жодні реставраційні роботи із залученням фахівців відповідної кваліфікації наразі не йдеться. Про це опосередковано також натякнув у розмові відомий прикарпатський письменник Володимир Єшкілєв:
«У 80 х рр. у Манявському монастирі була зроблена грамотна реставрація, яка навіть була в чомусь досягненням радянської реставраційної школи. На жаль, те, що ми бачимо сьогодні, пішло всупереч тим позитивним здобуткам. Доречна тесанка на вежових банях замінена на блискучий «ширпотреб». Написи на вежах обведені інтенсивною чорною фарбою і справляють враження «новодєла». В деяких вікнах встановлені склопакети. Себто, Манявський монастир поступово з пам’ятки архітектури перетворюється на діючий гуртожиток для ченців і прицерковних осіб.
З одного боку, це позитивно, бо монастир має виконувати власне функцію монастиря. З іншого боку — шкода, що у нас знову не вміють поєднати те, що в Європі поєднується без проблем, — функціональність і повага до історичної спадщини. Можливо, в майбутньому насельники Манявського Скиту більше дбатимуть про старовину, адже її дуже легко знищити і дуже важко відновити».
Ось і віддавай після цього архітектурні пам’ятки релігійним громадам… Втручання у їх життя відповідними владними структурами може бути одразу розцінене як релігійна нетерпимість. Але історичні та архітектурні пам’ятки страждати від цього не перестають. Не хотілося би оцінювати дії тих, хто передав комплекс Манявського монастиря діючій чернечій общині, проте існують же приклади цивілізованого збереження історико-культурної спадщини у володінні релігійних громад.
Одним з найцивілізованіших шляхів пішли у сусідній області у с. Зарваниця Тернопільської області. Там стару церкву з чудотворною іконою Божої Матері, до якої щороку приходять поклонитися тисячі прочан, залишили недоторканою. А в кількох кілометрах від неї збудували великий сучасний комплекс з кількох церков і спеціально облаштованою для проведення масових релігійних царемоній територією. І вовки ситі, і вівці цілі залишилися…
Наталія Вінничук
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1706 разів |
|
|
RSS
