Ліки від депресії

      Місце ж для цьогорічного фесту обрали вдале: неохопне поле, більше за шешорський стадіон у 28 разів (швидше, це пасовисько, бо ще кілька тижнів тому воробіївці тут випасали своїх корів), неймовірної краси Південний Буг (вважають, що «Буг» — від слова «Бог»), неспотворені людською рукою краєвиди. Слід віддати належне організаторам і місцевій та обласній владі, які швидко підготували цю позбавлену туристичних зручностей територію до масштабного дійства (на це пішло близько мільйона гривень): дороги поремонтували, світло і телефонний зв'язок установили, туалети й екоконтейнери поставили, польову кухню привезли, надійну охорону забезпечили. Всі ці блага цивілізації будуть приманювати до Воробіївки «зелених» туристів, сподіваються місцеві чиновники. Голова Немирівської районної адміністрації Володимир Томашевський розповів «УМ», що Воробіївка, яку населяють 400 жителів, останнім часом досить депресивне село, і такий фестиваль може допомогти йому відродитися.

      Глибше познайомитися з воробіївським природним колоритом можна було під час екскурсій, які відкривали «шешорцям» зелені скарби Поділля (особливо цікавою була мандрівка у світ лікарських рослин), таємниці грибного життя, подільських тварин і птахів.

Спілкувались-дивувались, вишивали-танцювали

      Головна родзинка «Шешор», яка і заманює на фест щорічно понад 10 тисяч туристів, — наметове містечко. Деякі «шешорці», дещо розчаровані передислокацією фесту на менш, як вони говорили, романтичне місце, їхали на Поділля саме задля наметового спілкування. А життя в цьому містечку розвивалося за своїми законами: були і самомальовані стяги (серед них — американський і український з написом «Хата-Донеччина»), і запросини до «сусідів» на кашу, і самодіяльні концерти.

      З першого ж дня з'явилися візитки «Шешор» — об'єкти лендарту («мистецтва землі»): викладена на схилі жаба із дров, камінь, від якого розрослися корені. Запрацювали майстерні. В гончарній навчали випікати вироби за японською технологією «раку» — на відкритому вогні. Притягувала «шешорців» і авторська майстерня подолянина Олексія Альошкіна, який разом із донькою не лише проводив майстер-класи з каменярства, але й облаштував містечко всіляких дивовиж, зібраних із нікому не потрібних речей: були там і дерев'яні ваги зі слідами людських ніг («На них можна зважитись лише вдвох, узявшись міцно за руки і стоячи на одній нозі, вони показують, що не існує душ поодинці»); і ціла галерея чудернацьких дзвонів, зроблених зі старих каструль, горщиків, прасок, бляшанок; і дерева, на яких листочки замінювали глиняні свищики.

      Воробіївська понадстолітня школа, в якій ще лишилися грубки й білені стіни, віддала свої класи для навчання «шешорців» печворку (шиття із клаптиків), лозоплетінню, витинанці (мистецтву малювати ножицями на папері), вишивці. Останню вивчали теоретично і практично. На лекціях Юрія Мельничука з київського Музею Івана Гончара «шешорці» старанно занотовували почуте. Кого ж не здивує той факт, що вишивання хрестиком — чужа для українців техніка? В середині ХІХ століття її прищепили українським майстриням рекламні листівки французької парфумерної компанії «Брокар», що містили додатки з узорами вишивок.

      Доки у школі проводився «круглий стіл» за участю представників зеленого туризму, енергозберігаючих технологій, органічного землеробства і виробників біопалива, побіля неї «шешорці» вчилися танцювати ірландських, єврейських і наших танців, а ще дуже автентично — гортанно — співати українських пісень та навіть хасидських наспівів-молитов.

У компанії Антонича і прадавніх ляльок

      Сформувалася на Шешорах і своєрідна ярмаркова вуличка з дуже-дуже українськими виробами: якщо посуд — то понадстолітній, якщо одяг — то вінницької фірми «Мокша» (тільки уявіть: із цитатами-символами із Трипілля й Антонича!), якщо прикраси — то такі впізнавані глиняні браслети й намиста косівця Романа Мицкана (робить їх майстер із настільки «тугої» глини, що доводиться її пропускати через спеціальну «макаронну» машинку!). Вічний хіпі львів'янин Ян Дашкевич продавав яскраві метелики-нашивки і вплітав ниткові косички у волосся. Пан Ян розповів «УМ», що минулого року на подібному фестивалі в Росії продав цих чарівних істот на 700 доларів! З того і жив аж до цього літа.

      Дітей тут приманювала майстерня «Равлик» і незамінний лірник Сашко, що розповідав свої казки на сучасний лад. Робити найдоступніший «шешорський» сувенір із запашного сіна, ниток і клаптів вчила Людмила Тесленко-Пономаренко.

      Зазначу, що незаперечна організаторська перевага «Шешор» — можливість усе послухати, подивитися і спробувати

Магічне, слізливе, танцювальне — наше

      Попри те, що два «шешорські» дні починалися з рясних дощів і були не по-літньому холодні, кожен музичний вечір наметова республіка «Шешори» зустрічала сонцем. От і не вір після того в магію народної музики! Перші сірі хмари японськими барабанами розігнали музиканти з київського колективу «Тайко Драммерс». Вінницький «Очеретяний кіт» на рідній землі проймав чумацьким мелосом, веселив сюжетними піснями, дивував вишитими котами на сорочці вокаліста Романа Кріля. З'явилися на великій сцені «Шешор» і традиційні для фолькових дійств гурти «Буття», «Древо», «ДахаБраха», «Бурдон», Run. Виступали й найавтентичніші ансамблі з подільського села Борків і поліського Переброди. Сумовиті пісні поліських бабусь, зізнаюся, викликали в мене сльози — щось звучало в їхній музиці, нами давно забуте. А перебродівський сопілкар Іван Петровець навіть запросив мене до вальсу, але, зрозумівши, що молоде покоління вже ні танцювати, ні співати по-їхньому не навчиш, пішов у танок зі своєю колежанкою.

      З «Країни мрій» на «Шешори» замандрувала білоруська «Троїца». «УМ» вдалося поспілкуватися з солістом-бороданем Іваном Кірчуком:

      — На яких автентичних інструментах грає «Троїца»?

      — Окарини, варгани, дудки, домри, гуслі, цимбали, цитра, смик.

      — Етнічним музикантам доводиться відроджувати ту культуру, яка була раніше. Чи потрібне таке повернення у минуле?

      — Я займаюся фольклором майже 30 років. Збирання давнини не закінчиться, доки житимуть люди. В кожному з нас прихований отой дідусь чи бабуся, які все знають. Ніхто не змушує нас це робити. Інша справа, що є різні аранжування й характери. Зараз творяться етнічні мікси — world music.

      Серед інших іноземних гостей — польська Transkapela, яка грала заповільну, як на фестиваль, клезмерську музику, українсько-російсько-британська капела Мерліна Шепарда, дуже своєрідний московський дует «Край», що, на всіхнє зачудування, виконував поліські пісні, карельський артфолковий колектив «Ва-Та-Га», українсько-молдовська запальна «ТопОркестра». Хедлайнерували на «Шешорах Подільських», а отже, не дозволяли стояти на місці, чотири гурти. Це вже відома «шешорцям» чеська група Cankisou. Це представники «московського етно» — «Пакава Іть» (цілий оркестр!). Це найочікуваніші шведи з Hedningarna. Традиційно запитала музикантів, що до цього вони знали про Україну. Виявилося, знають у Швеції про Помаранчеву революцію, Чорнобиль і нашу хокейну збірну. Відчуття того, що нарешті всі ланцюги повсякдення розірвано і можна стати суцільним танком, продовжила франківська «Перкалаба» — «гурт, який приносить «Шешорам» щастя».

* * *

      Останній фестівський день украв кілька годин у дня наступного: до п'ятої ранку «шешорці» заворожено стежили за виставами Центру сучасного мистецтва «ДАХ», який щоночі показував «пролог» із циклу «Україна містична» — «Макбет», «Річард ІІІ» і «Король Лір». Закінчилося все непередбачуваним дуетом української «ДахиБрахи» та російської «Ва-Та-Ги». Ось вона — міжнародна політика.

      А ранок сонячний для організаторів починався із прибирання сміття, для «шешорців» — з обіцянок зустрітися уже цими вихідними на рок-фестивалі у Славському на Львівщині.