Щастя й горе – на дванадцятьох

Ганна Тироус із прикарпатського села Жукотин живе в одній кімнаті з дванадцятьма дітьми на 20 квадратних метрах. 

Нещодавно Президент присвоїв пані Ганні високе звання "Мати-героїня", проте це нічого не дало її сім"ї. До сьогодні у одній кімнатці старенької батьківської хати у селі Жукотин Коломийського району проживає 16 чоловік із трьох поколінь Тироусів.

Сукупний дохід великої родини дві тисячі гривень на місяць та 60 соток городу. Жінка каже, що не чекає чужої допомоги, а особливо від держави. Як виживає багатодітна покутянка з’ясовувала кореспондент "Експресу".

  Миловида жвава 42-річна молодичка та кілька дітей пораються на подвір’ї. Осінь для селян – пора важлива, що збереш, то й з’їси. А для Тироусів питання, що вони взимку споживатимуть, надзвичайно важливе. Отож треба добре попрацювати.  

Двадцятилітньою красуня Ганна вийшла заміж за тракториста Василя із сусіднього села. Молодята поселилися в хатині її батьків. Жили дружньо та в великій любові. Через кожних два роки Ганна дарувала чоловіку по дитині. Він радів і багато працював.

Односельці дивилися на багатодітну родину як на диваків, але деякі й заздрили, що ніякі труднощі Тироусам не завада. А багатодітна мати навіть у думці ніколи не мала позбутися ненародженої дитини. "Дав Бог на одного двох, дасть і на п’ятьох", – жартував Василь, обіймаючи в черговий раз вагітну дружину.

Народжуючи та виховуючи дітей, багатодітна родина особливих статків не придбала. У 1998 році Ганна народила двійнят, сьому та восьму дитину, покутський тракторист вирішив їхати на заробітки. Важка праця надломили його здоров’я та сили. Через кілька років Василь захворів та 3 квітня минулого року помер. Ганна привезла його додому і поховала у рідному селі. На той час у них було вже 12 дітей.

 "Як Василь жив, то все було інакше, – витираючи сльози мовить Ганна. –Він багато працював та й допомога від держави на діти була. А сьогодні отримую 430 гривень пенсії по втраті годувальника та тисячу гривень на всіх дітей, а ще кілька сотень моєї зарплати листоноші. Ото й увесь дохід".

Допомагає Ганні її 70-річна мати Марія Семенюк, яка також зазнала в житті чимало горя. При народженні чергової дитини жінка стала інвалідом.

 Рано овдовіла, і сама виховала четверо дітей. Дуже шанують матір та бабусю молодше покоління Тироусів. Хлопці та дівчата пораються по господарствах односельців та отримують певну плату. Часто жукотинці дають їм дещо з городини.

Найменшій донечці Анастасії зараз років. Батька вона знає лише з маминих розповідей, але каже, що дуже любить та молиться за нього. Найстаршій дочці – 22. Їй довелося найважче бо була для усіх рідних не тільки сестрою, але й мамою і нянею. Кілька місяців тому вона одружилася і разом з чоловіком та сином Денисом теж живе біля матері.

Винайняти чи купити житло молода сім’я поки що неспроможна. Новоспечена мати каже, що багато дітей не хоче, адже то велика відповідальність і тяжка праця, яка, по суті, нікому в державі не потрібна.

Найбільша проблема жукотинської великої родини – житло. "Спимо по двоє-троє на підлозі, – з гіркотою дивлячись на дітей розповідає мати-героїня, – а влітку майже всі там спимо. Молодші школярики вчать уроки по черзі. На кухню – теж за графіком: маленьких пропускають першими. А незабаром зима для кожного потрібний теплий одяг та взуття. А звідки грошей взяти?".

Нещодавно Тироусам привозили одяг з гуманітарки, але там було таке дрантя, що велика сім’я від такої "допомоги" відмовилася.

Жінка каже, що на особливу допомогу вже ні від кого не сподівається, адже замість підтримки мати-героїня не раз чула моральні приниження, мовляв, навіщо народжувала. Відтоді ніколи у чиновників нічого не просила.

"Допоки всі, слава Богу, здорові, то собі на прожиття заробимо, – мовить жінка. – Дещо сільська влада допоможе, дещо – сусіди, ось мені й велосипед як кращій листоноші подарували, ноги не мокрітимуть, а то все на ногах та й на ногах. По кілька кілометрів щодня ходжу."

Мізерні доходи – зарплата й допомога на дітей – розлітаються миттю. Бо навіть за комунальні послуги Тироуси платить у повному обсязі. Не вистачає і їжі. Городини, вирощеної на 60 сотках, вистачає на 2-3 місяці Щодня родина з’їдає вісім хлібин. Борщ готують у десятилітровій каструлі, картоплі варять ціле відро. Раз у місяць Ганна робить для дітей свято: на сто гривень купляє солодощів.

Нещодавно родині викопали криницю, бо носити воду від сусідів було дуже тяжко, адже на день сім’я споживає кількадесят відер. За криницю заплатили три тисячі. Ганна каже, що гроші відкладали довго.

Радіє і дуже вболіває за родину Ярослав Лесюк, сільський голова Жукотина. 10 раз він робив подання на присвоєння Ганні Тироус звання "Мати-героїня", але все якихось документів не вистачало, і документ з області повертали. Звання Ганна отримала тільки півроку тому. Про радісну звістку дізналися з преси. Проте на цьому все закінчилося.

У сільраді досі немає офіційного підтвердження почесного статусу. Тим часом пан Лесюк, нарікаючи на державну бюрократію, написав до Києва, аби родині допомогли придбати житло. Адже гучно декларована чиновниками турбота про маленьких українців не додала гідної матеріальної допомоги та квадратних метрів житла сім’ям, які її потребують.

Галина ПЛУГАТОР

Газета «Експрес»