23.11.2024 21:13
Всі новини
ПРОБА ПЕРА
ПОЛІТИКА
КУЛЬТУРА
АБІТУРІЄНТ
ГРОМАДА
ЕКОНОМІКА
СПОРТ
ПРИГОДИ
АНОНСИ
ПРИКАРПАТТЯ
НЕГОДА
НОВИНИ САЙТУ
НОВИНИ БЮРО
(R) РЕКЛАМА
 RSS
Статті
Розважальний комплекс

Уніплит

 ІФ локомотиворемонтний завод

мрії збуваються







Карпати, Яремче, Буковель, Ворохта, Драгобрат, відпочинок в карпатах

хостинг вiд
хостинг


Яндекс цитирования

10.01.2008
12:00

Версiя для друку

Наречена Ісуса

  

14 років заслання і тюрем та 40 років підпілля – така ціна за любов до Бога й України

Шпіонка Ватикану! – викрики енкаведистів сестра Василія, настоятелька  монастиря Пресвятого серця Ісусового сестер чину святого Василія, пам’ятає й досі. І пам’ятатиме до кінця днів своїх. "Мене заштовхали у камеру – всі, хто там знаходився, стали навколішки і молилися.  У руках багатьох  були вервечки й молитовнички. В’язні просили Бога, щоб дав мені мужності витримати тортури.  Люди були закривавлені і дуже помордовані. Багатьом було важко стояти і говорити – мали перебиті руки і ноги, а замість обличчя – криваве місиво. І тоді я вирішила: виживу – стану черницею, щоб молитися за тих людей так щиро, як вони молилися за мене".

Настоятелька монастиря, заснованого її дідом

Сестра Василiя каже, що вже стара і смерть не за горами. Але ще вчить сільських діточок танцювати «козачка на шабельках». І коли заводить розмову про Україну, погляд палає молодечим завзяттям.

– Щодня молимося за Україну. Просимо в Бога мудрості для керманичів нашої держави. Бо чи ж личить їм сваритися, сіяти розбрат між Сходом і Заходом, ставити питання про російську мову як державну? Що нам треба прорити тунель, аби з’єднати Крим з Росією, і – до Союзу? Щоб знову тюрми, Сибiри і Казахстани? – черниця не гнiвається. 

Гнiв, подив, ненависть залишилися там, у казематах Сибiру та степах Казахстану. Тюремнi мури випили красу, знищили здоров’я. Але нi енкаведистам, анi кагебiстам не вдалося зломити дух цiєї непокiрної. У вимученому серцi колись юної Аріадни з містечка Надвірне, а нині настоятельки  монастиря сестер василіанок, що у селищі Войнилів Калуського району, залишилася одна любов: до Бога й України...

– Не раз чую, як люди ремствують: за Союзу ковбаса дешева була. А скільки на ту «дешеву ковбасу» українцi безкоштовно в таборах працювали і гинули? Не пам’ятають? Чи ж забули вже? ... Коли тата енкаведе забирало, я була ще дитиною. 13 лiт мала. Кинулася татусевi на шию, вхопила за сорочку, наче  серцем відчула: нiколи його  не побачу. Й досi пам’ятаю дитячу думку: «Тато не повернеться. Тепер я за нього мушу бути сильною», – мова черницi, як пiсня. Так розмовляє лише стара галицька інтелігенцiя.

У свiтському життi її кликали Арiадною. Дiвчинка була донькою адвоката, голови мiсцевої “Просвiти” Михайла Николайчука з містечка Надвірне. Дiд Людомир – вiдомий на тi часи священик. Саме отець Людомир-Констянтин i був засновником монастиря, який на сьогоднi став домiвкою його внучки. Батька забрали в івано-франкiвську тюрму у 1939-му. Дружині надвiрнянського адвоката Николайчука та його двом малим дiточкам, «ворогам народу», енкаведисти винесли вирок: 15 рокiв колонiї суворого режиму.  У їхньому будинку поселився майор енкаведе.

З колонiї-поселення українським рабам було виходити не вiльно. Николайчукiв пiдселили до молодицi, що кожного року народжувала дiточок від різних чоловiків. Вона казала: «Я колишу дитинку, ношу i все над нею плачу: «Господи, чому я маю «таких» дiтей глядiти?»


Николайчуки жили у Казахстані разом iз поляками. У 47-му полякiв амнiстували. Дiдо Людомир передав грошi на дорогу, й Аріадна з мамою, братиком та поляками,  таємно повернулися в Україну...

За лаковані туфлі – чернечий перстень

Сім’я «ворога народу» на рiдній землі жила у пiдпiллi. Якби совiти дiзналися, що вони в Українi, – розстрiляли б. Все ж Арiаднi вдалося вступити до Львiвського полiтеху. Пiсля першого курсу дiвчина зрозумiла: хтось її видав, – за нею стежать.

– Я боялася зайти до друзiв у гостi,  нi з ким не розмовляла. Розумiла: будь-яку невинну людину пiсля розмови зi мною могли арештувати чи вбити. Мене арештували на другому курсi. Напередоднi останнього iспиту... Зi мною поводилися  грубо. В камеру штовхнули так, що заледве втрималася на ногах. Коли запитувала, за що затримали, менi смiялися в обличчя. У камерi мене дуже здивували в’язнi. Багато жiнок були закривавленi, не могли пiдвестися на ноги, але коли мене заштовхали, всi стали навколiшки i почали молитися. У багатьох були вервечки у руках. Ув’язненi молилися за Україну i просили в Бога мужностi для кожного, хто знаходився у цiй камерi. Тут я вирiшила: виживу – стану черницею.

Чи знущалися над студенткою, що вiддано любила Україну i вiрила у Всевишнього? Знущалися. Та черниця каже, що iншим було у стократ важче. Її ж енкаведисти вважали «шпiоном Ватикану», тож боялися скалічити. Інформацiя про знущання над «шпигуном Ватикану» могла набути мiжнародного скандалу. Доньку адвоката Николайчука судила  у Москвi славнозвiсна трiйка. Зазвичай «трiйки» виносили  українським нацiоналiстам один вирок: «розстрiляти».

Коли її виводили з камери, слiдчий буркнув: «10 рокiв тюрми суворого режиму. Легко вiдбулася, мали розстрiляти». I знову етап. Лише казахстанськi степи змiнилися сибiрською тайгою. Єдиною вiдрадою у сiрих тюремних стiнах для дiвчини з України була вервечка i малесенький молитовник...

Пiсля смертi Сталiна життя полiтв’язнiв стало трiшки легшим. У 1956-му справу Арiадни Николайчук переглянули i вирiшили: дiвчину засудили помилково. Лише рiк пiсля тюрми Арiадна носила своє мирське ім’я. У 1957-му роцi її постригли, одягли у чернечий одяг й назвали сестрою Василiєю. Обряд здiйснював у пiдпiллi греко-католицький священик отець Чепiтка.

Щоб при можливому обшуку кагебiсти не знайшли чернечого одягу, сестра Василiя розiрвала габiт (чорне плаття) на двi окремi частини. Тоді вона ще не знала, що у підпіллі їй доведеться бути 40 весен і 40 зим. Ставши черницею, юнка продала свої лакованi туфлi i купила золотий перстень. Вона й нинi його носить на правiй руці – як свiдчення вiчної обiтниці обручниці Христа. Сестри частують вечерею. Картопля з квашеною капустою, кава з молоком.

– Хлiб самi печемо. Сiємо пшеницю. Картопля, морква, капуста – все своє», – сестра Василiя маленькими шматочками вiдламує хлiб. Примовкла. Про що вона думає? Чи не той час згадує, коли чорний глевкий хлiб був у тюрмi розкiшшю? Та й тим шматком ув’язненi жiнки дiлилися мiж собою: сильнiшi вiддавали свою пайку слабшим.Нiч накрила стiни монастиря. Менi постелили у розмовницi.  Колись у цьому монастирі був штаб енкаведе. В келіях жили енкаведисти, а  сестри – у стаєнці з коровами. У пiдвалі енкаведисти катували юних непокірних українських націоналістів. Щоночі до стаєнки долинали їхні крики.  

Черниці ревно молилися. Просили у Бога мужності для катованих. І нині моляться. За невинно убієнних. За  Україну. За щасливу долю кожного  з нас.

Світлана Мартинець

газета «Вісник і К» (м. Луцьк) 



Інші статті
Архів статей
Цю статтю переглянули 1371 раз




конкурс талантів

©  БРIЗ, 2005-2011
Будь-яке використання iнформацiї не тiльки дозволяється, а й заохочується, у тому числi i матерiально. 067.74.22.74.9
Усі матеріали сайту дозволено використовувати на умовах GNU Free Documentation License без незмінюваних секцій та Creative Commons Attribution/Share-Alike

return_links(15); ?>