Гуцульський батько-герой

Василь Чорномудяк з високогірного присілку Плоский-1 з Прикарпаття самотужки виховує дев’ятеро дітей.

Важкою працею, любов’ю та розумінням цей чоловік наперекір нещадній долі зберіг велику родину. Сьогодні дітей Чорномудяка ставлять у приклад поважні ґазди з навколишніх сіл, бо всі вони роботящі, дружні та завжди готові прийти на допомогу всім, хто її потребує. Особливо шанують діти батька, який зараз для них є для них єдиною опорою, підтримкою та надійним прихистком у морі складного життя. Доля не була до них доброю, забравши матір, але малі гуцулята не вважають себе сиротами, бо в них батько – справжній герой. В гостях у великої гуцульської родини побувала кореспондент "Експресу".

…Село Яворів убралося в осіннє золото. Навколо виграють жовтими, яскраво червоними, зеленими барвами казкові гори. Люди збирають останню городину. Ще на початку села підходить Катерина Шкрібляк, сільська голова, яка усіляко допомагає Чорномудякам. З Яворова до Плоского треба підніматися кілька кілометрів угору, але через розмиту негодою дорогу зробити це важко. Пані Катерина телефонує до багатодітної родини та кличе Василя до сільради. Діти кажуть, що батько на заробітках у сусідньому селі та прийде тільки наступного тижня, тому до сільради поспішають найстарший син Володимир та його сестра Марічка.

Молоді гуцули ніяковіють і, усміхаючись кажуть, що мати багато дітей у них – справа родинна. "Наш батько родом із села Рожен, у нього в родині одинадцятеро, – розповідає чорноокий Володимир. – Мати, Марія Кумейчук, із верховинського села Замагора. У її батька з матір"ю четверо дітей. у їхній історії зустрічі та кохання нічого незвичного, побачилися двадцятилітніми на одній із сільських забав, сподобалися один одному, побралися та почали ґаздувати".

Важке життя у горах вимагає сили та витривалості. Василь працював без спочинку. Ще кілька років тому носив пошту по гірських присілках. За день проходив десятки кілометрів. Марічка допомагала чоловікові, поралася по господарству та народжувала дітей. Володимир народився у 1984, за ним Руслан, Галина, Марія, Іванка, Петро, Василь, Ігор. Наймолодша Світланка з’явилася на світ у 1999. Коли дитині було півроку, Марія тяжко захворіла, а вже восьмимісячною Світланка та ще восьмеро дітей Чорномудяків осиротіли.

Тужно грали трембіти, сповіщаючи гори, що пішла з цього світу молода багатодітна мати. Не знав Василь куди себе подіти від горя. Родичі одразу ж попросили, аби віддати їм маленьку Світлану. "У тебе он скільки дрібноти, а ми її виховаємо, житиме в теплі, добрі й достатку, – щодня просили його брати та сестри. А він, почорнілий від сліз, тільки підходив до колиски, брав на руки найменшу донечку, і серце кров’ю обливалося. За кілька днів зібрав усіх дітей і твердо сказав: "Нікому Світланку не віддамо. Самі вигодуємо!". А слово гуцула тверде й непорушне, як правічні гори.

І почалися важкі будні. Найважче було Володимиру. Він змушений був покинути навчання у Рогатинському училищі та допомагати батькові заробітках давати лад усім братам і сестрам. "Світланка росла здоровою, ми її після смерті мами одразу почали коров’ячим молоком годувати, а не сумішами. Вона й не хворіла, ніби розуміла, що не треба нам клопоту завдавати", – усміхаючись згадує миловида Марічка.

Тепер Володимир працює на будівництві, отримує по 70-80 гривень в день. Руслан, Галина та Іванка допомагають робити сувеніри у сусідньому селі Річка. Оплата у них невелика від 50 до 25 гривень за день. Марія навчається у кулінарному технікумі в Отинії. Молодші – в Яблунівській школі-інтернаті. Там усі вчителі їх люблять та ставлять у приклад іншим дітям. Володя і Марія мріють про добрий фах та вищу освіту, але ж мрія, на жаль, нездійсненна, бо усіх мізерних грошей заледве вистачає на прожиття.

Чорномудяки трудяться зранку до ночі, проте й досі бідують. У старенькій хаті дві кімнати. В одній живуть батько з дітьми, в іншій, через сіни свиня, дві кози та кілька курок. Взимку в хаті доволі холодно. Рятуються старими ковдрами та ліжниками. Діти сплять на печі та збитих дошках. На семи сотках городу вирощують картоплю, квасолю та столовий буряк. Улітку збирають гриби та ягоди. Кажуть, що них добре платять. За ці гроші купують одежу. Найважче Чорномудякам із взуттям, адже щодня вони ходять по кілька кілометрів: угору на Плоский та згори, ото й зношують черевики і чоботи.

Але батько з дітьми не звикли нарікати. Мовлять, що Бог забрав у них маму, але дав терпіння та мужність вижити в таких умовах, де інші би давно зламалися. Щодня Володимир носить нагору по дві великі сумки на плечах та одну в руках. Так годує з батьком сім’ю. Усі разом Чорномудяки збираються тільки на літніх канікулах та по святах. Тоді сестри варять нехитру вечерю та щоразу згадують в молитвах маму Марічку і дякують Богові за батька та за кожен, нехай і важки,зате прожитий з братами і сестрами день.

Галина ПЛУГАТОР

Газета «Експрес»