Лекція свободи від Савіка Шустера

В середині травня у Львові традиційно відбувається так звана лекція свободи, як би. Вона є невідєхмною частиною царемонії вручення ще досить молодої, але вже широко відомої та шанованої, премії «за поступ у журналістиці» імені Олександра Кривенка.
Сам Олександр Кривенко трагічно загинув у автомобільній катастрофі 2003 року. Але до цієї події він пройшов яскравий життєвий шлях і залишив помітний слід в українській журналістиці. Він був фундатором і стояв біля витоків таких відомих мас-медійних проектів як самвидавча газета «Поступ» ( у 1989 р.), був головним редактором тижневика «ПіК» («Політика і культура»), а також засновником і головним редактором у 1991-1995 роках постмодерної газети «Пост-Поступ».
Але, безперечно, одним з головних проектів у житті Олександра Кривенка став проект «Громадського радіо». Саме його з лютого 2002 р. Кривенко очолював, домагаючись отримання ним ліцензії на мовлення, але без успіху. Більшу частину його творчого доробку складають статті та есеї, він же став співавтором (разом з Володимиром Павлівим) культової книжки "Енциклопедія нашого українознавства".
У пам'ять про Олександра Кривенка його друзі щороку на його уродини 13 травня вручають премію «За поступ у журналістиці» та організовують „Лекцію свободи”, прочитати яку запрошують зазвичай відомих та шанованих журналістів. Вперше таку лекцію 2004 року прочитав редактор Gazety Wyborczej Адам Міхнік, 2005 року замість академічної лекції свободи було показано документальний фільм режисера Ярослава Новицького «Між Гітлером та Сталіном. Україні в Другій Світовій війні», 2006 року лекцію свободи прочитала Боґуміла Бердиховська – відома варшавська україністка, історик культури, аналітик.
Цьогорічну лекцію свободи прочитав уже традиційно в Українському католицькому університеті у Львові ведучий програми на телеканалі ICTV «Свобода слова» Савік Шустер.
Вдаючись до деяких пояснень цього нетрадиційного та зовсім неакадемічного заходу скажу, що тут не вчать ані свободи слова, ані будь-якої іншої свободи. Це, так би мовити, роздуми вголос про свободу загалом, можливість її існування, абсолюність свободи, про епоху в якій живемо, її осмислення тощо.
Цьогорічного травня Савік Шустер, говорячи про свободу, спробував розглянути її в «широкому сенсі». Цьому немало посприяла спроба порівняти зміст, який в різні епохи вкладали у поняття свободи різні люди. За словами Савіка Шустера, для того, щоб зрозуміти, як людство йщло до усвідомлення того, що таке свобода і чи може взагалі таке бути, варто порівняти кілька сентенцій.
У давньогрецьку епоху казали, що «Свобода - це міцне вино, яке розстроює слабкі мізки. Тільки довга звичка привчає до великих її доз». Таке визначення можна цілком застосувати і до сучасної України, адже, за словами Савіка Шустера «які у нас зараз мізки - дуже слабкі, оскільки Україна тільки 15 років як держава. В яких дозах тоді можна цю свободу давати? Або це абсолютно неправильно і ми всі живемо в тій епосі, коли свободу дозувати більше не можна, коли сильні мізки готові перетравити велику кількість міцного вина?»
Ідея дозування свободи, її обмеження втілювалася в багатьох спробах визначити це поняття протягом історії людства. Проте, Шустер упевнений, що сьогодні свободу дозувати не можна, особливо, якщо врахувати, що ми живемо в епоху масових комунікацій, коли брехня стає очевидною набавгато швидше. А брехня і свобода за визначенням речі несумісні, навіть протилежні, адже «вільний той, хто може не брехати».
Це набагато більше стосується сьогоднішнього дня, ніж епохи, в яку це було сказано. Тоді у XVIII-на початку XIX століття брехня не була настільки очевидною людям, тому, що брехали вони кулуарно і домовлялися в кулуарах.
Підсумував свою лекцію свободи Савік Шустер словами Джорджа Бернарда Шоу про те, що «Свобода - це відповідальність, от чому всі її так бояться». Звідси і те, за словами відомого телеведучого, що як тільки людина починає володіти певною кількістю влади, у цей момент вона починає обмежувати свободу навколо себе. Чому? Тому, що вона боїться власної відповідальності.
Отже, не можна однозначно казати, свобода – це добре чи погано. Хоча, свобода сама по собі загалом не дає жодних гарантій, що суспільство буде конкурентноздатним. І це напевно ключове слово. Тому що, набагато більш важливо, що б суспільство було конкурентноздатним.
Що ж до премії імені Олександра Кривенка, то її присуджують виключно українським журналістам, які на думку організаторів є носіям цінностей, що найвище оцінював Олександр Кривенко. За три попередні роки номінантами премії «За поступ у журналістиці» були: керівник відділу політики тижневика «Дзеркало тижня» Сергій Рахманін, автор і ведучий програми «Закрита зона» Володимир Ар’єв та журналіст Української правди Сергій Лещенко. Цього року премію отримав шеф-редактор журналу «Фокус» відомий український журналіст Вахтанг Кіпіані.

Наталія Вінничук

Газета «Репортер», № 20 від 17 травня 2007 року