|
|
04.03.2007
12:00
|
 Версiя для друку |
ЕКСТРЕМАЛЬНІ КАРПАТИ... |
Відпочинок кожен розуміє по-своєму... Хтось любить спокій, а хтось віддає перевагу екстремальним видам відпочинку. Відпочинок у Карпатах чудовий тим, що тут різні смаки і переваги можна легко поєднати. Та чи варті Карпати тієї слави, яку на них звели вітчизняні туристи? Українські Карпати могли б стати центром гірськолижного туризму, "відсунувши" Словаччину і Польщу. Але не стануть доти, поки Україна не вирішить цілий ряд питань.
ЗАРЖАВІЛЕ ОБЛАДНАННЯ
На сьогодні в області нараховується близько п’ятдесяти гірськолижних баз,
однак тільки з десяток із них обладнані на сучасний лад.
Найбільшою популярністю серед лижників не тільки закарпатців, а й киян та львів’ян, користуються гірськолижні схили в селах Міжгірського району - одобовець та Пилипець, "Синяк" у Мукачівському районі та Драгобрат у Рахівському. Гірськолижний курорт у Подобовці й Пилипці починається на початку грудня і триває зазвичай до кінця березня. Тут працюють бугельні підйомники завдовжки 1500 -1300 м, імпортна сніготрамбувальна техніка.
Досить великою популярністю користувався гірськолижний витяг на горі Красія, що у Великоберезнянському районі, однак після того як минулого року тут було вчинено акт вандалізму - невідомі особи зрізали дві опори, на Красії залишилися лише 500-метрові витяги. Кататися на них цікаво хіба що новачкам, а досвідченим лижникам робити там нічого.
Всі інші лижні комплекси, що колись або й тепер належать профспілкам, мають гірськолижне обладнання ще середини минулого століття. До речі, у сусідній Словаччині, не кажучи вже про Швейцарію чи Австрію, такі механізми категорично заборонені для експлуатації, оскільки є травмонебезпечними.
А за інформацією Центру пропаганди МНС Закарпатської області, більшість прокатних пунктів працюють зі списаним гірськолижним устаткуванням. Крім того, практично кожен другий підйомник функціонує з порушеннями правил експлуатації.
"Гірськолижні траси не маркіровані знаками безпеки, а на турбазах відсутні інформаційні знаки, що дають хоч якесь уявлення про те, з чим турист може стикнутися під час проходження траси. А це приводить до того, що чимало туристів закінчують відпочинок на лікарняних ліжках", - зазначає експерт з оцінки привабливості карпатської гірськолижної індустрії Михайло Носа.
Незважаючи на це, багато власників турбаз і туркомплексів впевнені в тім, що конкуренція їм не загрожує. Мовляв, ціни в Карпатах набагато нижчі за закордонні, та й добиратися рядовому українцю до рідних гір простіше. Тим часом вітчизняна гірськолижна індустрія через власну лінь й існування "сьогоднішнім днем" може напоротися на ті ж граблі, що кримські курорти в літню пору. Відпочиваючі рано чи пізно почнуть віддавати перевагу якісному, а не дешевому і не завжди приємному відпочинку.
Як розповів Михайло Носа, з кожним роком відпочинок в Україні дорожчає, а сервіс залишається, у кращому випадку, колишнім. "У зв’язку з тим, що погода довго розчаровувала любителів лиж, із приходом справжньої зими попит на закарпатських турбазах різко зріс. Ціни відповідно зросли вдвічі. Таким чином, у Словаччині чи навіть в Австрії, якщо не враховувати вартість дороги, зараз можна відпочити дешевше", - каже експерт. До речі, один підйом на витягу на Пилипцю і Подобовцю коштує 5 гривень. Якщо ж людина, як правило, протягом дня з’їжджає 15 - 20 разів, то виходить 100 гривень.
Приміром, у Словаччині можна придбати на цілий день абонемент, який не обмежує кількість підйомів та й коштує дешевше. Та, як каже один з лижників, річ не у п’яти гривнях, а у тому, що коли платити за відсутність сервісу, то його ніколи й не буде.
Тим часом над вдосконаленням інфраструктури практично мало хто працює. У країнах Європи гірськолижні курорти - це центри зимового відпочинку, де катання на лижах - не єдина розвага. Саме такі центри, з відповідною розважальною інфраструктурою, на зразок тієї, що існує в Польщі і Словаччині, і є візитною карткою країни, яка зараховує її до когорти світових туристичних центрів. В Україні ж, за інформацією Українського гірськолижного клубу, сучасні центри з повним набором послуг (басейнами, казино, нічними клубами, розвагами для дітей) здатні обслужити лише 5 % туристів. Відсутність розвиненої інфраструктури у тому ж Міжгірському районі, пояснюють тим, що гірськолижні курорти працюють тут віднедавна.
Хоча, як нам повідомили, у Подобовці найближчим часом планується збудувати
7 мотелів, у Воловці ж планується збудувати сучасний готель, де буде все для зимового і літнього відпочинку: ресторан з національними кухнями, дегустаційний винний погріб, диско, більярд, кіно, лазня, а до лижних трас курсуватимуть автобуси. Цікаво лише, скільки буде коштувати добове проживання в такому готелі...
НЕОСЯЖНА ЗЕМЛЯ...
У той же час власники гірськолижних комплексів скаржаться на законодавчі перешкоди, що заважають їм поліпшувати свій бізнес. У першу чергу проблеми пов’язані з виділенням додаткових земельних ділянок. Закордонні інвестори скаржаться, що не вбачають сенсу в глобальних вкладеннях у невеликі турбази, а для розширення володінь потрібно подолати низку законодавчих перешкод.
Один із прикладів - історія з гірськолижним центром на схилах гори Менчул (смт Славське). У 2002-му інвесторами був підготовлений бізнес-план, що, крім облаштованості схилу гори, припускав ще і будівництво підйомника, здатного зв’язати Менчул з горою Тростян - найбільшому у Славському місці паломництва українських гірськолижників. Мова йшла про встановлення трьох крісельних підйомників, фунікулера і 10 бугелів, а також про будівництво кількох готелів, ресторанів і саун. Сумарний обсяг інвестицій декларувався на рівні 300 млн. євро, термін реалізації проекту - 5-6 років. Інвестори розраховували, що, створивши відповідні умови для повноцінного відпочинку, зможуть щорічно залучати до 14 тис. туристів. Та спливли роки, а справа так і не рушилася з мертвої крапки: інвестори не можуть домогтися виділення їм необхідної ділянки землі.
Гора Тростян у Славському вважається дуже перспективним місцем, всі підйомники тут підлеглі держструктурам, а коштів на модернізацію підйомників у них, звичайно, нема.
Така ситуація типова для Карпат, де більшість схилів, гіпотетично придатних для організації лижних трас, перебувають у спільній власності - місцевих селищних рад і держави. Взаємодія ж між відповідними органами не налагоджена. І хоча обидві сторони визнають, що земельне питання треба вирішувати, однак обидві й "умивають руки".
Зате в Івано-Франківській області є туристичний комплекс "Буковель", нині найсучасніший гірськолижний курорт України. До 2009 року "Буковель", за задумом власників, якими, за інформацією, є група "Приват", повинен стати великим курортним центром, здатним приймати щорічно до 40 тис. туристів, із загальною довжиною трас 200 км і 35 підйомниками.
Однак приклад "Буковелю" залишається єдиним в Україні, і невідомо, коли його вдасться повторити. Багато туроператорів пояснюють успіх "Буковелю" інтересом до нього з боку великих чиновників.
Щоб якось виправдатися за земельну плутанину, місцеві власті розповідають про ремонтні роботи, називаючи 2-3 "точки".
Та насправді зазначені проекти - все одно, що косметичний ремонт у квартирі.
За даними сайтів гірськолижних комплексів, зараз у Карпатах більшість бугельних підйомників можуть обслуговувати 200 - 400 чол./год., одномісні кріселки - до 800 чол./год. З раптовим потоком туристів, що, як лавина накрив Карпати, такі підйомники просто не справляються.
Та й за останні п’ять років нові підйомники з’явилися лише на кількох курортах. Воно і зрозуміло, адже вартість, приміром, нового бугеля - 80-100 тис. у. о. Тому наші підприємці, як правило, обмежуються вже користованою технікою, що коштує на порядок дешевше - 10-15 тис. у. о. Але і ламаються такі підйомники набагато частіше.
Потенційні ж інвестори в гірськолижні курорти Закарпаття стикаються ще й з місцевими бюрократичними перешкодами. Так, за неофіційною інформацією, переважній більшості інвесторів на обласній комісії ставиться вимога переказати від двох до п’яти відсотків вартості проекту на розрахунковий рахунок одного з благодійних фондів області нібито за безперешкодне проходження документації. Сума "благодійного" внеску виходить досить пристойна, оскільки вартість гірськолижного проекту в середньому становить 300 тисяч доларів. Дехто погоджується і платить, більшість відмовляється, відтак Закарпаття втрачає привабливі й дорогі туристичні проекти.
Радує лише те, що сьогодні український турист для зимового відпочинку все ж
вибирає рідні Карпати, що не можна сказати про літні відпустки. Очевидно, взимку недосконалий сервіс і невиправдана дорожнеча компенсується розкішними гірськими видами, самобутнім колоритом і гостинністю місцевих жителів.
Автор: Єва Деметер
Rionews.com.ua 2007.03.02
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1945 разів |
|
|
RSS
