Роман Бончук: «Я просто працюю – і все»

В попередніх номерах газети «Репортер» ми писали про молодого івано-франківського художника Романа Бончука. Цей хлопчина став відомим на всю Україну своїми монументальними полотнами. Дехто бачить в його картинах лише бажання прославитися, чи увійти в Книгу рекордів Гіннеса, інші розуміють, що молодий художник своєю роботою руйнує всі стереотипи, створюючи те, на що досі не наважувалися. Кілька місяців тому Роман розпочав малювати велетенське полотно, на якому планував відтворити історію України. Ми вирішили поцікавитися в митця, як просувається його робота. 

– Романе, де зараз знаходиться картина?

– В токарному цеху заводу «Автоливмаш». Я орендую там приміщення, але з мене беруть символічну плату за місяць. Я нічого не виробляю, просто малюю, тому за оренду плачу порівняно мало.

– На якій стадії робота зараз?

– Зроблено більше 85%. Мені залишилося об’єднати центр і прописати, продумати краї.

– Скільки часу тобі потрібно, щоб завершити роботу?

– Місяць.

– Тобто у вересні ти плануєш робити презентацію?

– Так.– Які труднощі з написанням виникають в тебе на даному етапі?

– Великих труднощів немає, просто працюю – і все.

– Не відчуваєш ні фінансових проблем, ні нестачі матеріалу?

– А це для мене вже не важливо. Треба просто дійти до фінішу. Звісно, якісь проблеми є, але я на них не звертаю уваги.

– Нагадай нашим читачам, про що ця картина, яким був твій задум і як вона буде називатися?

– Картина називатиметься «Хроніки України», це твір про все, що стосується України: люди, документи, події і архітектурні пам’ятки, і все це має об’єднатися на великому полотні. Зібрати це і намалювати нескладно, важче об’єднати, треба все обдумати.

 – Для того, щоб створити таку картину, треба добре знати історію, любити її. Ти цікавишся історією?

– Не настільки сильно. Не так, як цікавляться історики. В датах трохи плутаюсь, але на емоційному рівні знаю – коли було добре, а в який період було дуже погано. Все пізнається в порівнянні. Коли знаєш всесвітню історію, тоді легше зрозуміти історію українську, можеш порівняти. Все, що відбувалося в світі, відбувалося й на Україні: та ж зрада, ті ж хороші і погані люди, ті люди, які виїжджали, ті, які боролися. У мене немає симпатій. Просто хроніка, просто люди. В картині все буде видно. Там багато символів: символи добра і зла, злету і падіння, навіть символи майбутнього України.

– А яким ти бачиш це майбутнє?

– Може бути все добре, а може, й навпаки.

– Тобто, на твоїй картині є кілька варіантів розвитку майбутнього?

– Все до того і йде: я малював різні події, потім постаті і знову події, релігійні образи святинь. І мимоволі все це з’єднується і я даю різні варіанти, як я це бачу. 

– А звідки береш ті ж портрети діячів, зображення храмів?

– З книг.– Для цього треба було перечитати багато літератури?

– Ні, достатньо просто переглянути.–

 Ти вже декілька місяців працюєш над цією картиною. Немає відчуття, що ця робота набридла? Не хочеться все покинути і почати робити щось інше?

–  Є бажання побачити її в цілому, бо деякі моменти я залишаю непрописаними, щоб потім саме полотно вказало, як написати далі. І ти до цієї точки йдеш, ти знаєш, що з самого початку залишив купу порожніх місць. Присутній момент інтриги.

– Коли картина буде готова, куди ти її подінеш?

– Покажу людям, а далі – не знаю. Дарувати її не буду, може, картину куплять. Але чи вже є якісь претенденти на неї – мене не цікавить. Закінчу цю картину, буду працювати над іншою. Якби я думав про гроші, то нічого б не зробив. Просто підійшов би до цього консервативно і скептично – намалював би основних діячів, кілька основних подій і небо синє-синє.

– Ти знаєш, що малюватимеш після цієї картини?

– Ні, поки що я цілком завантажений цією роботою. Знаю одне, про Україну я вже малювати не буду.

– Ти не відчуваєш заздрості чи неприязні з боку старших за віком художників, адже в тебе дивовижна працездатність, на яку мало хто спроможний?

– Ні, для того, щоб мене почали якось зачіпати, має бути відповідний момент. А я не виставляюся в їхніх спілках, не ходжу до них, не сиджу з ними в кав’ярнях, то й немає нагоди якось мене зачепити. Але я часто чую, як про мене кажуть, мовляв, молодий ще… А взагалі, в цьому плані все нормально.

Розмовляла Любов Загоровська