Премія Івана Франка: заслужено чи ні?

 Епіграф. Просто так («Не в тему»):

«У своїй бідній, обкарканій свідомості дехто не бачить, бідолаха, реальності. Епоха комсомольської завзятої тупості давно минула, якщо ти не знаєш, то ж змирися, недолуге… звикни нарешті, що не всі в світі жирафи і тугодуми, однаково тупі, сірі і бездарні. Не ганьби себе, чи хоча б не афішуй власну обмеженість: багата земля України талантами.

До речі, зверни увагу: психологи доводять, що людина на рівні підсвідомості бажає того, проти чого виступає тому зламай комплекси, вберись у жіноче вбрання і вийди на сцену, ні, не Євро бачення, а хоча б Забурбелівського сільського клубу, і виступи так, щоб тобі зааплодував бодай один козопас…Удачі!»

З інтернет-форуму  

- - - -

В рамках святкування 345 річчя Івано-Франківська, відбулася одна із традиційних подій – вручення міської премії ім. Івана Франка. Святкування відбулося звично – в приміщенні Обласного музично-драматичного театру лауреатам вручили премії, зробили для них міні-концерт за участю місцевих співаків і тихо розійшлися. І все минуло б абсолютно непомітно, якби в газеті «Галичина» за 8 травня 2007 року не з’явилася репліка Неоніли Стефурак під назвою: «Нове відкриття «станиславівського феномену». 

Для тих, хто не читав цього матеріалу, повідомляємо: йдеться у ньому про молоду івано-франківську письменницю Ольгу Деркачову і її книгу «Синдром підсніжника» за яку авторка отримала премію Франка.І не просто йдеться. Відомо, що за сучасним літературним процесом стежать не всі – або філологи (професійна необхідність), або книгомани, яких хлібом не годуй, але дай щось новеньке прочитати.То що зробила Неоніла Стефурак? Вкрай обурена тим, що молода авторка отримала цю премію, вона в своїй публікації «повисмикувала» кілька реплік із книги і подала їх в контексті порнографічної прози. Ще й дописала: «Прикро, що шановані в нашому місті люди присуджують премію імені І.Франка за подібні твори і в такий спосіб применшують вагу імені генія».Звинувачення досить серйозне, адже, якщо премію дали незаслужено, то в чиїх інтересах було зробити так, аби немалу грошову винагороду, та й честь бути лауреатом Франкової премії отримала Ольга Деркачова за, цитую: «опис інстинктів».

Тому журналістка газети «Репортер» пішла за коментарями до  тих «шанованих людей» аби вияснити, заслуженою чи ні була премія і, якщо пані Неоніла має рацію, то хто ж сидить в комісії по присудженню премій і захоплюється такою «еротичною розгнузданістю».

Насамперед  ми звернулися за роз’ясненням до заступника міського голови з гуманітарних питань Віктора Кімаковича, який і очолював комісію з присудження премії Івана Франка. Він одразу ж пояснив, що очолював комісію як функціонер, а власне експертами були літератори, які могли оцінити кожну книгу з точки зору літератури.«Премія Івана Франка потрібна, щоб підтримувати молодих авторів. Підтримувати літературу як мистецтво взагалі. Це одна із функцій держави: бути якимось меценатом в цій галузі. Ми часто створюємо собі ідолів, ідеалізуючи Шевченка чи Франка. Це були живі люди, які творили, шукали в літературі. Не всім це подобалося в їхній час, але вони були письменниками. Якщо про номінанта вже говорять – погано чи добре – значить, це вже когось зачепило, значить відбувається пошук в літературі.В прозі Ольги Деркачової є моменти гострі. Але головне, яку ми поставимо собі ціль – знайти щось погане, чи добре в тексті і написати про це. Особливість премії в тому, що її дають лише раз. За деякий час ми нагородимо всіх і тому премія Івана Франка буде для молодих, бо така природа цієї премії».

Висновок – Голова комісії результатом задоволений.

І ми пішли далі, шукаючи, кого ще не вдовольнило цьогорічне присудження премії. Оскільки більшість членів комісії – літератори, ми вирішили звернутися до письменників і літературних критиків із запитанням, що вони думають про книгу Ольги Деркачової «Синдром підсніжника», і чи заслужено, на їхню думку, авторка отримала премію Івана Франка.Подаємо кілька цитат з відповідей на наші запитання.Євген Баран, літературний критик. В комісії по присудженню премії не був: «Коли я читав цю книгу, то запитував в Ольги, чи не боїться вона звинувачень у аморальності, адже пересічний читач, або навіть читач зі смаком, але вихований на іншій естетиці, буде вибирати той негатив, який кидається в очі. Тобто кожен вибирає те, на що хворіє. Я розумію, що для Ольги така упереджена реакція буде болючою, бо вона ще не мала об’єктивної оцінки своєї творчості і коли подається один бік, і подається тенденційно, це, звичайно впливає негативно. Премію Деркачова заслужила. Вона високоталановита авторка. Її оповідання говорять не стільки про сторону порнографічну, як про взаємини чоловіка і жінки, біль жінки, непорозуміння, яке зазнає жінка».

Тарас Прохасько, письменник, член комісії по присудженню премії Франка: «Я хочу утриматися від літературознавчих оцінок. Насправді ситуація була простою: це була єдина чисто художня книга, подана на конкурс. Я бачив книгу, знаю, що вона якісно написана. Звісно, література, крім якості, має багато інших речей, з якими можна погоджуватися чи ні, але те, що це добре написана книга – це однозначно».Аби нас не звинуватили в тому, що за оцінкою книги Ольги Деркачової ми зверталися виключно до молодих авторів, ми зателефонували і представникам старшого покоління письменників. Тим, хто працює в більш традиційному стилі.

Степан Пушик, письменник, поет, фольклорист, член комісії по присудженню премії Франка: «Я до Ольги Деркачової ставлюся, як до початкуючої літераторки і хочу бачити після дебюту серйозні речі. Це вдалий дебют. Книга гарна, свіжа. Оля була моєю студенткою і я тішуся з цього. Але чекаю від неї наступних творів, бо в нас було багато випадків, коли автор гарно починав, але сумно закінчував. І я не хотів би, щоб це чекало Деркачову. Ми стараємося відзначити премією помітні речі, бо це гарний старт для майбутнього»

Ольга Слоньовська, поетеса, член комісії по присудженню премії Франка: «Кожен має право на успіх і невдачу, на досягнення і на помилку. Даючи премію, ми повинні дивитися, що ця людина може написати через рік, два і п’ять. Помилкою вручення премії Ользі Деркачовій не вважаю, вона – талант. Звісно, книга на любителя, але премію цілком і повністю заслужила».

Після чого ми зателефонували до Неоніли Стефурак, щоб прояснити деякі моменти. На зустріч вона не погодилася, але по телефону заявила таке: «Безперечно, ця дівчина талановита, але цей талант, даруйте, зовсім не тому на службу поставлений. Іскру таланту дає Бог, а ставити її дияволу на службу – трошки дивно. Я, як журналіст, просто написала репліку в трошки гумористичному плані. Ольга Деркачова, безперечно, обдарована, а не написала я про це тому, що це не рецензія, це просто репліка на відзначення такої-то річниці. І все. Якщо б я писала рецензію, то відзначила б і позитивне, і негативне. Там є прекрасні образки. Наприклад, коли слоїк з сонцем, сонячним промінням несе дівчина, йде на зустріч з коханим. І там абсолютно не потрібно того трахання. І оце її сонце, яке вона несла коханому розбивається, залишається одна скалочка і більше нічого не було потрібно. Але навіть там є трахання! Це свідомість ненормальна і тій людині треба йти до психіатра, при тому, що їй Бог дав великий талант.Ця книга безперечно не заслуговує премії Івана Франка, вона принижує, применшує ім’я Франка. За такі книжки не можна давати цю премію. І я вам скажу чому. Література всіх лауреатів премії-письменників вивчається в школі. Є такий предмет: література рідного краю. І як цікаво діти будуть вивчати оповідання під назвою «Помастурбуй для мене», тощо. Як викладач має працювати з дітьми, школярами? То хіба може бути доцільна премія Івана Франка? Колись у Києві виходив журнал «Лель». Такі речі треба друкувати в такому журналі. І премія журналу «Лель» тут цілком доречна. Але хіба ви не відчуваєте різниці між цією книжкою і поезією «Зів’ялого листя» Франка, навіть, найвідвертішою. Коли йдеться про присудження такій книжці премії Франка, вони мали б подивитися в очі Франкові, бо він не помер, так само як ніхто не помер, бо душа є вічна і душа все знає. Вона може подивитися в очі Франкові, як лауреат премії? Їй не соромно буде? Є певні видання, певні премії і там воно доречне. Але не для того, щоб розповсюджувати в бібліотеках і вивчати в школах, як літературу рідного краю».

Після всіх коментарів було б дивно не запитати в самої письменниці Ольги Деркачової, що думає вона про всю цю ситуацію. Ось її коментар: «Коли дізналася, що стала лауреатом – спочатку був стан шоку. Звичайно, я зраділа, але це не було сенсом мого життя. Я не знаю, які книги ще подавали на премію, але розуміла, що могли бути і кращі твори. Негативна критика мене не лякає, страшніше, коли просто мовчать. Найбільше, що мене дратує, коли вихоплюють цитати, просто голі цитати без контексту, мовляв, дивіться, що вона пише. В основному людей обурює те, що в моїй книзі є слово «секс» і воно зустрічається часто. Це мене ображає, бо на першому місці в моїй книзі є людина з її почуттями, а секс – як додаток, як складова людського життя.

Я думаю, є такі твори, які в 11 класі цілком можна подавати, бо діти в такому віці знають досить багато. В мене є оповідання про те, як жінка важко переживає аборт. То чому б не дати це оповідання, щоб дівчата, коли лягають в ліжко, думали, чим це може закінчитися: не тільки венеричними хворобами, вони залишаться перед вибором небажаної дитини, небажаної вагітності, як це все може вплинути на їхнє життя. Мої оповідання можуть показати дітям, до чого призволять стосунки без почуттів, які можуть бути наслідки цих стосунків».

То ж які можемо зробити висновки? В Івано-Франківську письменників багато. Те, що між різними поколіннями авторів, між представниками різних напрямів літератури можуть виникати непорозуміння, несприйняття творів – цілком закономірно. От лише постає питання моралі. Хіба доцільно, користуючись посадою журналіста, публікувати такого роду «репліки», пояснюючи це тим, що для позитивних вражень потрібно робити рецензію? А для негативу, який вилили на молодого автора, достатньо і кількох в’їдливих фраз?

Література – це не тільки патріотичні твори про Бога і Україну. Давайте не забувати, що в час, коли творив той же Іван Франко, його також не всі сприймали. Не кожен міг зрозуміти його новаторських ідей і модернових віршів та оповідань. Ми звикли, що Франкову премію присуджували, в основному, традиційним творам. Але якщо Франко був новатором, то чи не варто похвалити членів комісії за те, що останні роки звертають увагу на молодих авторів, які намагаються щось змінити в закостенілій свідомості так, як свого часу це робив Франко. І не варто плутати часи і епохи. Колись, Франкові твори також вважали надто сміливими.Біда в іншому. Ми настільки звикли до того, що одне правильне, а інше – ні, що не бачимо автора, його тексту. Бачимо лише той пам’ятник, про який нам довго розказували в школі, привчаючи до думки, що українська література може бути лише однобокою: класики – обов’язково на постаменті і бажано не забути про смушеву шапку і кайло в руках для довбання скали. Тому й виникають такі незрозумілі моменти, які дуже б не хотілося розцінювати як заздрість молодим авторам, які зуміли пробити нішу в нову літературу, таку, яку захочеться читати. І справа зовсім не в «траханні», це все минає, залишається текст. Час покаже, хто мав рацію і які книги читатиме і Україна, і світ.

Можна лише згадати, що коли в 90-х роках з’явилися твори Андруховича, Єшкілєва, Іздрика, Прохацька, та ж Неоніла Стефурак назвала їх в пресі «отруйними квітами темряви, які виникли на уламках цивілізації і несуть здеморалізованим новими часами людям натуралізм і збочення». Минуло 15 років. Змінилося майже все. Лише чомусь знову критикують молодого автора. Мовляв, на премію не заслужив.

Дай, Боже, щоб і ім’я Ольги Деркачової стало в скорому часі таким відомим, як і імена отих «квітів темряви».І мудро наприкінці розмови зауважив Віктор Кімакович: «Премія Івана Франка не для того, щоб ми творили якихось ідолів і уквітчували їх рушниками. Ми підтримуємо літературний процес».

Любов Загоровська

Газета «Репортер», № 20 від 17 травня 2007 року