Чи не опиниться національна безпека України між двох вогнів?

14 липня 2007 року Президент Російської Федерації Володимир Путін підписав указ щодо призупинення Росією дії Договору про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) від 19 листопада 1990 року та пов’язаних із ним міжнародних договорів. Період одностороннього призупинення дії цих міжнародних договорів розпочинається через 150 днів після отримання повідомлень від росіян їхніми депозитаріями та країнами-учасницями ДЗЗСЄ.

Головна ідея ДЗЗСЄ полягала в тому, щоби знизити небезпечну концентрацію озброєнь, яка існувала на той час по лінії військового протистояння двох воєнно-політичних блоків у Європі. Цей документ передбачав значне скорочення наступальних потенціалів колишніх держав-супротивників та забезпечення ефективного контролю за рівнем звичайних озброєнь завдяки обміну інформацією та верифікації, тобто перевіркам на місцях. Район дії договору охоплює всю сухопутну територію держав-учасниць у Європі – від Атлантичного океану до Уральських гір. ДЗЗСЄ встановлював безпечний і стабільний баланс звичайних збройних сил у Європі на більш низькому рівні, передбачав ліквідацію потенціалу для раптового нападу.

Оновлений варіант ДЗЗСЄ з урахуванням нових реалій було підписано 1999 року в Стамбулі, однак ратифікували адаптований договір лише Росія, Білорусь, Казахстан і Україна. Грузія і Молдова відмовилися від його ратифікації, вимагаючи виведення зі своїх територій російських військ згідно із стамбульськими домовленостями, які були підписані разом з угодою щодо адаптації ДЗЗСЄ. Це й стало причиною блокування країнами-членами НАТО процесу ратифікації.

Після отримання незалежності Україна серед 30 інших держав також приєдналася до ДЗЗСЄ, ратифікувавши його 1 липня 1992 року, і неухильно виконувала його вимоги. До 31 жовтня 1995 року наша держава привела власні озброєння у відповідність із вимогами ДЗЗСЄ. Згідно з Договором про звичайні збройні сили в Європі Україна може мати 4080 бойових танків, 5050 бойових броньованих машин, 4040 артилерійських систем, 1090 бойових літаків та 330 ударних вертольотів. Для безпеки України ДЗЗСЄ має велике значення, оскільки унеможливлює раптовий напад на нашу країну з використанням звичайних озброєнь та знижує рівень військової присутності в прикордонних країнах. Відтак розгортання американських військ у Румунії і Болгарії та вихід Росії із ДЗЗСЄ увиразнює тенденцію до порушення встановленої рівноваги, що становить небезпеку для нашої країни.

Росія, що до цього поступово виконувала свої зобов’язання, цим своїм кроком нагадала іншим учасникам договору про взаємність зобов’язань. Ця подія облетіла всю Європу і викликала негативну реакцію з боку європейських країн та країн-членів НАТО. Міністр оборони Польщі Олександр Щигло назвав Росію "непередбачуваною" країною в зв’язку з її рішенням про призупинення дії ДЗЗСЄ. Але чи є Росія насправді непередбачуваною? Аж ніяк! Указ Путіна не став несподіванкою. Адже 12–15 червня 2007 року і Відні пройшла конференція з проблем ДЗЗСЄ, але на ній не було досягнуто жодних компромісних рішень, що й спонукало російське керівництво до такого кроку. Росія продемонструвала свою послідовність у діях на міжнародній арені.

Мораторій Росії на призупинення дії Договору про звичайні збройні сили в Європі став ланкою в ланцюгу сенсаційних російських заяв та дій у безпековій сфері: "Мюнхенська промова Путіна – заяви про націлювання ракет на європейські країни – пропозиції Путіна на G8 про спільне з США використання РЛС в Азербайджані – односторонній вихід з ДЗЗСЄ". Росія продовжує активізацію своїх дій на міжнародній арені, причини якої криються набагато глибше, ніж звичайна відповідь на розгортання елементів американської ПРО в Європі. Причин для такого кроку є декілька. Їх можна поділити на зовнішні і внутрішні.

Першою причиною слід вважати демонстрацію Президентом Росії Володимиром Путіним того, що він здатен проводити жорстку політику на міжнародній арені. Вихід із договору до завершення повного виведення російських військ із Придністров’я залишає в руках росіян вагомий козир для впливу на своїх західних партнерів.

Другою причиною є "штучне" підвищення ролі Росії в світі. Штучне – тому що в Росії не спостерігається ознак жодного економічного чуда, натомість економічні показники тримаються переважно на продажу енергоносіїв; тому що Росія не зробила прориву в технологічній сфері; тому що російські збройні сили не наростили стрімко своєї потужності; тому що колишні республіки СРСР, на які Росія прагне поширювати свій вплив, дедалі більше орієнтуються на самостійні – "неросійські" – способи розв’язання власних проблем. Отже, керівництво Росії вирішило використати на повну потужність усі наявні у неї сьогодні можливості: російські енергоносії, від яких залежить Європейський Союз (на 20% по нафті і на 40% по газу); транзит енергоносіїв із Центральної Азії, монопольний контроль над яким вона прагне встановити; ядерна зброя, яку вона пообіцяла націлити на європейські держави; великий потенціал звичайних озброєнь, про відмову від обмеження яких вона імпліцитно заявила.

Третьою причиною є реакція на поступове розширення НАТО на Схід. У Москві також вважають, що внаслідок розширення військово-політичного союзу НАТО країни альянсу, разом узяті, вийшли за межі старого ДЗЗСЄ за кількістю озброєнь. Як зазначають у російському уряді, ряд країн-учасниць договору не виконали своїх політичних зобов’язань щодо прискореної ратифікації адаптованого ДЗЗСЄ, що створює загрозу національній безпеці Росії. Зокрема, заступник директора Інституту Європи РАН Сергій Караганов вважає, що ДЗЗСЄ був заснований на концепції рівноправності сил у Європі, "якої ніколи в житті не було, бути не могло й не мало би бути".

Четвертою причиною є протидія виходу США із договору по ПРО, підкріпленому планами розміщення елементів американської протиракетної системи в Польщі і Чехії. Росія неодноразово вказувала, що нові елементи американської ПРО в першу чергу загрожують російській безпеці, мотивуючи це відсутністю в Ірану як на даному етапі, так і в найближчому майбутньому ракет, здатних досягнути американської території.

П’ятою причиною є відповідь на дії США з порушення балансу сил, пов’язані з передислокацією американських військ у Європі на схід, у Румунію і Болгарію, де планується розмістити 4 тисячі американських військовослужбовців на семи військових базах.

Шоста і сьома причини є внутрішніми. До них слід віднести згуртування російського народу перед виникненням зовнішньої загрози національній безпеці та підготовку до виборчої кампанії. Російський політолог Олександр Кінєв переконаний: "Це спроба мобілізувати населення країни, спроба актуалізувати старі радянські стереотипи. Розрахований цей крок у першу чергу на реакцію всередині країни". Така жорстка зовнішньополітична лінія Кремля імпонує росіянам, відволікає Захід від внутрішніх проблем Росії і забезпечує правлячим політичним колам підтримку електорату напередодні парламентських виборів 2007 року і президентських виборів 2008 року.

З’ясувавши причини чергового амбітного кроку Росії, розглянемо сценарії подальшого розвитку подій та їх вплив на Україну. В даній ситуації можливі два сценарії розвитку подій.

Перший сценарій передбачає ескалацію протистояння між США і Росією, що призведе до виконання В.Путіним обіцянки націлити ракети на європейські країни і нарощувати звичайні озброєння в європейській частині країни. У стратегічному вимірі вихід Росії з договору не порушує балансу сил у світі, оскільки договір діяв лише на території Європи і Росія не скорочувала власні озброєння, подібно Україні, а просто вивела їх за Урал, на азіатську частину російської території. Після виходу з договору РФ може досить швидко наростити свій військовий потенціал у європейській частині, тобто на кордонах з Україною, Білоруссю, країнами Закавказзя, а також із країнами, які є членами ЄС і НАТО. У цьому зв’язку міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк наголосив, що "таке рішення не привносить стабільності в нашу регіональну безпеку". Він зауважив, що вихід Росії із цього договору теоретично може стати підґрунтям для розгляду питання щодо повернення тієї або іншої кількості озброєнь на українсько-російський кордон. Чи здійснить Росія передислокацію військ, чи ні, покаже час, але міжнародно-правова можливість для цього створена. Оскільки договір передбачав обмін інформацією про передислокацію військ, Росія також позбавляється від вимоги прозорості діяльності у військовій сфері. Слід відзначити, що питання енергоносіїв цей суто дестабілізуючий крок ніяким чином не торкнеться, оскільки РФ зацікавлена в Європі як широкому ринку їх збуту.

США, своєю чергою, завершать передислокацію військового контингенту в Румунію і Болгарію, активізують діяльність із розгортання національної ПРО в космосі й у Європі. Щодо останньої можливості, то Україні може надійти пропозиція включити розташовані в Мукачевому й у Севастополі українські станції попередження, від використання яких має намір відмовитися Росія (адже уряд Росії вніс у Державну Думу законопроект про денонсацію міжурядового договору з Україною про засоби попередження про ракетний напад і контролю космічного простору). Така ситуація призведе до зростання напруженості в Європі, тож Україна дійсно ризикує опинитися між двох вогнів. А в такому протистоянні наша держава може стати "розмінною монетою". Водночас агресивна зовнішня політика Росії посилює бажання українського народу якомога швидше вступити до НАТО. Відтак 12 червня 2007 року в інтерв'ю канадському виданню “The Globe and Mail” В. ющенко заявив, що нинішня войовничість найбільшого сусіда України продемонструвала, що його країні потрібно швидше вкритися під "захисною парасолькою" НАТО.

Втішає одне: реалізація такого сценарію є маловірогідною, оскільки "друга холодна війна" невигідна жодній із сторін. США зав’язані в Іраку й Афганістані, скуті проблемами з КНДР та Іраном, і нове глобальне протистояння з Росією може підірвати не тільки авторитет США як носія демократії, але й стати дестабілізуючим фактором для політики Білого Дому. Росія за такого сценарію підриває довіру до себе з боку міжнародного співтовариства і може опинитися в невигідному становищі з відчутним присмаком ізоляціонізму.

Другий сценарій передбачає затягування ситуації і переважно політичну гру Росії, США і Європейського Союзу, яка буде позначена періодичними взаємними звинуваченнями в невиконанні тих чи інших положень міжнародних договорів та угод. Період затягування може тривати до 2008-го – року проведення президентських виборів у Росії.

Відтак Росія призупинить процес виведення своїх військ із Придністров’я, анонсуватиме нарощування військових сил у європейській частині, але не робитиме практичних кроків, здатних призвести до зростання напруженості в Європі. Щоправда, політологи й аналітики вважають малоймовірною масштабну передислокацію сил. Мораторій, за їхніми словами, став способом виразити незадоволення Росії планами по ПРО і водночас продемонструвати, що країна стала знову амбітною державою, з якою необхідно рахуватися. За цього зростання міжнародної напруги насправді невигідне російському керівництву, оскільки російський народ позитивно ставиться до посилення значущості Росії на міжнародній арені, але цілковито негативно сприйме спроби розв’язання нової "холодної війни". В цей час США проводитимуть політику на поступовий розвиток національної ПРО із дотриманням необхідних пауз. Європейські країни в результаті ратифікують ДЗЗСЄ із застереженнями щодо повного дотримання Росією своїх зобов’язань.

Висока ймовірність такого сценарію підтверджується тим, що для російського уряду більш вигідними є заяви, які додають їй авторитету, ніж практичні кроки з їх реалізації, що призведуть до його втрати. Та й сама Росія не готова до нової гонки озброєнь і нового протистояння, яке може її економічно виснажити, як це було у випадку з Радянським Союзом.

На підтвердження цього сценарію західні країни заявляють про готовність до проведення переговорів з Росією з метою повернення її до кола учасниць договору. НАТО в офіційному комюніке висловило надію, що Росія повернеться до столу переговорів щодо договору і сторони зможуть урегулювати всі проблемні питання до 12 грудня 2007 року. Офіційний представник держдепартаменту США Шон Маккормак заявив: "Ми розраховуємо на продовження переговорів із Росією та іншими державами-учасниками договору з приводу створення умов, необхідних для ратифікації цього документа всіма 30 країнами, які його підписали". Речник міністерства закордонних справ Франції повідомив: "Ми маємо намір використати всі можливості для обговорення з російським керівництвом та іншими країнами питання стосовно Договору про звичайні збройні сили в Європі з метою гарантування довготривалості обмеження класичних озброєнь у Європі". Міністр закордонних справ Норвегії Джонас Стор зауважив, що "це буде ключовим поглядом для Норвегії в майбутніх консультаціях у НАТО й на переговорах з Росією із цього питання".

За таких умов прямих загроз національній безпеці України немає, за винятком збереження напруженості на західних кордонах, що пов’язано з Придністров’ям. Але пауза Москви є сигналом для Заходу до початку "торгів", предметом яких може стати й Україна. До того ж наразі рішення в НАТО й у ЄС стосовно рівнів співробітництва з нашою державою та її майбутнього членства будуть прийматися з оглядкою на Росію. Отож хоч у Вашингтоні і заявляють про готовність прийняти Україну в НАТО, але з огляду на протистояння з Росією можуть і "пожертвувати" нею заради отримання більших дивідендів. Росія, розгнівана вступом до НАТО низки колишніх радянських республік – Латвії, Литви й Естонії, заздалегідь заявляє про негативне сприйняття подібного кроку української сторони.

RU. 13-й рік видання, № 27/499, 20 липня 2007 року

Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД