Загрози достроковим виборам

RU. 13-й рік видання, № 12/484, 16 квітня 2007 року

Юлія Кисельова, аналітик

Український незалежний центр політичних досліджень

Так чи інакше, але однією із сьогоднішніх реалій партійного життя в Україні стала підготовка до позачергових виборів до Верховної Ради України. Проте виникає дедалі більше сумнівів стосовно того, що вибори відбудуться саме 27 травня, як це визначено в Указі Президента України № 264/2007 "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України". Такі сумніви висловлюють не тільки "антикризовики", але й представники опозиційних партій. Серед іншого оприлюднюються й міркування про те, що вибори, якщо вони й відбудуться, пройдуть хіба що в червні, що вже є малоймовірним з огляду на легітимні виборчі процедури, або ж узагалі лише восени.

Ключове слово в цій справі належить Конституційному суду, який має розпочати обговорення відомого подання 53 народних обранців 17 квітня. Уже навіть ця дата вказує на те, що підготовчий процес до позачергового народного волевиявлення, по суті, зірвано. Крім зрозумілого політичного протистояння, яке унаочнюється в невизнанні конституційності президентського указу, а через те й у відмові Кабінету Міністрів України фінансувати позачергову виборчу кампанію, яка, за словами голови ЦВК Я. Давидовича, може обійтися державному бюджету в 340 млн. грн., окреслились і різноманітні законодавчі складнощі через відсутність норм, які регламентують позачерговий виборчий процес. Це стосується і дат, і процедур.

Адже в законі "Про вибори народних депутатів України" фактично не виписано "скорочених" механізмів проведення виборчої кампанії. Сьогодні ЦВК фактично працює в режимі нарад, не ухвалюючи рішень. Відтак у зверненні частини членів Центрвиборчкому до Президента, КС та ВР від 6 квітня 2007 року наголошувалося на тому, що необхідні виборчі процедури вже не виконано, зокрема було вказано, що станом на 6 квітня 2007 року мали бути утворені окружні виборчі комісії з позачергових виборів народних депутатів України, але їх формування не відбулося: "…у строки, визначені Законом, окружні виборчі комісії утворені не були". Та зрив графіку підготовки до проведення виборів – ще не найгірша з бід, адже очевидною стала й "неоднозначність, спірність правового механізму порядку формування окружних виборчих комісій", а також і порядку формування дільничних виборчих комісій.

Далі – ще драматичніше. Річ у тім, що "правом внесення подань щодо кандидатур до складу окружних виборчих комісій користуються лише партії (блоки), представлені партійними фракціями у поточному складі Верховної Ради України". Отож члени Центрвиборчкому констатують, що в ЦВК зареєстровані такі подання тільки від Блоку "Наша Україна" та виборчого блоку політичних партій "Блок Юлії Тимошенко", хоч і ті "надійшли з порушенням строку внесення таких подань". З іншого боку, відкритим питанням залишаються процедури формування та перевірки списків виборців. Не легше й з організацією процесу спостереження за виборами, адже, наприклад, сьогодні вже ясно, що іноземні спостерігачі просто фізично можуть не встигнути пройти необхідні процедури для утворення в країні спостережних місій. А в цьому випадку рівень легітимності виборів суттєво знижується.

Водночас доволі актуальним сьогодні є й питання суспільної легітимності виборів, зокрема в площині створення виборчих партій та блоків, складання виборчих програм. Наразі політичні партії та блоки перебувають лише на етапі формування своїх виборчих списків. Виборчі списки на позачергових з’їздах формуються відповідно до вітчизняних традицій партійного будівництва.

Традиційною залишається логіка визначення першої п’ятірки списку, в якому далі бачимо тих же само "котів у мішку". Суспільство, як і завжди, перебуває поза цим процесом. Як і раніше, можемо спостерігати практику проведення закритих партійних з’їздів. Як і в 2005 році, представники ЗМІ не допускаються на партійні форуми, а партійні лідери заявлять, що нічого особливого на них відбуватися не буде. Ситуація відтворює хід виборчого процесу 2005 року: тоді під час формування списків учасники виборчих блоків так само говорили в основному про представницькі квоти, відсотки та місця в своїх списках тих чи інших персон, але аж ніяк не про програми.

За цього ніхто й переймався оприлюдненням критеріїв формування списків чи бодай роз’ясненням того, чому те чи інше місце в партійному списку посідають ті чи інші особи. Звісно, ці моменти не виписано в законодавстві, але ж це справа честі самих політичних партій, прямий доказ їх відкритості та політичної відповідальності (або ж їх браку). Нагадаємо принагідно, що процес формування виборчих списків 2006 року унаочнив такі тенденції в партбудівництві, як корпоративність (наприклад, у списках ПРУ превалювали вихідці з Донбасу), наявність значної кількості відомих депутатських облич, широке представництво підприємців, а також родичів, кумів, колег, знайомих – словом, осіб, відданих партійним лідерам усім серцем і душею.

Поки немає підстав стверджувати, що на майбутніх виборах щось буде по-іншому. Звісно, в списки нині опозиційних партій можуть не потрапити нинішні депутати - "перебіжчики", але немає жодної гарантії стосовно того, що їхні місця не посядуть інші люди такого ж ґатунку, введені в списки з огляду на "політично-бізнесову доцільність". За всіх цих застережень зауважимо, що робити остаточні висновки про якість партійно-блочних списків можна буде лише після того, як вони будуть складені та пройдуть необхідні процедури затвердження в ЦВК. Та все ж поки що немає підстав говорити про можливість ротації депутатського корпусу та появи у ВР нових облич.

Якщо вести мову про опозицію, то вона з упертістю, достойною іншого застосування, наступає на ті ж само граблі, що й раніше: опозиційні сили збираються йти на вибори окремо. Як мінімум, чотирма колонами – "НУ", БЮТ, "Українська правиця" та "Народна самооборона" – "Вперед, Україно". Принаймні так виходить станом на сьогодні. Гучні промови про необхідність об'єднання зусиль, що не дозволило б розпорошити "свій" електорат, поки залишаються красними словами. І це зрозуміло в світлі логіки розвитку партійних утворень як таких. Однак опозиції варто було б розуміти, що сьогоднішня ситуація з позачерговими виборами є форс-мажорною, і вона суттєво відрізняється від звичайних чергових виборів. Адже ті, хто має голосувати за опозиціонерів, украй розчаровані та стомлені, тож немає жодних гарантій, що люди взагалі прийдуть на виборчі дільниці, щоб іще раз віддати свої голоси за "екс-помаранчеву команду". Це вже було зроблено в 2006 році, коли сумарно тодішні помаранчеві політичні сили отримали майже 53% народної підтримки.

Утім, значна частина українського політикуму демонстративно не готується до дострокових виборів. Сьогодні представники антикризової коаліції нетерпляче чекають на рішення Конституційного суду з приводу конституційності президентського указу. Щоправда, вірогідність ухвалення відповідного вердикту викликає дедалі більше запитань та сумнівів. Зокрема з огляду на низку заяв членів КС про тиск на них із різноманітних сторін, що фактично не дає можливості їм працювати, на викиди компромату стосовно того, що судді є нечистими на руку. За цих умов може постати й питання про легітимність самого вердикту КС. Тоді це матимемо черговий тупик, а не соломонове рішення, необхідне для залагодження нинішньої кризи на політичному Олімпі.

Коаліція сьогодні блокує початок виборчої кампанії. І лише в тому разі, якщо КС визнає конституційність Указу Президента, "Регіони України", СПУ, КПУ обіцяють почати підготовку до позачергового волевиявлення. Із цього приводу очільники коаліції надали силу-силенну коментарів й оприлюднили безліч гнівних висловлювань. У нещодавньому зверненні до членів Партії регіонів, СПУ, КПУ та всього українського народу від 13 квітня 2007 року коаліціонери офіційно заявили, що ці "політичні сили, осередки на місцях не здійснюють і не можуть здійснювати жодних заходів щодо участі у виборах, допоки не буде для цього відповідних правових підстав".

Проте вже й так очевидно, що терміни проведення кампанії зірвано, і це не можуть не розуміти в обох таборах. Воднораз складно віднайти й правові механізми для перенесення дати виборів на інше число, адже, наприклад, скасування Указу Президента від 2 квітня веде до відміни дострокових виборів як таких. А видання нового указу знову породить ті ж само питання стосовно процедури їх проведення та легітимності. Призупинити дію указу можна, але тут постає питання легітимних термінів кампанії, адже є чітко визначені дати, які роблять виборчі перегони законними з погляду послідовності процедур. Тож якщо дію указу буде призупинено, виборчий потяг ризикує піти під укіс.

За такої ситуації знову виринає замусолена теза стосовно того, що позачергові вибори радикально неспроможні сприяти залагодженню нинішньої кризи, а обнуління парламенту не є шляхом до виходу з неї. Адже потрібні комплексні дії, включаючи внесення змін до Конституції та дотримання політичних домовленостей. Але поки що можна констатувати, що "якість" лідерів не зазнала суттєвих змін.

І логіка нинішнього розвитку подій теж не дає надій на запровадження будь-яких змін у виборчій системі. Адже розпущена ВР V скликання вже не може вносити легітимні зміни до виборчого законодавства. До того ж видається вельми сумнівним, що за умов форс-мажору вона буде це робити зусиллями представників "екс-антикризової коаліції". Тому варіації на тему мішаної системи або відкритих регіональних списків, дискусії навколо різноманітних виборчих моделей, здатних потенційно знизити вірогідність чергових криз у політичній системі, подібних нинішній, – це хіба що слабенькі антидепресанти для тимчасового зняття політичного стресу у виборців.

Всі ці складнощі в підготовці виборчої кампанії, яка фактично завмерла в очікуванні рішення КС, надають опонентам дострокових виборів, як і тим політичним силам, котрі залишаться незадоволені їх результатами, вагомі підстави оскаржувати хід її проведення в судових інстанціях. А такий розвиток подій не тільки не сприятиме врегулюванню політичної кризи, але, навпаки, призведе до її подальшого поглиблення та виникнення нових кризових сюжетів. До цього ж може призвести й неучасть у дострокових виборах представників коаліції – у цьому разі частина виборців залишиться без свого представництва в законотворчому органі, а політична система країни ризикує подвоїтися: можемо отримати як мінімум дві ВР. Наслідки такого двовладдя є непередбачуваними.