|
|
17.05.2006
12:00
|
 Версiя для друку |
!!! Платиновий блиск «золотого кіловату» |
Місцева журналістика має цікаву властивість – час від часу дивувати людей «продуктом», де некомпетентність та упередженість поєднуються і зріднюються у дивовижні сполуки. Якби упереджені публікації стосувалися проблем марсіанської геофізики – півбіди. Але писуча братія «передвиборчого призову», нашвидкоруч навчена мантачити неоковирні «заказухи» в режимі «зліт-посадка», зачіпає складні і болючі проблеми нашого суспільства. А нерозуміння цих проблем, в свою чергу, може спровокувати людей на безглузді протести, викривити картину того, що відбувається у державі насправді. Один з останніх прикладів псевдоаналітики, яка перекладає з хворого на здорове, це деякі статті, покликані довести, що мовляв, обласні енергопостачальні компанії штучно завищують ціни електроенергії для мешканців регіонів чим наражають енергетичну безпеку держави до хитань. Та варто спробувати об’єктивно розібратися, що загрожує безпеці і звідки стромить легковажність.
1 травня люди по всій Україні відчули застарілі проблеми вітчизняного енергоринку. Вартість кіловату електроенергії зросла на 25% і досягла для населення 18—19,5 копійок. Й це підвищення ініціювали, зрозуміло, не «злі вуйки» з місцевих обленерго, а Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) за дорученням уряду Єханурова.
Зрозуміло також, що які б не були об’єктивні причини зростання вартості кіловату, людям від того не легше. Хоча, навіть непрофесіонали розуміють, що на тлі подорожчання всіх товарів, продуктів і послуг електроенергія не може вартувати стільки ж, скільки вона вартувала у 1998 році. За вісім років радикально змінілася ситуація в економіці. Якщо електроенергія не дорожчала разом з подорожчанням інших товарів, то це можна пояснити лише двома стратегічними факторами: безкінечними популістськими «передвиборними потребами» київської влади та відносною стабільністю цін на російські енергоносії у 1999-2005 роках.
Але тепер ці сприятливі для пересічного споживача фактори діяти перестали. Вибори закінчилися, а російський газ подорожчав тільки за офіційними даними удвічі. З травня НКРЕ збільшила рівні гуртових цін на газ для підприємств комунальної теплоенергетики, для теплових електростанцій, електроцентралей та котельних на 25,9% до 383,4 гривень за тисячу кубометрів, для бюджетних організацій та установ – на 25% до 360 гривень за тис. куб.
Окрім того, за роки цінової стабільності електроенергії не стояли на місці вартості реальних видатків енергогенеруючих та енергорозподільчих компаній. Тільки зарплата працівників цих підприємств зросла з 1999 року (як і середня зарплата по Україні) у 2—2,5 раза. Ще більше зросли ціни на витратні матеріали для ремонту і реконструкції генеруючих і транспортних підрозділів. За той самий період різко погіршилася – незважаючи на зростання добробуту населення – дисципліна виплат за «відвантажену» до квартирних електророзеток енергію. Й це за умови, що в Україні (на відміну від решти країн світу) дві третини вартості електроенергії за населення доплачують підприємства і підприємницькі структури. Реально це означає, що українській бізнес вже більше шести років рятує ураїнську владу від народного невдоволення. Але це не може тривати вічно. Зокрема й враховуючи вимоги Європи до параметрів української економіки.
А Європа, як відомо, нам не пофіґ! Ми ж плануємо євроінтеґруватися! Як тільки влада відчула відносну впевненість й незалежність від виборців (найближчі 3,5 роки голосувань не передбачається), вона почала «вирівнювати» геть перекошену вітчизняну економіку. Це вирівнювання дорого обійдеться «маленьким українцям». Кабмін вже дозволив з 1 липня збільшити ціни на газ для населення до 72,5%. Одночасно уряд Єханурова доручив НКРЕ встановити «економічно обгрунтовані» ціни на газ для теплових електростанцій. Нагадаємо читачам, що саме теплові електростанції (найменш рентабельні) забезпечують Івано-Франківську область електроенергією. Тому є малограмотними спекуляціями будь-які закиди, скажімо, у даному випадку ВАТ «Прикарпаттяобленерго» щодо ситуації, коли їхній продукт є дорожчим за східноукраїнський (вироблений на атомних станціях). Ціни визначаються не в Бурштині й не в Івано-Франківську. Злі язики кажуть, що навіть не в Києві. Але ж для місцевих борзописців – «хто винен – невістка».
До речі, мало хто з наших краян знає, що на Заході України електроенергія споживчої якості є тільки й виключно в обленерго. Хмельницька атомна електростанція видає в об’єднану систему напівфабрикат, який майже ніхто не може споживати. Адже для того, щоби «проковтнути» електрострум хмельницького виробництва, споживачеві потрібні потужності на зразок гігантських металургійних комбінатів з безперервним циклом енергоспоживання, яких на Західній Україні немає.
Попереду – нові зростання цін на енергоносії. Навіть, якщо Росія не виконає свої погрози підвищити ціну на газ до 230 доларів за тисячу кубів, НКРЕ планує щоквартально підвищувати роздрібні ціни на енергоносії. Вже у 2008 році ми будемо платити за енергію реальні ціни. Себто, опалення й освітлення трикімнатної квартири площею 120 квадратних метрів взимку буде коштувати 180—250 доларів на місяць. Це та реальність, яка не залежить від власників і менеджерів обласних енергорозподільчих компаній. Це – жорсткі умови гри, вироблені на високих владних вершинах, де і приймаються рішення про ціни і баланси. Судячи зі всього, зараз вирішено, що населення України вже достатньо «нагуляло гривневу вагу» за останні більш-менш «ситі» роки й тепер має нести свої грошенята не у «Вопаки» і «Фокстроти», а в кишені власників нафтових і газових родовищ.
Начальник управління цінової політики НКРЕ Раїса Лагоднюк в своєму березневому інтерв’ю газеті «Експрес» малює сумну картину «енергетичного майбутнього». Вона передрікає, що при умові переходу в обчисленні цін на «чотири класи споживачів» (тепер є два: населення і підприємства), вартість електрики для населення зросте у 2008 році навіть не до 35, а до 60(!) копійок. І тут вже кіловат стає не «золотим», а «платиновим».
Єдиний вихід – економити. Нас, скорше за все, чекає нова доба – «ера утеплення квартир». А, може, «епоха 15-ватних енергозберігаючих лямпочок»? І тут вже кожний, включно із авторами псевдоаналітичних статей, зможе внести всій маленький внесок в «енергетичну безпеку держави і краю», вставивши у вікна склопакети і трошки посидівши в темряві.
І ще про енергобезпеку. Українці повинні зрозуміти, що подальше стримування державою збиткових цін на енергоносії якраз і приведе до небезпеки руйнації енергетичної системи України. Чи ми сподівалися, що ціна незалежності, суверенітету і національної безпеки є невисокою? Чи може “хтось” заплатить за нас?
Петро Мельниченко
|
Інші статті
Архів статей
|
Цю статтю переглянули 1647 разів |
|
|
RSS
